Постанова Полтавський апеляційний суд № 552/9895/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/9895/22 Номер провадження 22-ц/814/3521/23Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. учасники справи: представник позивача - адвокат Буряк Д.М. представник відповідача - адвокат Супрун П.О. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Супрун Павла Олексійовича на рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2023 року року, ухвалене суддею Яковенко Н.Л., повний текст рішення складено - 30 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Шевченківської районної в місті Полтаві ради як орган опіки та піклування, виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И В: 23 грудня 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Шевченківської районної в місті Полтаві ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, в якому просила судпозбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.04.2016 року, який розірвано, мають сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказувала, що починаючи з 2018 року відповідач припинив спілкування з дитиною та не приймає жодної участі у житті свого сина. Відповідач не надає добровільну допомогу на утримання дитини та не сплачує аліменти. Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 06.02.2023 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено виконавчий комітет Київської районної в м. Полтави ради як орган опіки та піклування; витребувано з Головного центра обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетин кордону України в період з 01.01.2020 по день надання інформації, громадянином України ОСОБА_1 ; зобов`язано виконавчий комітет Шевченківської районної в м. Полтаві ради надати до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини ( АДРЕСА_1 ) (а.с. 98-99). Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесенні судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлені в судовому засіданні обставини дають всі підстави вважати, що має місце ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків, зокрема, він не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини та будь-якого матеріального забезпечення. При цьому має місце саме винна поведінка відповідача та свідоме нехтування ним своїми обов`язками. Враховуючи інтереси малолітньої дитини, приймаючи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, ухвалюючи рішення у найвищих інтересах дитини та для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, суд прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітнього сина, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Супрун П.О., посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що відповідач як батько дитини участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, проживає окремо від дитини та не висловлює намірів у подальшому приймати участь у вихованні та утриманні, не відповідає дійсності та спростовується доказами, долученими до матеріалів справи. Відповідачем надано декілька десятків банківських квитанцій за період 2018-2021 рік, якими підтверджується його постійна участь в утриманні малолітнього сина, а також витрати на придбання дитині канцтоварів для дитячого садку, оплату за гуртки тощо. Крім того, як вбачається з квитанцій, відповідач допомагав позивачу матеріально та сплачував за комунальні послуги за її місцем проживання разом з дитиною. Судом першої інстанції детально не досліджено вказані докази та не надано їм належної оцінки. Вказує, що суд першої інстанції прийняв як доказ лише єдину квитанцію про здійснення оплати за дитячий садок від 12.03.2021 року, зазначивши, що дія відповідача з утримання дитини має одноразовий характер, жодні інші докази на підтвердження тієї обставини, що відповідач приймав участь в утриманні дитини, відсутні. В оскаржуваному рішенні суд зазначив, що згідно банківських квитанцій вбачається, що відповідачем здійснювалися перекази власних коштів іншим особам та ці кошти, нібито, не були спрямовані на утримання дитини. Вказує, що перекази грошових коштів здійснювалися відповідачем на картковий рахунок позивача, а також на карткові рахунки осіб, які здійснювали збір коштів на різні цілі у дитячому садку, що підтверджується скріншотами з додатку «Вайбер» щодо листування у батьківській групі «Ромашка» дитячого садку. Вказує, що відповідач особисто забирав дитину з садочка додому, під час пандемії коронавірусу батьків не впускали у приміщення, тому батьки писали смс-повідомлення і вихователь виводив дитину. На підтвердження цього до справи відповідачем залучені відповідні смс-повідомлення у застосунку «Вайбер». Також вказує, що відповідачем та позивачем відсутні будь-які цивільно-правові зобов`язання, окрім сплати аліментів, тому грошові, кошти, які відповідач перераховував на картковий рахунок позивача, були призначені саме для утримання дитини, проте, суд першої інстанції не дослідив це питання належним чином. Висновок суду про те, що відповідач не надавав та не має наміру у подальшому надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, є безпідставним і не підтвердженим матеріалами справи. Також вказує, що після укладення шлюбу з ОСОБА_4 , позивач стала чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином, перестала відповідати на телефонні дзвінки та смс-повідомлення, щоб поспілкуватися з сином. Позивач використала ту обставину, що відповідач на протязі 2022 року знаходився за кордоном, щоб звернутися до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав можливо з метою оформлення батьківства новим чоловіком. Вказане спростовує висновок суду про те, що має місце саме винна поведінка відповідача та свідоме нехтування ним своїми обов`язками. Вказує, що дії позивача спрямовані виключно на задоволення особистих інтересів, а не інтересів дитини. Також вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою наявність у матеріалах справи два протилежних один одному документів, наданих органом опіки та піклування в особі служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради. Суд першої інстанції у рішенні послався лише на висновок виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 14.03.2023 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав від 14.03.2023 року і не надав оцінку висновку від 01.02.2023 року, тобто не усунув суперечності між цими висновками. Також посилається на відповідні постанови Верховного Суду з даної категорії справ. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Буряк Д.М. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що сторони по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 16.04.2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27.11.2020 року у справі № 552/4840/20, яке набрало законної сили (а.с. 12). Сторони мають малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9), який проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Дослідженими у справі доказами встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконує свої батьківські обов`язки щодо утримання, виховання та розвитку малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідач як батько дитини участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, проживає окремо від дитини та не висловлює намірів приймати участь у вихованні та утриманні. Зокрема, відповідно довідки Початкової шкоди №43 Полтавської міської ради від 05.12.2022 року № 01-21/534 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з мамою, батько участі у виховання не приймає, сина в освітньому закладі не провідував, фізичним та психологічним станом дитини не цікавився (а.с. 17). За даними характеристики ОСОБА_2 , наданої Ліцеєм № 6 «Лідер» Полтавської міської ради, останній навчається у школі з 01.09.2022 року, з початку навчання мама приділяє належну увагу догляду та вихованню сина, за час навчання спілкування відбувалося лише з мамою (а.с. 18). Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач не надає матеріального утримання дитині ОСОБА_2 , 2016 року народження, хоча є працездатною особою. Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 надавав та має намір в подальшому надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, але позивач ОСОБА_3 відмовляється від отримання як грошових коштів, так і подарунків для дитини, не підтверджено дослідженими в справі доказами. Свідкам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які були допитані в судовому засіданні, зазначені обставини відомі зі слів самого ОСОБА_1 . З наданих до суду квитанцій про здійснені платником ОСОБА_1 переказів (а.с. 70-94) не вбачається, що кошти були спрямовані на утримання дитини. Натомість, з платіжних документів вбачається, що відповідачем здійснювався переказ власних коштів іншим особам, а також здійснювалася оплата за отримані комунальні та інші послуги. Надана відповідачем квитанція про здійснення оплати за дитячий садок (а.с. 64) містить дату операції з перерахування коштів 12.03.2021 року, має одноразовий характер, жодні інші докази на підтвердження тієї обставини, що відповідач приймав участь в утриманні дитини, відсутні. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_1 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Та обставина, що станом на час вирішення справи судом відповідач ОСОБА_1 перебуває за межами України, не може бути оцінена судом як обставина, яка перешкоджає йому виконувати батьківські обов`язки щодо малолітнього сина. Зокрема, перебуваючи за межам України відповідач ОСОБА_1 не позбавлений можливості спілкуватися з сином на допомогою відповідних застосунків через мережу Інтернет, а також цікавитися його станом здоров`я, розвитком та надати матеріальну допомогу на утримання сина. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_1 на власний розсуд обирає спосіб життя, який призводить до обмеження можливості спілкування з сином. Представник відповідача посилається на те, що позивач чинить перешкоди відповідачу у зустрічах з малолітнім сином ОСОБА_2 , 2016 року народження, а також у можливості приймати участь в його вихованні. Разом з тим, як встановлено судом, відповідач з відповідними заявами у встановленому законом порядку до органу опіки та піклування не звертався. Жодні докази на підтвердження того, що відповідач виявляв наміри зустрітися з дитиною, прийняти участь в її розвиткові, вихованні, відсутні. Питання позбавлення відповідача ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , 2016 року народження, було предметом розгляду органу опіки та піклування. Згідно з висновком органу опіки та піклування, який затверджений рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 14.03.2023 року №43, виконавчий комітет вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного. Статтями 150, 151 СК України передбачені обов`язки та права батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, обов`язок батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, обов`язок забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. При цьому батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Відповідно до ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Згідно ч. ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного спору є позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). При цьому у п. п. 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов"язків, не піклуються про здоров"я сина, його психічний стан, фізичний та духовний розвиток, вихованням сина не займається, чим порушує вимоги ст. 150 СК України. Проте, такий висновок суду першої інстанції є помилковим, він не грунтується на фактичних обставинах справах та не відповідає вимогам діючого матеріального права, оскільки, виходячи з аналізу цих норм, вказані судом першої інстанції обставини не є підставою для задоволення позову ОСОБА_3 , т.я. судом першої інстанції не встановлено виняткових обставин щодо позбавлення відповідача батьківських прав, що є крайнім заходом при доведеності винної поведінки відповідача з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи. Як встановлено судом першої інстанції, сторони є колишнім подружжям, яке перебувало у шлюбі з 16.04.2016 року по день набрання чинності рішенням суду від 27.11.2020 року про його розірвання. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 22.02.2022 року позивач уклала новий шлюб з ОСОБА_4 . На підтвердження своїх вимог позивач в якості доказів надала довідку Початкової шкоди №43 Полтавської міської ради від 05.12.2022 року № 01-21/534 щодо ставлення батька у питаннях виховання сина та характеристику Ліцея № 6 «Лідер» Полтавської міської ради від 06.12.2022 року на ОСОБА_2 (а.с. 17,18), на які суд послався у мотивувальній частині рішення, а також надала довідку від 05.12.2022 року про відвідування сином гуртка англійської мови та проведення оплати за навчання саме позивачем (довідка виконана на звичайному аркуші паперу, належним чином не засвідчена, не містить печаток та штампів закладу), тобто є неналежним доказом (а.с. 19) та надано письмові пояснення 3-х фізичних осіб, які належним чином не посвідчені (а.с. 20-25). Саме на підставі цих доказів суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову. Проте, аналізуючи ці докази, слід прийти до висновку, що вони не містять виняткових обставин для ухвалення судом такого рішення. Згідно довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 16.02.2023 року, ОСОБА_1 : 02.11.2020 року перетнув кордон на виїзд та 27.01.2021 року - на в`їзд; 27.03.2021 року - на виїзд та 14.08.2021 року - на в`їзд; 07.09.2021 року - на виїзд та 05.01.2022 року - на в`їзд; 26.01.2022 року - на виїзд (а.с. 112), тобто, з 26.01.2022 року відповідач перебуває за межами України. По справі вбачається, що стороною відповідача до справи залучені фото, на яких зображені відповідач із сином у період часу з квітні 2018 року по серпень 2021 року на природі, у м. Львові, на ковзанах льодовій арені (а.с. 49-56), долучені скріншоти групи «Ромашечки» дитячого садочку, з яких вбачається постійна переписка ОСОБА_1 з вихователем групи з приводу того, коли батько забере дитину із садочка (а.с. 57-63). Також стороною відповідача до справи надано квитанцію АТ «Полтава-Банк» від 12.03.2021 року про сплату ОСОБА_1 491,40 грн. на користь Початкової школи №43 (а.с. 64), надані скріншоти з телефону про проведення оплати відповідачем певних сум 28.02.2021 року - 120 грн., 02.03.2021 року, 15.04.2021 року - 2 000 грн. у групі дитячого садка (а.с. 67-69). Також стороною відповідача до справи надано квитанції monobank про сплату ОСОБА_1 одержувачу ОСОБА_9 як переказ особистих коштів: 07.06.2021 року - 1350 грн.; 15.07.2021 року - 4 000,00 грн.; 14.09.2021 року - 450,00 грн.; 17.09.2021 року - 1100,00 грн. (з коментарем відправника - їжа, відео); 22.10.2021 року - 2 000 грн. (коментар відправника - альбом, їжа, кружки); 08.08.2020 року - 1000 грн.; 01.04.2021 року - 3 000,00 грн. ; 15.05.2021 року - 5000 грн. (а.с. 71-79). Також стороною відповідача до справи надано квитанції monobank про сплату ОСОБА_1 на користь ОСББ вул. Жовтнева 40Д, що є місцем проживання позивача, квартплати та інших комунальних послуг у період грудень 2018 - жовтень 2020 року (а.с. 79-94). Як вбачається з матеріалів справи, на а.с. 127 міститься ксерокопія супровідного листа, який 16.03.2023 року надійшов до Київського районного суду м. Полтави, згідно якого надсилається до суду висновок виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 127). Цей висновок судом першої інстанції покладено в основу при задоволенні позову, проте, як супровідний лист, так і висновок виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради є неналежними доказами у справі, оскільки до справи надано їх ксерокопії, супровідний лист виготовлено на звичайному аркуші паперу, без відповідних печаток та штампів, без вихідного номеру, належним чином не засвідчений (а.с. 127). З ксерокопії висновку виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (без дати) вбачається, що він затверджений рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради 14.03.2023 року №43, ксерокопія висновку виготовлена неохайно, належним чином не посвідчена, зі змісту висновку вбачається, що виконавчий комітет, розглянувши матеріали цивільної справи №552/9895/22, а саме копію позовної заяви з додатками, пояснення батька ОСОБА_1 , рішення комісії з питань захисту прав дитини від 09.03.2023 року та інші документи, відмічає, що батько ОСОБА_1 з дитиною не спілкується тривалий час, не цікавиться його життям, матеріально не утримує та заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 ,, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Керуючись ст. 155,164 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ОСОБА_1 доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 128). Колегія суддів звертає особливу увагу на те, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 06.02.2023 року було зобов`язано виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради надати суду письмовий висновок. До суду надійшла його ксерокопія замість оригіналу, належним чином не посвідчена, до висновку не додані пояснення батька ОСОБА_1 , які були отримані виконавчим комітетом, є незрозумілим, коли ці пояснення ним надавалися, оскільки згідно довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з 26.01.2022 року ОСОБА_1 перебуває за межами України, не додано рішення комісії з питань захисту прав дитини від 09.03.2023 року. Згідно ч.1,2,4-6 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Колегія суддів, з урахуванням викладеного, приходить до висновку про те, що наданий висновок виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (без дати) є неналежним доказом у справі, оскільки викликає у колегії суддів сумніви щодо його достовірності, із-за відсутності пояснень батька ОСОБА_1 та рішення комісії з питань захисту прав дитини від 09.03.2023 року колегія суддів позбавлена процесуальної можливості пересвідчитися у достовірності викладеної у ньому інформації, тому є усі підстави не брати його до уваги як доказ. Крім цього, на а.с. 107 міститься лист виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 01.02.2023 року №02.1-24/144 на ім`я Київського районного суду м. Полтави, в якому повідомляється, що згідно листа служби дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради обстежити житлово-побутові умови проживання та з`ясувати думку батька ОСОБА_1 неможливо, оскільки за вказаною адресою: АДРЕСА_2 , він не проживає, за слів жінки, яка назвалася бабусею ОСОБА_1 , він декілька років проживає за кордоном, засоби зв`язку їй не відомі. У зв`язку з вище викладеним, виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради не може надати письмовий висновок щодо позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ?? При вирішенні питань, що стосуються даної справи, орган опіки та піклування покладається на розсуд суду та просить винести відповідне рішення, яке максимально відповідатиме інтересам дітей. На викладене вище суд першої інстанції не звернув увагу. Крім цього, рішення суду не містить мотивів, з яких суд дійшов висновку про те, що батько самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Беручи до уваги вкладене, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції неправильно дав правову оцінку фактичним обставинам справи та прийшов до помилково висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки за змістом п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України встановлені судом фактичні обставини у даній справі є не достатнім доказом ухилення батька від виконання своїх обов`язків по вихованню сина. Інших підстав для задоволення позову позивач не вказала і не надала суду доказів. По справі не вбачається, що батько та син втратили прочуття любові та поваги один до одного, що батько взагалі не піклується про сина, що втратив до нього інтерес. У висновку виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради вказано, що батько заперечує проти позову. Подача ним апеляційної скарги також вказує на незгоду з рішенням суду та про його боротьбу за батьківські права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина, позивачем не надано, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про достатність доказів для задоволення позову, позов є недоведеним, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові. Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.2,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч.1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові - на позивача. По справі вбачається, що відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 2 481,00 грн. при подачі апеляційної скарги (а.с. 158), який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. Керуючись ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п. 2, 376 ч.1 п. 2,3,4, 381-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Супрун Павла Олексійовича - задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2023 року - скасувати і ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Шевченківської районної в місті Полтаві ради як орган опіки та піклування, виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав - відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2 481,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 липня 2023 року. СУДДІ: Дорош А. І. Лобов О. А. Триголов В.М.