Ухвала КГС ВС № 905/809/22

УХВАЛА 24 липня 2023 року м. Київ cправа № 905/809/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І.М. (головуючий), Мачульського Г.М., Рогач Л.І., розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення господарського суду Донецької області від 24.02.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про стягнення 101 995,57 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "ОГС України", позивач, скаржник) 14.07.2023 звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Донецької області від 24.02.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 (повний текст постанови виготовлено 12.06.2023) зі справи № 905/809/22 (в частині: відмови у стягненні пені у сумі 3 745,63 грн; відстрочення виконання рішення суду на шість місяців). Крім того, прохальна частина касаційної скарги містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження спірної постанови апеляційного господарського суду від 07.06.2023. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Позов у зазначеній справі подано у 2022 році. При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2 481 грн. Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України унормовано, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову є вимога про стягнення боргу за договором транспортування природного газу від 26.12.2019 № 1910000185/08/640-19 (перевищення замовленої потужності у період жовтень-грудень 2021 року) у сумі 101 995,57 грн. Отже, справа є малозначною. До того ж колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики. В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі (щодо: відмови у стягненні пені у сумі 3 745,63 грн; відстрочення виконання рішення суду на шість місяців) позивач обґрунтовує фундаментальним значенням касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики, в контексті застосування положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 331 ГПК України. Крім того, вказує на виняткове значення спору для позивача через скрутний фінансовий стан його підприємства за обставин запровадження в країні воєнного стану. Між тим колегія суддів звертає увагу скаржника на неналежне обґрунтування фундаментального значення цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики, як підстави для відкриття касаційного провадження у справі. Так згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Оцінивши доводи ТОВ "ОГС України", щодо фундаментального значення касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики у питанні застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та статті 331 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що такі не відповідають кількісно-якісним критеріям правового питання, щодо якого можлива проблема невизначеності з відповідним посиланням та обґрунтуванням практики Верховного Суду, яка містить діаметральні висновки та потребує остаточної правової визначенності. З приводу посилань скаржника на виняткове значення цієї справи для підприємства позивача, то такі носять декларативний характер та, очевидно, відхиляються колегією суддів, оскільки доводи ТОВ "ОГС України" про скрутний фінансовий стан його підприємства за обставин запровадження в країні воєнного стану, жодним чином не обґрунтовують, не доводять та не свідчать про обставини дійсної "винятковості" цієї справи. Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Однак, наведені ТОВ "ОГС України" доводи у зв`язку з оскарженням спірних судових актів, не дають Верховному Суду підстав для висновку про те, що спір вплине на формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для позивача. Отже, справа не підпадає під дію підпунктів "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі. При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. При цьому в аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення господарського суду Донецької області від 24.02.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 зі справи № 905/809/22, оскільки вона подана на судові акти, що не підлягають касаційному оскарженню. Зважаючи, на відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження спірної постанови апеляційного господарського суду від 07.06.2023 не підлягає розгляду. Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Касаційний господарський суд, -

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення господарського суду Донецької області від 24.02.23 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 зі справи № 905/809/22. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя Г. Мачульський Суддя Л. Рогач