Постанова Чернігівський апеляційний суд № 736/282/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 28 червня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 736/282/23 Головуючий у першій інстанції - Пархомчук Т. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/946/23 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого-судді: Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. секретар: Поклад Д.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 третя особа: Орган опіки та піклування в особі Корюківської міської ради Чернігівської області розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області у складі судді Пархомчук Т.В. від 27 квітня 2023 року, місце ухвалення рішення м.Корюківка, дата складання повного тексту рішення - 04 травня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа: Орган опіки та піклування в особі Корюківської міської ради Чернігівської області, В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, зазначивши третьою особою Орган опіки та піклування в особі Корюківської міської ради Чернігівської області. У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 просив: визначити місце проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем с.Стопилка Корюківського району Чернігівської області. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що із ОСОБА_2 спільне життя не склалось, вони не підтримують сімейні відносини, спільне господарство не ведуть, шлюб між ними розірвано. У шлюбі із відповідачем народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначав, що син ОСОБА_3 проживає разом із ним та перебуває на його утриманні. Відповідач із дочкою виїхали за межі України. ОСОБА_1 стверджував, що він проживає разом із сином ОСОБА_3 у власному будинку, умови проживання є належними, будинок опалюється твердопаливним котлом, є центральне водопостачання, санітарний стан задовільний, є необхідні меблі та побутова техніка, малолітня дитина має окрему кімнату для проживання та забезпечена всім необхідним, що підтверджується актом обстеження умов проживання, складеним спеціалістами Корюківської міської ради. Позивач вказував, що він офіційно працевлаштований, отримує заробітну плату, та створив належні умови для розвитку і виховання сина ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що він має намір юридично закріпити проживання сина ОСОБА_3 разом із ним, оскільки відповідач погрожує, що забере сина на проживання з нею. Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 27.04.2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27.04.2023 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого ним позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 27.04.2023 року не відповідає вимогам статей: 263, 264 ЦПК України, при цьому, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, викладені в рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи, і належним чином не обґрунтовані, наявні у справі докази оцінені судом із порушенням вимог статті 89 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення даного спору. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку відносно того, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, що такий спір був відсутній і на час звернення позивача до суду з даним позовом, і що права позивача та права дитини не порушені, а тому судовому захисту не підлягають. За доводами апелянта, даний висновок суд першої інстанції зробив на підставі заяви відповідача ОСОБА_2 про те, що на даний час вона не заперечує проти визначення місця проживання малолітнього сина із батьком; інші докази відсутності спору відсутні. Апелянт вказує, що вони із ОСОБА_2 не дійшли остаточної згоди щодо місця проживання їх малолітнього сина, і за відсутності судового рішення про визначення місця проживання сина разом із батьком, ОСОБА_2 , як мати дитини, в будь-який час може прибути, і забрати у позивача їх малолітнього сина, мотивувавши свої дії невизначеністю місця проживання малолітньої дитини разом із ОСОБА_1 . В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Загалець О.М. підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник третьої особи - Органу опіки та піклування в особі Корюківської міської ради Чернігівської області, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 (а.с.5-6). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 07.10.2000 року у Білослобідській сільській раді Корюківського району Чернігівської області, актовий запис №04, який в подальшому було розірвано рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 21.12.2009 року (а.с.12). Від спільного подружнього життя сторони мають двох дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , виданого 07.07.2017 року Корюківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (а.с.9), та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 , виданого 10.07.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Корюківського районного управління юстиції (а.с.8). Як вбачається із довідки Корюківської міської ради Чернігівської області від 13.02.2023 року №339, сім`я позивача у складі: ОСОБА_1 , 1976 р.н. - батько, ОСОБА_3 , 2012 р.н. - син, ОСОБА_4 , 2002 р.н. - дочка, проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10). Згідно акту обстеження умов проживання, складеному працівниками Корюківської міської ради 01.02.2023 року, умови проживання у житловому будинку по АДРЕСА_1 , добрі, будинок опалюється твердопаливним котлом, підведено центральне водопостачання, санітарний стан задовільний, є необхідні меблі та побутова техніка. Стосунки у сім`ї доброзичливі, дитина в подальшому бажає проживати разом вз батьком. Зі слів ОСОБА_1 , мати дитини - ОСОБА_2 перебуває за кордоном, у Німеччині з 16.10.2022 року, малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком, цей факт підтверджує дитина (а.с.11). На виконання ухвали Корюківського районного суду від 28.02.2023 року Корюківська міська рада, як орган опіки та піклування, надала суду висновок про можливість постійного проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25). В матеріалах даної цивільної справи міститься заява ОСОБА_2 , яка надійшла на електронну адресу суду першої інстанції, в якій ОСОБА_2 просить розглядати справу за її відсутності, не заперечує проти позову ОСОБА_1 (а.с.28). Під час судового розгляду даної справи судом першої інстанції було вислухано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив, що бажає проживати разом із батьком. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 27.04.2023 року, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив із фактичних обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини. Суд першої інстанції дійшов висновку, що із встановлених в судовому засіданні обставин вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, і такий спір був відсутній і на час звернення до суду з даним позовом. Матеріали справи не містять доказів створення перешкод відповідачем у проживанні дитини ОСОБА_3 разом із батьком, що вбачається як із поданої ОСОБА_2 заяви, так і із пояснень позивача ОСОБА_1 , доказів протилежного сторонами не надано. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ні права позивача, ні права дитини не порушені, а тому, і судовому захисту не підлягають. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 27.04.2023 року про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що висновки оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 27.04.2023 року не узгоджуються із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють дані правовідносини, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 27.04.2023 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку відносно того, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, що такий спір був відсутній і на час звернення позивача до суду з даним позовом, і що права позивача та права дитини не порушені, а тому судовому захисту не підлягають. За доводами апелянта, даний висновок суд першої інстанції зробив на підставі заяви відповідача ОСОБА_2 про те, що на даний час вона не заперечує проти визначення місця проживання малолітнього сина із батьком; інші докази відсутності спору відсутні. Апелянт вказує, що вони із ОСОБА_2 не дійшли остаточної згоди щодо місця проживання їх малолітнього сина, і за відсутності судового рішення про визначення місця проживання сина разом із батьком, ОСОБА_2 , як мати дитини, в будь-який час може прибути, і забрати у позивача їх малолітнього сина, мотивувавши свої дії невизначеністю місця проживання малолітньої дитини разом із ОСОБА_1 . Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 27.04.2023 року, виходячи із наступного. Відповідно до частин другої, восьмої, дев`ятої статті 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно статті 8 Закону України ''Про охорону дитинства'', кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України ''Про охорону дитинства''). Відповідно до статті 12 Закону України ''Про охорону дитинства'', на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3, ч.4 статті 157 Сімейного кодексу України, яка регламентує вирішення батьками питань щодо виховання дитини, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору, зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків. Згідно ч.1, ч.2 статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Відповідно до ч.1 статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського Суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі ''М.С. проти України'', заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§76). У §54 рішення Європейського Суду з прав людини ''Хант проти України'' від 07.12.2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: погляди дитини, індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення і підтримання відносин, піклування, захист і безпека дитини, вразливе положення, право дитини на здоров`я, право дитини на освіту. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, та не заперечуються сторонами по справі, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає із батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтвердив у судовому засіданні суду першої інстанції позивач. Відповідно до приписів ч.1 статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, зверненню до суду із позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому, При цьому той із батьків, хто звернувся до суду із таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини, і з даного приводу між ними існує спір. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що фактично спір щодо місця проживання дитини у даній справі був ініційований батьком малолітньої дитини, з яким дитина і так фактично проживає. При цьому, відповідач по справі - мати дитини не вимагала і не вимагає зміни місця проживання сина ОСОБА_3 , у визначеному Законом порядку із самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом, в межах розгляду даної цивільної справи, про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, не зверталась, жодних належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із нею, відповідач суду не надала, натомість, надіслала на адресу суду заяву, в якій вказала, що визнає заявлену вимогу позивача про визначення місця проживання їх сина разом із батьком. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку відносно того, що між батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина, і такий спір був відсутній на час звернення до суду ОСОБА_1 із даним позовом. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують вказаного висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 27.04.2023 року. Щодо поданої відповідачем ОСОБА_2 заяви відносно того, що вона не заперечує проти позову ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Оскільки судом першої інстанції не встановлено законних підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, то вказана заява відповідача ОСОБА_2 не може бути підставою для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову. З даного приводу суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 27.04.2023 року, що подана відповідачем заява про визнання позову не може бути прийнята судом, оскільки відповідач визнає безпідставний позов. За даних обставин, суд першої інстанції не встановив визначених Законом підстав для прийняття заяви відповідача про визнання позову. Нормами ч.4, ч.5, ч.6 статті 19 Сімейного кодексу України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. На виконання ухвали Корюківського районного суду від 28.02.2023 року Корюківська міська рада, як орган опіки та піклування, надала суду висновок про можливість постійного проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25). У контексті приписів ч.4, ч.5, ч.6 статті 19 Сімейного кодексу України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із даним висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, висновок не містить в собі переконливих мотивів, які були підставою для наведених у ньому висновків, та складений без належного з`ясування всіх обставин, які мають значення саме при вирішенні питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, а стосується лише побутових умов проживання дитини ОСОБА_3 . Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову. За даних обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 27.04.2023 року, необхідно залишити без змін. Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 квітня 2023 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: