Постанова 4824 № 730/676/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: № 22-ц/824/4246/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 року м. Київ Справа № 730/676/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Ратнікової В.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Осаулова А.А. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, встановив: 11 серпня 2021 року позивач ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до Борзнянського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати на загальну суму 121 025,03 грн. Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2021 року справу було передано до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду за підсудністю Позовні вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» обґрунтовані тим, що 25.12.2007 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №39-259/07-А, за яким відповідач отримала 78030 грн зі сплатою 16,5 % річних. Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18.10.2011 р. у справі №2/2503/559/11 стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №39-259/07-А від 25.12.2007 р. в сумі 144 762 грн. 44 коп. 15.11.2018 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 . Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 06.03.2019 р. у справі №2/2503/559/11 замінено стягувача ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» на ТОВ «Вердикт Капітал». ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №39-259/07-А від 25.12.2007 р. не погасила, рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18.10.2011 р. у справі №2/2503/559/11 не виконала, що стало підставою для нарахування за період з 08.07.2015 р. по 08.07.2021 р. 3 % річних в сумі 26 069,14 грн. та інфляційних втрат - 94 955,89 грн. Вказане стало підставою для звернення до суду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь на користь ТОВ «Вердикт Капітал» за період з 15.11.2018 року по 08.07.2021 року: грошові кошти трьох відсотків річних в розмірі - 11 493 грн. 74 коп.; інфляційні нарахування в сумі - 27158,19 грн., судовий збір в сумі - 726 грн. 40 коп., та витрати на правничу допомогу в сумі - 6400 грн., а всього грошові кошти в сумі - 45778 грн. 33 коп. Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі - 23 800 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення коштів 3% річних, інфляційних витрат, - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, директор ТОВ «Вердикт Капітал» Іжаковський О.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись його незаконність, необґрунтованість, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у повному обсязі - 121 015 грн., судовий збір - 2270 грн., витрати на правову допомогу в сумі 20 000 грн. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення на її користь витрат на правову допомогу 23800 грн. - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції неправильно встановив суму заборгованості відповідача, яка підлягала до стягнення, самостійно порахувавши на сайті розмір коштів, які підлягали до стягнення. ТОВ «Вердикт Капітал» було долучено до позовної заяви документи, які підтверджують перехід права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора. Також було долучено Додаток із зазначенням кредитного договору позичальника, за яким перейшло право вимоги до ТОВ «Вердикт Капітал» із зазначення суми боргу на момент переходу права вимоги. Окрім того, позивачем було долучено розрахунок суми заборгованості, в якому зазначено розмір боргу, порядок нарахування 3% річних та індексу інфляції, вказано формулу такого нарахування, визначено періоди із зазначенням по кожному періоду відповідного індексу інфляції. Такий розрахунок заборгованості здійснюється із спеціальної бухгалтерської програми, де ведеться облік всіх нарахувань. Тому такі нарахування були здійснені у відповідності до суми боргу по формулі таких нарахувань. Відтак, у суду не було підстав здійснювати перерахунок, враховуючи ще і той факт, що відповідачем не було подано до суду альтернативного розрахунку заборгованості або будь-яких інших доказів наявності боргу в іншому розмірі або відсутності боргу взагалі. Розрахунок заборгованості по стягненню 3% річних та інфляційних збитків здійснено відповідно до рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області по справі № 2503/559/11 від 18.10.2011 року. Нарахування трьох відсотків річних проведено на суму 144 762,44 грн. за період із 08.07.2015 по 08.07.2021 р. і складає 26 069,14 грн. Нарахування інфляційних збитків проведено на суму 144 762,44 грн. за період із 08.07.2015 по 08.07.2021 р. і складає 94 955,89 грн. Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню станом на 08.07.2021 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 121 025,03 грн. На противагу наданим позивачем доказам, які підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, відповідачем не долучено жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу на підтвердження тих обставин, на які вони покликаються, як на підставу своїх заперечень. Відповідач не надав свого власного розрахунку заборгованості, на противагу розрахунку заборгованості долученого позивачем до позовної заяви. Також посилається на те, що відповідачем не було надано позивачеві жодного доказу щодо понесення витрат на надання правничої допомоги, не було надано жодного клопотання, а також підтверджуючих документів понесених витрат, що унеможливило надання позивачем заперечення щодо такого стягнення та клопотання до суду першої інстанції про зменшення таких витрат. У своєму рішенні суд першої інстанції вказує про те, що позивачем не було надано клопотання про зменшення витрат на надання правничої допомоги, але відповідачем не було направлено позивачу жодного документа щодо понесених таких витрат та доказів оплати. Відтак, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, розглянув таке клопотання без відома позивача та присудив стягнути із ТОВ «Вердикт Капітал» неправомірно завищену суму витрат. Позивачем не надано розрахунок витрат на правничу допомогу в сумі 23 800 грн., не вказано, на які саме цілі витрачаються кошти, скільки часу затрачено адвокатом на ті чи інші дії, тощо. Окрім того, не надаються документи про оплату таких послуг. Не надано до суду доказів наданих правничих послуг, оплати таких послуг, більше того, не надано будь-яких документальних доказів (договір, тощо) на представництво позивача в суді по даній справі. Тому, такі заявлені витрати на надання правничої допомоги не підлягають до задоволення. Вважає, що витрати на правничу допомогу в сумі 23 800 грн. є не співмірними із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим часом на надання таких послуг (дана категорія справ із незначною складністю та сформованою судовою практикою). Більше того, суд частково задовольнив позовні вимоги позивача, стягнувши із відповідача суму заборгованості. Витрати в такому розмірі не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» становить надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Більше того, судом було стягнуто витрати на надання правничої допомоги в розмірі 23 800 грн., в той час, як мінімальний розмір заробітної плати в Україні становить 6500 грн. на місяць, що в декілька разів більше, ніж місячна мінімальна заробітна плата в державі. Тому, дана сума є цілком неспівмірною та не може бути задоволена судом. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - Усенко М.М. просив у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, посилаючись на наступні обставини. Згідно з ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2019 року в задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал», заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання було відмовлено у повному обсязі. Наразі відсутнє будь-яке виконавче провадження щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором на підставі рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2011 року. Проте 21 жовтня 2020 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів за кредитним договором №39-259/07-А від 25.12.2017 р. у розмірі 134 372,07 грн., в тому числі: 3 % річних в сумі - 4306,61 грн., пені за період з 01.02.2019 р. по 25.08.2020 р. в сумі 128 565,46 грн. 12.11.2020 р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Маляр Я.А. було відкрито виконавче провадження підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса. На підставі акту про проведені електронні торги від 02.02.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Маляр Я.А. було проведено електронні торги з реалізації майна - FORD FIESTA, 2007 року випуску, ДНЗ: НОМЕР_1 , (предмет кредитного договору), який належав відповідачу за ціною 85 206,35 грн., які в подальшому було перераховано стягувачу - позивачу у справі. Тобто, позивач в лютому 2021 року отримав від реалізації майна відповідача кошти у розмірі 85 206,35 грн., але чомусь у своєму позові про це не вказав. Більш того, строк договору закінчився ще 24 грудня 2014 року (п. 3.2. Договору), а тому 24.12.2017 р. закінчився строк позовної давності щодо пред`явлення даного позову до суду, тому вважає, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, тому відповідач просила суд першої інстанції відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На даний час позивачем було стягнуто з відповідача 3% річних та пеню відповідно до вищевказаного виконавчого напису та він намагається повторно стягнути 3 % річних з відповідача, що є незаконним. Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, то вважає такі вимоги також незаконними, оскільки позивачем було подано позов до суду, але жодного разу його представник не з`явився до суду та не надав суду свої пояснення, не підготовлено відповіді на відзив чи інших пояснень до суду не надано; натомість чому саме 20 000 грн. судових витрат позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь незрозуміло. Відповідно до умов договору №56 про надання правничої допомоги від 14.06.2022 року укладеного між адвокатом Усенко М.М. та ОСОБА_1., відповідач за отримання правової допомоги під час судового розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції; має сплатити адвокату винагороду (гонорар) в сумі 35 000 грн. На підтвердження понесених відповідачем витрат до суду першої інстанції було надано Договір про надання правничої допомоги та квитанцію про сплату відповідачем витрат на правову допомогу. Наразі відповідач на підтвердження своїх витрат на правову допомогу надає суду копії квитанцій про сплату витрат на правову допомогу, а також виписки з банківського рахунку адвоката про отримання коштів від відповідача. Тому представник відповідача просив у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Вердикт Капітал» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року відмовити у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник позивача посилається на те, що позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення не відсотків за користування кредитом, не повторно суму заборгованості, а стягнення власне суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, відповідно до ст. 625 ЦК України, про що зазначено вище. Стягнення 3 % річних не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України. В даному випадку, кредитор з метою захисту свого порушеного права звернувся до суду із позовною завою про стягнення лише 3-х відсотків річних у відповідності до ст. 625 ЦК України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Вказує, що підстав для застосування позовної давності та відмови у позові з цих підстав не вбачається, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц , невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Для підтвердження витрат на правову допомогу позивачем було надано договір про надання правової допомоги, заявку про надання правових послуг, акт прийому-передачі робіт, укладених між стягувачем та адвокатським об`єднанням, а також платіжне доручення. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №39-259/07-А про надання кредиту для придбання автомобіля в сумі 78 030 грн. на строк до 24 грудня 2014 року зі сплатою процентів згідно п.4.1 Договору (з 12,8% до 7,2% річних). Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18.10.2011 року у справі №2/2503/559/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 144 762,44 грн. в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №39-259/07-А від 25.12.2007 р. та судові витрати по сплаті державного мита в сумі 1447,62 грн. та витрати на ІТЗ - 120 грн. 15 листопада 2018 р. між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №39-259/07-А від 25.12.2007 р. Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 06.03.2019 р. у справі №2/2503/559/11 замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» у виконавчому провадженні з виконання рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області 18 жовтня 2011 року в справі №2/2503/559/11 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №39-259/07-А. ТОВ «Вердикт Капітал» звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України за період з 08.07.2015 р. по 08.07.2021 р. 3 % річних в сумі 26 069,14 грн, інфляційних - 94 955,89 грн. за невиконання рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18.10.2011 р. у справі №2/2503/559/11., яким стягнуто з ОСОБА_1 144 762,44 грн. боргу. Позивач нараховував заборгованість за період з 08.07.2015 р. по 08.07.2021 р., до суду з позовом засобами поштового зв`язку звернувся 11.08.2021 р. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору про відступлення права вимоги від 15.11.2018 р. новий кредитор ТОВ «Вердикт Капітал» в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком в повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває всі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основним договором, сплати боржником грошових коштів, сплати процентів, вказаних у додатку №1 до цього договору та сплати штрафних санкцій у розмірах, передбачених основними договорами. В зв`язку з викладеним суд дійшов висновку, що новий кредитор ТОВ «Вердикт Капітал» має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, з 15.11.2018 року (моменту відступлення права вимоги) по 08.07.2021 року. Сума коштів трьох відсотків річних від суми боргу за рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18.10.2011 р. у справі №2/2503/559/11 за період з 15.11.2018 року по 08.07.2021 року становить - 11 493,74 грн. та інфляційні втрати - 27 158,19 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 знала про грошове зобов`язання, встановлене рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18.10.2011 р. у справі №2/2503/559/11 , порушила вказане грошове зобов`язання шляхом його невиконання (доказів протилежного суду не надано), а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. При цьому суд обґрунтовано не прийняв до уваги обставини вчинення виконавчого напису №4706 від 21.10.2020 р., його примусове виконання, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.06.2021 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.05.2022 р., у справі №761/39846/20 визнано виконавчий напис від 21.10.2020, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., який зареєстрований в реєстрі за №4706, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів за кредитним договором №39-25907-А від 25.12.2017, - таким, що не підлягає виконанню. Відтак, кошти, які стягнуті за виконавчим написом, який визнано таким, що не підлягає виконанню, в рамках виконавчого провадження №63602768 не можуть враховуватись судом при розгляді цієї справи. Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) викладено висновок про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц вказала, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором. Кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги позивача про наявність правових підстав нараховувати та стягувати три відсотки річних та інфляційні втрати на суму боргу, не сплачену відповідачем за рішенням суду, за період з 08.07.2015 р. по 08.07.2021 р., тобто за шість років, - колегія суддів відхиляє, оскільки представником відповідача подано до суду заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, а тому нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України можуть бути проведені та стягнуті з відповідача не більше, ніж за три роки перед зверненням до суду з даним позовом. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Враховуючи, що з даним позовом до суду позивач ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся 11 серпня 2021 року, нарахувавши заборгованість із трьох відсотків річних та інфляційних втрат по 08 липня 2021 року, а відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три відсотки річних та інфляційні втрати за останні три роки перед зверненням до суду, з урахуванням заявленого періоду позовних вимог, тобто за період з 11 серпня 2018 року по 08 липня 2021 року. При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач вправі вимагати таких нарахуваньлише з моменту відступлення права вимоги, тобто з 15.11.2018 року. Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п. 2 договору про відступлення права вимоги від 15.11.2018 р. новий кредитор ТОВ «Вердикт Капітал» в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком в повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває всі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основним договором, сплати боржником грошових коштів, сплати процентів, вказаних у додатку №1 до цього договору та сплати штрафних санкцій у розмірах, передбачених основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права нарахування процентів за користування боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банку відповідно до умов основних договорів. Враховуючи викладені умови договору відступлення права вимоги, вбачається, що до правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» перейшли права за основними договорами у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права нарахування процентів за користування боржниками кредитними коштами. За викладених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, право на нарахування яких належало також і первісному кредитору, що стосуються періоду з 11 серпня 2018 року по 15 листопада 2018 року. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги у цій частині обґрунтованими та про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, за період з 11 серпня 2018 року по 08 липня 2021 року, що становитиме: - інфляційні втрати : ( сума заборгованості 144 762 грн. 44 коп. х сукупний індекс інфляції за вказаний період - 123,1973%) - 144 762 грн. 44 коп. = 33 581 грн. 03 коп. - три відсотки річних : (144 762 грн. 44 коп. х 3% ) / 365 днів х 1063 дні = 12 647 грн. 87 коп. Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування або зміни судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині задоволених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, зазначивши про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Вердикт Капітал» інфляційних втрат - 33 581 грн. 03 коп. та трьох відсотків річних - 12 647 грн. 87 коп., всього на суму 46 228 грн. 90 коп. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору , пропорційно розміру задоволених позовних вимог: ( 2270 грн. +3405 грн.) х 38,2% = 2167 грн. 85 коп. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивача ТОВ «Вердикт Капітал» надано: Договір № 05-03/2021 про надання правничої допомоги від 05 березня 2021 року, укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та АО «Лігал Ассістанс»; платіжне доручення № 0261660000 від 18.06.2021 року на суму 20 000 грн., заявку на надання юридичної допомоги № 20 від 04.062021 року на суму 20 000 грн. (надані послуги - надання усної консультації з приводу можливості стягнення боргу в позасудовому порядку - 1500 грн., надання усної консультації з приводу можливості стягнення боргу в судовому порядку - 1500 грн., надання письмової поглибленої консультації з посиланням на нормативні акти - 9000 грн. (3 години), складення позовної заяви про стягнення боргу, підготовка та друк необхідних документів - 8000 грн. (4 години); Витяг з Акту № 2 про надання юридичної допомоги від 16.06.2021 року на суму 20 000 грн. (список наданих послуг та витрачений час є аналогічним наведеному вище). Відповідач у відзиві на позов зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу позивача не обґрунтований та не деталізований, витрати не підтверджені належними доказами. Отже, з урахуванням заперечень представника відповідача щодо неспівмірності понесених витрат на правову допомогу з боку позивача, враховуючи зазначений у п. 3.3. Статуту ТОВ «Вердикт Капітал» предмету діяльності товариства (надання послуг з факторингу, надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, переказ коштів, залучення фінансових активів від юридичних осіб), враховуючи складність справи та об`єм виконаних адвокатами робіт, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про розмір витрат позивача на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача ОСОБА_1 - 6400 грн. При цьому колегія суддів приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_1 рішення суду не оскаржувала. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідача ОСОБА_1 надано договір про надання правової допомоги від 14.06.2022 р., за яким вартість адвокатських послуг (гонорар) та порядок їх оплати встановлюється на договірних засадах між адвокатом та клієнтом та становлять 35 000 грн., 17 500 грн. з яких клієнт зобов`язується сплатити адвокату після підписання договору, а іншу частину в розмірі 17 500 грн. після розгляду цієї справи в суді першої та апеляційної інстанції, квитанцію від 15.06.2022 р. про переказ коштів в сумі 17 500 грн. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що копія заяви про стягнення витрат на правову допомогу відповідачем ОСОБА_1 позивачу не була надіслана, колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідно до опису вкладення у цінний лист від 23.06.2022 року ( а.с. 100) копія відзиву на позовну заяву, договору про надання правової допомоги адвокатом Усенком М.М. та квитанції про сплату 17 500 грн. була надіслана на адресу ТОВ «Вердикт Капітал». Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідача позивачем подано не було, тому суд першої інстанції, враховуючи принци пропорційності відшкодування судових витрат дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 23 800 грн. витрат на правову допомогу. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується. Виходячи із доводів апеляційної скарги позивача щодо не співмірності витрат відповідача на правову допомогу до складності справи, з урахуванням ціни позову, колегія суддів вважає, що заявлена відповідачем сума не може бути безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін . Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зроблено висновок, що: «Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат». За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні актприйому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги . Як вбачається з договору про надання правової допомоги від 14 червня 2022 року , укладеного між адвокатом Усенком М.М. та відповідачем ОСОБА_1 , договором встановлена фіксована сума гонорару - 35 000 грн., з яких оплачена половина - 17 500 грн. відповідно до квитанції, інша половина за умовами договору повинна бути сплачена після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. При цьому опису послуг з правової допомоги, які мають бути надані ОСОБА_1 , у вказаному договорі не зазначено, до матеріалів справи також не додано детального опису наданих адвокатських послуг. Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 01 жовтня 2021 року, договір про надання правової допомоги було укладено між відповідачем та адвокатом Усенком М.М. 14 червня 2022 року; в судовому засіданні 30 червня 2022 року адвокат Усенко М.М. подав заяву про застосування строку позовної давності, розгляд справи було відкладено до 13 липня 2022 року; 04 липня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, складений адвокатом Усенко М.М. на 4-х аркушах, з доданими копіями документів на 7 аркушах; представник відповідача приймав участь в судовому засіданні, в якому було ухвалено оскаржуване рішення від 13 липня 2022 року. Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру витрат відповідача на правову допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення усіх витрат відповідача на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення, оскільки «суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час». ( висновок Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року № 758/6113/19) За таких обставин, суд вважає розмір судових витрат відповідача, що підлягає відшкодуванню за рахунок позивача, на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн. обґрунтованим і таким, що відповідає наведеним критеріям, які мають враховуватися судами при вирішенні розподілу цих витрат. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 зобов`язана сплатити на користь позивача ТОВ «Вердикт Капітал» витрати на правову допомогу в розмірі 6400 грн., а позивач ТОВ «Вердикт Капітал» зобов`язаний сплатити на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн., то відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав зобов`язати ТОВ «Вердикт Капітал», як на сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю відповідачу ОСОБА_1 , а саме: 8000 грн. - 6400 грн. = 1600 грн. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вердикт Капітал» - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року - змінити в частині розміру заборгованості та розподілу судових витрат, у зв`язку з чим викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції : Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення коштів інфляції і трьох відсотків річних, - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» за період з 11 серпня 2018 року по 08 липня 2021 року три відсотки річних на суму 12 647 грн. 87 коп., інфляційні втрати на суму 33 581 грн. 03 коп., судові витрати по сплаті судового збору - 2167 грн. 85 коп., а всього стягнути грошові кошти в сумі 48 396 ( сорок вісім тисяч триста дев`яносто шість) грн. 75 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення коштів 3% річних, інфляційних втрат, - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі - 1600 ( одна тисяча шістсот ) грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Ратнікова В.М.