Постанова Харківський апеляційний суд № 953/3096/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 25 липня 2023 року м.Харків справа № 953/3096/22 провадження № 22-ц/818/673/23 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Бурлака І.В., Яцина В.Б., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа-Гарант», розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа - Гарант» на рішення Київського районного суду м. Харків від 02 лютого 2023 року, постановлене суддею Єфіменко Н.В. в с т а н о в и в: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, у сумі 18 000 грн., страхове відшкодування витрат у зв`язку зі втратою годувальника у сумі 216 000 грн. Рішенням Київського районного суду м. Харків від 02 лютого 2023 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування витрат у зв`язку зі втратою годувальника у сумі 216 000 грн. та моральну шкоду у сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь держави судовий збір у розмірі 2340 грн. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа-Гарант» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що в долучених до позову документах зазначено про причину смерті ОСОБА_2 - шемічна хвороба серця. Відсутні докази, що смерть ОСОБА_2 настала через наїзд на неї автомобіля. Крім того, дорожньо-транспортна пригода сталася через порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху п.4.14. Посилання на загальні норми ЦК не мають значення для вирішення питання щодо відшкодування шкоди. Розмір стягнутих коштів на відшкодування не підтверджені. Довідка пенсійного фонду датована 09.08.2021, і в ній не зазначено про припинення виплати пенсії. Даних про розмір середнього заробітку матеріали справи не містять. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було розглянуто заяву позивача про виплату страхового відшкодування; оскільки шкода, завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від наявності вини завдавача шкоди. Таким чином, наявні підстави для стягнення з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа-Гарант» суми страхового відшкодування у відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» . Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 . ОСОБА_2 з 07.08.2017 р. працювала робітником з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями. 09.02.2021 о 01 год. 30 хв. за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Магістральна, на шляхопроводі сталося ДТП за участю водія ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом «ВАЗ 210930», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », та пішохода ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою № 3021040284111707 про дорожньо-транспортну пригоду. Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу «ВАЗ 210930», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », була застрахована у відповідача, про що свідчить Поліс № АО2812314. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 10.02.2021 Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). З Довідки про дорожньо-транспортну пригоду №3021040284111707 вбачається, що ОСОБА_2 загинула на місці ДТП. (а.с.8) У відповіді на НПУ складеної слідчим відділу ГУ УМВД в Донецькій області Маляренко Р.О. зазначено, що ОСОБА_2 померла на місці ДТП. Другий потерпілий ОСОБА_4 легко травмований. З довідки про причину смерті виданої для поховання від 08.02.2021 зазначено «причина смерті - ішемічна хвороба серця» (до форми № 106/о № 50). За фактом ДТП відкрито кримінальне провадження за №12021050000000166 від 09.02.2021 та розпочате досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію у разі втрати годувальника, призначену з 10.02.2021, згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 27.08.2021 р. позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату страхового відшкодування відповідно до ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Листом № 12/3644 від 08.09.2021 відповідач повідомив позивача, що йому необхідно надати: відомості про доходи ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , інформацію про наявність або відсутність у померлої найближчих родичів. Також вказаним листом позивача повідомлено про припинення прийняття рішення за вказаною подією до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішення у справі законної сили, відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу, при русі транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Статтею 1187 ЦК України передбачено об`єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди. Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. У статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно із статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У відповідності до положень ст. 22, 27 цього Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. За змістом ст. ст. 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідне рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний прийняти протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Підстави відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) визначені ст. 37 вказаного Закону, їх перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до листа АТ "СК "Альфа-Гарант" від 08.09.2021 року припинено прийняття рішення за вказаною подією до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішення у справі законної сили, а також надання запитуваних документів (а.с.13 зворот). У відзиві на позовну заяву АТ "СК "Альфа-Гарант" зазначило, що підстави для виплати відшкодування відсутні, оскільки не доведено вину ОСОБА_3 . Не надано відповідного рішення суду. Крім того, ОСОБА_2 порушила правила дорожнього руху. Разом з тим згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 Цивільного кодексу України, пункт 1 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України). Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено Цивільним кодексом України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 Цивільного кодексу України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти собі шкоду. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки. Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18). З матеріалів справи убачається, що смерть ОСОБА_2 була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, а тому відсутність вироку суду відносно особи, яка керувала транспортним засобом, не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду. Оскільки відповідачем не доведено, що смерть потерпілого настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, наявні підстави для стягнення зі страхової компанії страхового відшкодування на користь позивача. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 червня 2020 року (справа № 345/3335/17). Наявність або відсутність у діях заподіювача шкоди складу кримінального правопорушення не є підставою для відмови або затримки у відшкодуванні шкоди, завданої внаслідок смерті потерпілого. Доводи апелянта що до ухвалення вироку суду, який набрав законної сили, вимоги позивача є передчасними, - спростовуються вимогами закону. Щодо доводів стосовно причини смерті ОСОБА_2 судова колегія зазначає наступне. В наданих документах складених на місці ДТП та в подальшому оформлених у кримінальній справі, встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 померла на місці. Довідка видана для поховання не є випискою лікарів щодо встановлення обставин смерті. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи; оскільки дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинула ОСОБА_2 (мати позивача), трапилась за участю вищевказаного автомобіля, який є забезпеченим транспортним засобом, згідно з полісом страхового-відшкодування, то позивач має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, як син, в розмірі, передбаченому пунктом 27.3 статті 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Щодо незгоди апелянта із розміром страхового відшкодування судова колегія зазначає наступне. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком. Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц (провадження № 61-26405св18) та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21). Особами які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 є її батько ОСОБА_6 , мати ОСОБА_7 , чоловік ОСОБА_5 та син - позивач у даній справі. На день настання страхового випадку, відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить - 6 000 грн. З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 72 000 грн. Отже частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, в порядку п. 27.3 Закону становить 18 000 грн. За таких обставин, судом правомірно та обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 18000 грн.. Стосовно вимог про стягнення відшкодування витрат у зв`язку із втратою годувальника. Так, відповідно до положень п. 27.2 ст. 27 Закону, Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Статтею 1200 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Станом на день смерті ОСОБА_2 позивач був неповнолітнім, отже, згідно з ч. 1 ст. 1200 ЦК України мав право на одержання утримання від загиблої ОСОБА_2 і тому має право на відшкодування шкоди, заподіяної її смертю. В матеріалах справи міститься Поліс № АО2812314, однак в ньому не зазначено ліміт відповідальності відповідача. Проте, розпорядження Нацкомфінпослуг «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів з питань обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначені наступні суми за договорами обов?язкового страхування: за шкоду, заподіяну майну потерпілих - 130 тис. грн., за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих - 260 тис. грн. За таких обставин, судом обгрунтовано встановлено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих становить мінімум 260 тис. грн. На день настання страхового випадку, відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить - 6 000 грн. Таким чином, загальний розмір відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника становить 216 000 грн. Посилання на відсутність розміру отриманої позивачем пенсії по втраті годувальника не стосується розгляду справи. Відповідно ч.3 ст. 1200 ЦК України особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Таким чином, отримання пенсії позивачем не позбавляє його права одержати належну йому частину страхового відшкодування. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа-Гарант» - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Харкова від 02 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: І.В.Бурлака В.Б.Яцина