Постанова Київський апеляційний суд № 754/6964/21

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 754/6964/21 Номер провадження 22-ц/824/536/2023 Головуючий у суді першої інстанції Таран Н. Г. Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л. Д. 12 липня 2023 року місто Київ Справа № 754/6964/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Пасічник К. В. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 відповідач Громадська організація «Об`єднання Організацій «Нова столиця» розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Таран Н. Г., в приміщенні Деснянського районного суду міста Києва, у с т а н о в и в : У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ГО «Об`єднання організацій «Нова Столиця» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_2 , який є керівником ГО «Об`єднання організацій «Нова Столиця» біля будівлі за адресою: АДРЕСА_1, в якій знаходиться офісний центр, що на праві власності належить ТОВ «Фунзе69», було розповсюджено про позивача недостовірну інформацію та власні оціночні судження ОСОБА_2 , які були виражені у грубій, брутальній та образливій формі, із застосуванням нецензурних висловлювань у бік позивача та звинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена КК України. Дані висловлювання були поширені ОСОБА_2 публічно, під час мирного зібрання, яке проводилося у ці дні біля даної будівлі із одночасним транслюванням поширюваних ОСОБА_2 відомостей за допомогою відеозйомки в реальному часі (прямий ефір) в соціальній мережі Facebook на особистій сторінці відповідачів. Після закінчення «прямого ефіру», дані відеозаписи були збережені як окремі публікації на особистій сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook. А також були в подальшому розміщенні й на сторінці ОСОБА_2 . Позивач вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_6 о 0:10 - 0:16 ОСОБА_2 поширено інформацію наступного змісту: « ОСОБА_1 забарикодувався в приміщенні, зробивши його рейдерське захоплення». Запис даного відео розміщено в мережі інтернет на особистій сторінці ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2). Вже ІНФОРМАЦІЯ_3 о 9:50 - 10:29 ним поширено інформацію наступного змісту: «Тому що сьогодні саме ОСОБА_1 втік на таксі в невідомому напрамку і його поліція не затримала і не заарештувала. Але ж він є злочинцем. І я це заявляю чітко, тому що захопивши приміщення без документів, завівши тітушок, а на виході журналістам погрожуючи зброєю, ти не адвокат - ти справжній злочинець». 13:40 - 13:43 «Весь цей рейдерський захват організував ОСОБА_1 ». 13:47 - 13:54 «Після того тікав із своїм охоронцем і погрожував прострелити журналісту ногу». Запис даного відео розміщено в мережі інтернет на особистій сторінці ГО «Об`єднання організацій «Нова Столиця» за наступним посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4. Позивач вважає, що вказані недостовірні твердження, поширені відповідачами про позивача необмеженому колу осіб шляхом їх публічного виголошення під час перебування біля будівлі за адресою АДРЕСА_1 та додатково поширені через мережу інтернет, порушують право позивача на особисті немайнові права, зокрема на повагу до честі та гідності, завдають шкоди його діловій репутації та негативно відобразилися на емоційному та психологічному стані позивача. З урахуванням зазначеного позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12:12 на своїй особистій веб-сторінці в мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме наступні твердження: « ОСОБА_1 забарикодувався в приміщенні, зробивши його рейдерське захоплення». Визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та поширену ГО «ОО «Нова Столиця» ІНФОРМАЦІЯ_8 о 12:35 на своїй особистій веб-сторінці в мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме наступні твердження: «Тому що сьогодні саме ОСОБА_1 втік. Але ж він є злочинцем. Тому що захопивши приміщення без документів, завівши тітушок, а на виході журналістам погрожуючи зброєю, ти не адвокат - ти справжній злочинець» та «Весь цей рейдорський захват організував ОСОБА_1 . Після того тікав із своїм охоронцем і погрожував прострелити журналісту ногу». Зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом оприлюднення на його особистій сторінці у соціальній мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_5 у такий самий спосіб, як вона була поширена, інформацію під заголовком «Спростування. Інформація, що була поширена ІНФОРМАЦІЯ_6 :12 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те, що ОСОБА_1 забарикодувався в приміщенні, зробивши його рейдерське захоплення є недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Зобов`язати ГО «ОО «Нова Столиця» спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом оприлюднення на його особистій сторінці у соціальній мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_7 у такий самий спосіб, як вона була поширена, інформацію під заголовком «Спростування. Інформація, що була поширена ІНФОРМАЦІЯ_8 :35 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме наступні твердження: «Тому що сьогодні саме ОСОБА_1 втік. Але ж він є злочинцем. Тому що захопивши приміщення без документів, завівши тітушок, а на виході журналістам погрожуючи зброєю, ти не адвокат - ти справжній злочинець» та «Весь цей рейдорський захват організував ОСОБА_1 . Після того тікав із своїм охоронцем і погрожував прострелити журналісту ногу». є недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Судові витрати по справі покласти на відповідачів. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Громадської організації «Об`єднання Організацій «Нова столиця» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції у порушення норм закону та прецедентної практики Європейського суду з прав людини дійшов невідповідних висновків, що поширена інформація є оціночним судженням, а не фактичними твердженнями. Судом не враховано, що сторона відповідача у відзиві на позовну заяву доводила, що поширена інформація відповідає дійсності та є достовірною. Судом не було враховано, що законним власником будівлі є ТОВ «Фрунзе69», проте на момент настання подій, про які йдеться у справі, повернення майна законному власнику заблоковано ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста». Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не зазначив будь яких доказів, які свідчать про недоведеність обставин, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, причини їх відхилення або не взяття до уваги. Також вказано, що суд неправомірно відмовив у задоволенні заяви про відвід судді, чим поставив під сумнів, що справа була розглянута безстороннім, неупередженим та об`єктивним судом, а рішення ухвалене за результатами розгляду справи є законним. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Новак А. І. доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити їх з викладених підстав. Представник відповідачів ОСОБА_2 та ГО «Об`єднання організацій «Нова Столиця» - адвокат Рішко Н. І. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважає її безпідставною, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін як законне та обґрунтоване, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до частин другої та четвертої статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Положеннями частин першої та другої статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_2 , який є керівником ГО «Об`єднання організацій «Нова Столиця» біля будівлі за адресою: АДРЕСА_1 було розповсюджено про ОСОБА_1 інформацію яку позивач вважає недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, Так, ІНФОРМАЦІЯ_6 о 0:10 - 0:16 ОСОБА_2 поширено інформацію: « ОСОБА_1 забарикодувався в приміщенні, зробивши його рейдерське захоплення». Запис даного відео розміщено в мережі інтернет на особистій сторінці ОСОБА_2 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 о 9:50 - 10:29 ОСОБА_2 поширено інформацію: «Тому що сьогодні саме ОСОБА_1 втік. Але ж він є злочинцем. Тому що захопивши приміщення без документів, завівши тітушок, а на виході журналістам погрожуючи зброєю, ти не адвокат - ти справжній злочинець». 13:40 - 13:43 «Весь цей рейдерський захват організував ОСОБА_1 ». 13:47 - 13:54 «Після того тікав із своїм охоронцем і погрожував прострелити журналісту ногу». Запис даного відео розміщено в мережі інтернет на особистій сторінці ГО «Об`єднання організацій «Нова Столиця» за наступним посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4. Поширення зазначеної інформації не заперечується відповідачами. Вказані висловлювання були поширені ОСОБА_2 публічно, під час мирного зібрання, яке проводилося у ці дні біля даної будівлі із одночасним транслюванням поширюваних ОСОБА_2 відомостей за допомогою відеозйомки в реальному часі (прямий ефір) в соціальній мережі Facebook на особистій сторінці ОСОБА_2 та ГО «Об`єднання організацій «Нова Столиця». Після закінчення «прямого ефіру» відеозаписи були збережені як окремі публікації на особистій сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook. А також були в подальшому розміщенні й на сторінці ГО «Об`єднання організацій «Нова Столиця». Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що інформація, яку бажає спростувати позивач, не містить фактичних даних, а є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості та по своїй суті стосується інформуванням громадськості про суспільно значимі події, які є предметом громадського інтересу, зокрема, з огляду на обставини викладені у позовній заяві. Крім того, суд дійшов висновку про те, що певна інформація є достовірною, оскільки дійсно мав місце конфлік між певними особами які вважають себе власниками приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 щодо вказаного приміщення. Колегія суддів вважає такі висновки суду законними і обґрунтованими, такими що відповідають встановленим у справі обставинам, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Частиною четвертою статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Верховний Суд зазначає, що у справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова. Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У рішенні Європейського суду з прав людини рішення ЄСПЛ у справі «Лінґенс проти Австрії» (Lingens v. Austria, від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, § 46), що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе». Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. 02 червня 2016 року (остаточне - 17 жовтня 2016 року) ЄСПЛ ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес. У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції. Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року). Отже, оціночними судженнями є інформація, яка, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення автора до змісту висловленої ним думки. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Таким чином, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у справі, яка переглядається, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. Так, звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12:12 на своїй особистій веб-сторінці в мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме наступні твердження: « ОСОБА_1 забарикодувався в приміщенні, зробивши його рейдерське захоплення». Визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та поширену ГО «ОО «Нова Столиця» ІНФОРМАЦІЯ_8 о 12:35 на своїй особистій веб-сторінці в мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме наступні твердження: «тому що сьогодні саме ОСОБА_1 втік. Але ж він є злочинцем. Тому що захопивши приміщення без документів, завівши тітушок, а на виході журналістам погрожуючи зброєю, ти не адвокат - ти справжній злочинець» та «Весь цей рейдорський захват організував ОСОБА_1 . Після того тікав із своїм охоронцем і погрожував прострелити журналісту ногу». А також зобов`язати відповідачів спростувати цю інформацію, поширену відносно позивача, у такий самий спосіб як вона була поширена. Із інформації, викладеної відповідачами у мережі Facebook, убачається, що висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки особи щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією. Аналіз змісту оспорюваної інформації свідчить про відсутність твердження про конкретні факти і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження особи. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо, а оціночні судження спростуванню не підлягають. Отже, опублікована відповідачами інформація в мережі Інтернет на своєму сайті, є оціночними судженнями відповідачів с приводу подій які відбувались ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є по своїй суті критичною оцінкою дій позивача, як адвоката. Позивач і відповідач представляли інтереси різних юридичних осіб, які вважали себе власниками зазначеного приміщення. Певний конфлік дійсно мав місце. Така інформація є результатом вираження суб`єктивної оцінки відповідачами, дій позивача, тобто, є не твердженням, висловленим про факт, а є оцінкою дій позивача під час цього конфлікту і спору та є власними висновками щодо позиції та дій позивача під час такого конфлікту. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору. Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню. Суд апеляційної інстанції зауважує, що чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). Колегія суддів дійшла висновку, що сам зміст оспорюваної інформації, зазначеної позивачем у позові, є власною думкою ОСОБА_2 , його оціночним судженням щодо дій позивача з використанням певних мовних порівнянь, тому висловлювання відповідача стосовно особи позивача є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача, засновані на його особистих баченнях певних подій, особисті сприйняття відповідачем діяльності позивача як адвоката не можуть бути витлумачені як повідомлення про конкретні факти, а відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці. А оскільки конфлікт дійсно мав місце, дійсно мав місце спір с приводу приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 і під час конфлікту там знаходився позивач в якості представника однією із сторін спору, як адвокат, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що певна інформація є достовірною. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачами інформації, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не довів належними і допустимими доказами, що поширена відносно нього інформація відповідачами є твердженням про факти, а не оціночними судженнями, оскільки оспорювана інформація є особистими субєктивними думками відповідача про порушення позивачем закону, вона є власними судженнями ОСОБА_2 , оформленими у вигляді промови з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на його особистій думці, а не на твердженнях про факти стосовно ОСОБА_1 про вчинення ним дій, пов`язаних з кримінальними правопорушеннями. Зокрема вірним є висновок у тому, що інформація, яку бажає спростувати позивач по своїй суті стосується інформуванням громадськості про суспільно значимі події, є суспільно значимою, тобто, є предметом громадського інтересу, зокрема, з огляду на обставини викладені у позовній заяві. Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для визнання інформації недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Безпідставними є доводи аеляційної скарги у тому, що відмовляючи у задоволенні позову та визнаючи надані позивачем докази на підтвердження викладених у позові обставин справи судом не було перелічено такі докази кожен окремо, оскільки суд загалом у їх сукупності визнав подані стороною позивача докази такими, що не доводять викладені у позові обставини справи, на які позивач посилався як на підставу для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги щодо права власності ТОВ «Фрунзе 69» на будівлю спеціальнодопоміжного обладнання (літ В) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки питання щодо належності цього приміщення будь - яким особам не є предметом даного спору та не підлягає встановленню апеляційним судом під час перегляду даної справи. Твердження апеляційної скарги у тому, що судом було неправомірно відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді суд оцінює критично. Як вбачається із матеріалів справи, підставою для відводу слугувало те, що у судовому засіданні під час розгляду даної справи були присутні вільні слухачі, особи яких не було встановлено судом. Дані особи були встановлені судом лише після порушення ними порядку проведення судового засідання. Однак такі твердження не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду, оскільки матеріалами справи підтверджено, що суд здійснював розгляд справи у відкритому судовому засіданні, а тому у відповідності до вимог ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 7 ЦПК України, у судовому засіданні мали право бути присутніми вільні слухачі, особи яких за законом не підлягають встановленню судом. Розглядаючи заяву позивача про відвід судді, судом було дотримано порядок її розгляду, встановлений процесуальним законом, та зроблено обгрунтований висновок про відсутність підстав для відводу головуючого судді у першій нстанції. Загалом наведені у апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є безпідставними, вони були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких не прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову. Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору та фактично зводяться до незгоди позивача із ухваленим судом рішенням та невірним тлумаченням норм закону. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що поширена відносно нього інформація відповідачами є твердженням про факти, а не його оціночними судженнями. Оспорена позивачем інформація є власними судженнями відповідача, з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на особистій думці, а не твердженнях про факти. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Оскільки апеляційний суд відмовляє позивачу у задоволенні апеляційної скарги, понесені ним судові витрати не підлягають відшкодуванню відповідачами. Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 21 липня 2023 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна