Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2845/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/2845/21 пров. № А/857/22380/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Ільчишин Н.В., Гуляка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - суддя (судді) в суді першої інстанції Гудима Н.С., справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту судового рішення: не зазначена, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання довідки про неотримане речове майно відповідно до норм забезпечення у день звільнення 26.09.2018 за період проходження служби та зобов`язати надати таку довідку; - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період служби і зобов`язати нарахувати й виплатити таку грошову компенсацію, передбачену ч.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Рішенням від 01 листопада 2021 року Рівненський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період служби, передбачену ч.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та ненадання довідки про неотримане речове майно на час звільнення 26.09.2018 за період проходження служби. Зобов`язав Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, відповідно до норм забезпечення у день звільнення 26.09.2018, за період проходження військової служби, передбачену ч.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та надати ОСОБА_1 довідку про неотримане речове майно відповідно до норм забезпечення на час звільнення 26.09.2018, за період проходження служби. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що станом на час звільнення позивач фактично погодився з проведеними з ним усіма необхідними та обов`язковими розрахунками. Зауважує, що за час проходження військової служби позивач не звертався з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що унеможливило видачу відповідного наказу командира Військової частини НОМЕР_1 та довідки про вартість неотриманого речового майна. У зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 16.08.2013 по 26.09.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де перебував на речовому забезпеченні, що підтверджується копією військового квитка позивача (а.с.14). 26.09.2018 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.09.2018 №100-РС старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби. Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2018 №199 старшого солдата ОСОБА_1 з 26.09.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.20). 16.03.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому довідки про неотримане ним речове майно за період проходження служби та про нарахування йому грошової компенсації за неотримане ним речове майно за період проходження військової служби (а.с.8). Листом від 23.03.2021 у відповідь на вказане звернення відповідач повідомив, що на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини останній з рапортом (заявою) до командира (начальника) військової частини не звертався, відповідні вимоги перед командуванням частини не ставив. Також вказано, що відповідне звернення відбулося лише після виключення зі списків військової частини, тобто в той момент, коли позивач втратив статус військовослужбовця, та, як наслідок, втратив право на отримання відповідної грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с.9-10). Не погодившись з бездіяльністю військової частини щодо ненадання довідки про неотримане речове майно та щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період служби, передбачену ч.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". При цьому право на таку грошову компенсацію військовослужбовці зберігають і після звільнення з військової служби. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 року (далі по тексту - Закон №2011-XII). Стаття 1 Закону №2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом першим ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок № 178; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком. Згідно з п.15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 (далі по тексту - Інструкція №475; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №

178. Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року. Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме - рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів. Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18. Судами встановлено, що позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 заяву про видачу довідки про неотримане речове майно та нарахування й виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно за час проходження військової служби. Проте відповідач, в порушення наведених вище правових норм, не провів виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, чим допустив протиправну бездіяльність. Покликання апеляційної скарги відповідача на те, що оскільки позивач не подавав рапорт про виплату компенсації за належні до видачі предмети речового майна під час проходження служби, а подав заяву про виплату такої компенсації після звільнення з військової служби, у зв`язку з чим позивачу не було виплачено таку компенсацію, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки така форма звернення - заява та час звернення, а саме після звільнення зі служби, не суперечать нормам Порядку №

178. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове за період проходження служби та зобов`язання вчинити відповідні дії. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі №460/2845/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Н. В. Ільчишин В. В. Гуляк Повне судове рішення складено 21.07.2023