Постанова 4857 № 380/1196/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1196/23 пров. № А/857/9038/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі №380/1196/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (головуючий суддя першої інстанції Кузан Р.І., місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 05.04.2023),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), в якому просила суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 88 401,81 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що станом на день виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з нею розрахунку у повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі №380/9771/22 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із урахуванням висновків суду та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, із врахуванням проведеної виплати; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання вказаного рішення відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 30.12.2022. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в останнього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просила позов задовольнити. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі №380/1196/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2022 по 12.07.2022 включно у розмірі 88353 (вісімдесят вісім тисяч триста п`ятдесят три) гривень 48 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 88 коп. Приймаючи рішення та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення до суду позивача слугував факт несвоєчасного проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача. Спеціальним законодавством, яке регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд прийшов до висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Отже, у розглядуваному випадку мало місце звільнення позивача з військової служби без проведення остаточного розрахунку, тому відповідно до норми ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Військовою частиною НОМЕР_1 , яка у своїй скарзі просила скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач послався на невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008р. Отже, спеціальним законодавством, яке здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служб, права військовослужбовців в сфері їх соціального захисту, зокрема і норми та порядок здійснення грошового забезпечення є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вказане Положення. Вказані спеціальні нормативно-правові акти не містять положень про застосування трудового законодавства щодо військовослужбовців, а також норм про особливий вид відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків з військовослужбовцями. Зважаючи на вищевикладене, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються не Кодексом законів про працю України (далі також КЗпП України), а спеціальним законодавством. Також рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі №380/9771/22 носить зобов`язальний характер і не тягне за собою нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, положення ст.117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають в порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України, на час виникнення спірних правовідносин позивач перебувала у званні капітана та обіймала посаду старшого офіцера відділення морально-психологічного забезпечення. Наказом командира командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) № 448 від 22.12.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Самбірського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Львівської обл. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 5 від 11.01.2022 позивач виключена з списків особового складу частини та знята зі всіх видів забезпечення з 11.01.2022, направлена до нового місця служби м.Самбір Львівської обл. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 № 1468 від 08.07.2022 про нараховане грошове забезпечення та додаткові види за період з 01.01.2016 по 11.01.2022 позивачу ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по жовтень 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі №380/9771/22 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із урахуванням висновків суду та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, із врахуванням проведеної виплати; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2022 у справі №380/9771/22, апеляційну скаргу представника адвоката Кунтого Назара Орестовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі №380/9771/22 змінено шляхом доповнення пункту третього резолютивної частини рішення суду наступним реченням: «Нарахування індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно проводити із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.». В решті рішення суду залишено без змін. На виконання вказаного рішення відповідач 30.12.2022 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 88 386,99 грн, що підтверджується копією виписки з коментарем «зарплата, Військова частина НОМЕР_1 ». Стверджуючи про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі Закон № 2011-ХІІ) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. При цьому суд першої інстанції з покликанням на положення ч. 5 ст. 242 КАС України, правильно врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення чи проіндексованої вихідної допомоги) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Відповідно правильним є висновок, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. При цьому суд правильно зазначив, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19). Крім того вірним є твердження суду першої інстанції, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати грошової компенсації. Вирішуючи питання щодо розміру стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, суд правильно вважав, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 12.01.2022 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 30.12.2022 (день остаточного розрахунку при звільненні) та становить 352 дні. Водночас, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 12.01.2022 по 12.07.2022, тривалістю 181 календарних днів. Оскільки сума виплаченої з затримкою індексації грошового забезпечення (88 386,99 грн) є меншою від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (92 034,88 грн), суд правильно вважав за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 88 386,99 грн (грошової компенсації за невиплату індексації грошового забезпечення)/ 92 034,88 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,96. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить: 508,48 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням) х 0,96* 181 (кількість днів затримки) = 88 353,48 грн. Відповідно до статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таким чином, сума яка підлягає стягненню становить 88 353,48 грн. Суд зауважує, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Така позиція суду щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин узгоджується із позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, а також у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11. Відповідно врахувавши принцип справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 88 353,48 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб то суд першої інстанції виходив з того, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України. В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд правильно вказав, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі №380/1196/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький