Постанова 4873 № 910/12788/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" липня 2023 р. Справа №910/12788/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Євсікова О.О. Ткаченка Б.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22 (суддя Борисенко І.І.) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" про стягнення 139 993,49 грн, ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" (далі - ТОВ "Данко") про стягнення штрафних санкцій у розмірі 139 993,49 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю товарів від 03.05.2022 №3071/ДЗЗ-22 в частині своєчасної поставки товару належної якості, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 114 116,69 грн та штраф у сумі 25 876,80 грн згідно з пунктом 7.4 договору. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25 876,80 грн штрафу, 114 116,69 грн пені та 2 481,00 грн витрат по сплаті судового збору. Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що суду доведено належним чином порушення відповідачем свого зобов`язання в частині своєчасної поставки товару за укладеним договором. Крім того, здійснивши власний перерахунок штрафних санкцій місцевий господарський суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними та відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, у зв`язку з чим вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ТОВ "Данко" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Як вказує апелянт, судом першої інстанції при розгляді справи не було перевірено чи дійсно постачальником було запропоновано завантажити товар неналежної якості та в якій формі це було зроблено. Також, скаржник зазначає, що позивач не мав права звертатися за захистом своїх прав до суду без досудового врегулювання спору, що прямо передбачено пунктом 10.1 договору. Крім того, до апеляційної скарги відповідачем долучено заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2023, апеляційну скаргу ТОВ "Данко" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12788/22. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Данко" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22. Матеріали справи надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 26.04.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 задоволено клопотання ТОВ "Данко" про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Данко" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22. Вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22 на час апеляційного провадження. 02.06.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив КП "Київтеплоенерго" на апеляційну скаргу, за яким останній просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та прийнятим з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному та всебічному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи. Так, у відзиві позивач зазначив, що відповідач при розгляді даної справи судом першої інстанції не заперечував проти обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також що не застосування процедури досудового врегулювання спору, передбаченого договором, не позбавляє позивача права звертатися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права і не є підставою для відмови у позові, повернення позову, відмови у відкритті провадження, залишення позову без розгляду чи закриття провадження. Крім того, позивач просив суд врахувати правові висновки Верховного Суду, посилання на які містяться у даному відзиві. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 у зв`язку з перебуванням суддів Демидової А.М. та Ходаківської І.П. з 17.07.2023 по 21.07.2023 у відпустках, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 справу №910/12788/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ТОВ "Данко" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Ткаченко Б.О. За змістом частини 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 269, частиною 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.05.2022 між КП "Київтеплоенерго" (покупець) та ТОВ "Данко" (постачальник) укладено договір про закупівлю товарів №3071/ДЗЗ-22, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товари згідно з ДК 021:2015: 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (ґрунт рослинний), а покупець - прийняти і оплатити товар. Відповідно до пункту 1.2 договору найменування товару, кількість, ціна та якісні характеристики зазначені в специфікації (додаток №1) до цього договору. Згідно з пунктом 1.4 договору постачальник на умовах, передбачених цим договором зобов`язується передати покупцю товар у власність. Постачальник повинен поставити покупцю товар, якість якого відповідає нормам, стандартам якісних показників і технічних вимог, установлених чинними нормативними актами України й умовами цього договору (пункт 2.1 договору). За умовами пункту 2.4 договору у разі непогодження представників постачальника з якісними показниками, виявленими в процесі спільного приймання товару, покупець має право залучити незалежну експертну організацію, висновок якої про якість товару є остаточним і обов`язковим для виконання сторонами. Загальна ціна цього договору становить 1 998 982,80 грн з ПДВ (пункт 3.1 договору). Ціна товару, що поставляється за цим договором, визначається з урахуванням умов поставки, визначених пунктом 5.4 цього договору, та зазначається у додатку №1 (пункт 3.2 договору). Відповідно до пункту 5.1 договору поставка товару здійснюється постачальником відповідно із замовленням покупця на поставку товару протягом 1 календарного дня після направлення покупцем такого замовлення постачальнику, якщо інше не передбачено у такому замовленні, шляхом завантаження замовленого покупцем товару на автомобільний транспортний засіб покупця за адресами у м. Києві, вказаними у пункті 5.3 договору, в робочі дні незалежно від погодних умов, або у будь-які дні (у тому числі вихідні чи святкові) незалежно від погодних умов, у разі аварійної необхідності відвантаження, якщо покупець вказав у замовленні про необхідність поставки товару у неробочі дні. Якщо замовлення було направлено менш ніж за 1 календарний день до закінчення строку дії договору, постачальник зобов`язаний поставити товар відповідно до такого замовлення у будь-якому разі не пізніше останнього дня терміну (строку) дії договору. У разі крайньої необхідності, за письмовим замовленням покупця, відвантаження товару можливе у вихідні та святкові дні і за будь-яких погодних умов. При неможливості своєчасної поставки товару постачальник зобов`язаний попереджати про це покупця не пізніше ніж за 3 календарних дні до дати спливу строку/терміну поставки товару, визначеного відповідно до умов цього пункту договору. Згідно з пунктом 5.2 договору товар постачається окремими партіями. Найменування та кількість товару, що має бути поставлений постачальником у відповідній партії, визначається покупцем самостійно на власний розсуд у відповідному замовленні. Кількість замовлень покупця - необмежена. Замовлення може направлятися покупцем постачальнику у тому числі направлення електронного листа з будь-якої електронної пошти покупця (відповідальних представників покупця), вказаних у розділі ХІІІ договору або у повідомленні про зміну відповідальних представників покупця (згідно з пунктом 7.7 договору), на будь-яку з адрес електронної пошти постачальника (відповідальних представників постачальника), вказаних у розділі ХІІІ договору або у повідомленні про зміну відповідальних представників постачальника (згідно з пунктом 7.7 договору), при цьому найменування, кількість товару та будь-які інші дані можуть бути вказані як у тексті електронного листа, так і в прикріпленому до такого листа файлі (файлах). Сторони дійшли взаємної згоди, що надіслані електронні листи, які відповідають умовам цього пункту договору, вважаються замовленнями, що були надіслані покупцем постачальнику, та мають юридичну силу нарівні з замовленнями, викладеними на паперових носіях, підписаними уповноваженим представником покупця та направленням покупцем постачальнику. Відповідно до пункту 5.4 договору транспортні послуги по доставці товару на місце відвантаження та всі інші витрати, пов`язані з процесом доставки товару на адреси місця відвантаження товару, здійснює постачальник. Пунктом 5.5 договору встановлено, що товар вважається поставленим покупцю з дати підписання сторонами видаткових накладних (дата поставки товару). Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами відповідних видаткових накладних (пункт 5.6 договору). У специфікації, яка є додатком №1 до договору, сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну, та інші характеристики. На виконання умов договору покупець направив постачальнику засобами поштового зв`язку за місцезнаходженням останнього та електронною поштою з адреси електронної пошти відповідального представника покупця, зазначеної у пункті 13.1.1 договору, на адресу електронної пошти відповідального представника постачальника, зазначену у пункті 13.1.2 договору, замовлення від 03.06.2022 №28АУ/05/1у/1/1464 на поставку товару у червні 2022 року в кількості 800 т загальною ціною 258 768,00 грн з ПДВ. Також, покупець направив постачальнику засобами поштового зв`язку за місцезнаходженням останнього та електронною поштою з адреси електронної пошти відповідального представника покупця, зазначеної у пункті 13.1.1 договору, на адресу електронної пошти відповідального представника постачальника, зазначену в пункті 13.1.2 договору, замовлення від 08.07.2022 №28АУ/05/1у/1/1901 на поставку Товару у липні 2022 року в кількості 800 т загальною ціною 258 768,00 грн з ПДВ. Як зазначає позивач, 06.07.2022 та 12.07.2022 відповідно до вказаних вище заявок, він прибув на об`єкт відповідача (вул. Ревуцького, 41-А) для завантаження товару (ґрунт рослинний). Разом із тим, за адресою поставки товару покупцю було запропоновано завантажити товар, який не відповідав умовам договору. Таким чином, з огляду на невідповідність якості ґрунту погодженим якісним характеристикам товару (згідно специфікації), позивач товар не прийняв. При цьому, у присутності представників відповідача складено акти від 06.07.2022 та від 12.07.2022 про не відповідність товару якісним характеристикам. Вказані акти підписані з боку позивача, зі сторони відповідача представники акт не підписали, пояснень чи заперечень щодо його змісту не зазначили, окремо не надали. Також, позивачем було відібрано зразки ґрунту, для встановлення відповідності умовам договору в частині якісних характеристик товару. Відповідно до листа-заявки від 06.07.2020 №10420 позивач подав для експертного дослідження відібраний ґрунт до Національного університету біоресурсів і природокористування України. Згідно з протоколом випробувань від 13.07.2020 №1946-Р/10420 Національного університету біоресурсів і природокористування України, всупереч умовам договору щодо характеристик товару, зазначеним у специфікації до договору, у товарі були присутні крупні механічні включення (залишки рослинності, корені рослин і т.д.), а за результатами випробувань також виявлено відхилення вмісту азоту, фосфору (266,45 мг/кг замість 75,00 мг/кг), калію (164,45 мг/кг замість 124 мг/кг), піщаних та глиняних домішок (за умовами договору повинні разом складати не більше 8,8%, однак, запропонований до завантаження товар містив 36,4% піску і 25,6% глини), кислотності pH (5,0 замість 6,8), вологості (2,19% замість 23%), зольності (97,37% замість 48%) та ін. Станом на час звернення до суду, поставка належного товару, згідно зі специфікацією та замовленнями відповідачем не здійснена, що і стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача 25 876,80 грн штрафу та 114 116,69 грн пені. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки. Відповідно до пункту 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За приписами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти та оплатити такий товар на умовах викладених у спірному договорі. З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, відповідач отримавши замовлення позивача від 03.06.2022 та від 08.07.2022 зобов`язаний був надати товар позивачу не пізніше 30.06.2022 та 31.07.2022 відповідно. Докази передачі позивачу товару у власність в строки встановлені замовленнями у матеріалах справи відсутні. Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідачем порушено зобов`язання в частині своєчасної поставки товару за укладеним договором, у зв`язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача 25 876,80 грн штрафу та 114 116,69 грн пені, на підставі пункту 7.4 договору. Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За приписами пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України). Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України). Разом із тим, згідно з частиною 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до пункту 7.4 договору у разі відмови від здійснення поставки товару, нездійснення поставки товару, прострочення поставки товару, постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 5% від ціни непоставленого товару, а також неустойку у розмір 0,3% від ціни непоставленого товару за кожен день прострочення. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню у заявленому розмірі, оскільки розрахунок позивача є арифметично вірним. Доводи відповідача про те, що позивач не мав права звертатися за захистом своїх прав до суду без досудового врегулювання спору відхиляються колегією суддів з огляду на таке. У пункті 10.1 договору сторони домовились, що для спорів за цим договором встановлюється обов`язкова процедура досудового врегулювання. Усі претензії за цим договором повинні бути розглянуті сторонами в місячний термін з моменту отримання претензії. Згідно зі статтею 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову. Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Якраз це й передбачено пунктом 10.1 договору. Проте досудове врегулювання спорів може мати місце за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Разом з тим, слід зазначити, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 ЦК України та ГПК України. Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що: можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Так, у постанові Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №916/451/21 зазначено: "згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення). Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору. Разом з тим відповідно до Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам. Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини. Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та за конституційними зверненнями громадян зазначених у рішенні щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.". Таким чином, законодавством не встановлено обов`язковості досудового врегулювання цього спору і позивач мав право звертатися до господарського суду з позовом до відповідача без досудового врегулювання спору. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" залишити без задоволення

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/12788/22.

4. Матеріали справи №910/12788/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді О.О. Євсіков Б.О. Ткаченко