Постанова 4811 № 439/1569/21

Справа № 439/1569/21 Головуючий у 1 інстанції: Петейчук Б.М. Провадження № 22-ц/811/805/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Матяш С.І. з участю прокурора Сеніва О.П., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Почкіної О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2022 року у складі судді Петейчука Б.М. в справі за позовом першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області, Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки та стягнення шкоди внаслідок нецільового використання земельної ділянки,- встановив: У вересні 2021 року перший заступник керівника Золочівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі: Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області та Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області до відповідача ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки та стягнення шкоди внаслідок нецільового використання земельної ділянки. Вимоги обґрунтовував тим, що 29 травня 2012 року між Бродівською районною державною адміністрацією Львівської області та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі з кадастровим номером: 4620383200:08:009:0002, який зареєстровано в управлінні Держкомзему у Бродівському районі Львівської області, про що у Державному реєстрі земель 05 жовтня 2012 року вчинено запис за №462038324003447. Невід`ємними частинами такого договору є план-схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, проект відведення земельної ділянки, акт приймання-передачі об`єкта оренди та кадастровий план земельної ділянки. Предметом наведеного договору є те, що орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для сінокосіння за межами населених пунктів Лешнівської сільської ради Бродівського району Львівської області. 24 червня 2019 року між Бродівською районною державною адміністрацією у Львівській області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду за № 1 до договору про оренду землі від 29 травня 2012 року, якою замінено орендодавця: Бродівську районну державну адміністрацію Львівської області на орендодавця Головне Управління Держгеокадастру у Львівській області. Прокурор стверджує, що відповідачем порушено умови укладеного договору між сторонами, а саме незаконно змінене цільове використання земельної ділянки, яка надана в оренду. Зокрема, на земельній ділянці створено два стави загальною площею 1.3 гектара, що призвело до виведення орендованої земельної ділянки зі сільськогосподарського обороту. Як наслідок орендар ОСОБА_1 використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, що порушує вимоги пункту «а» статті 96 та пункту «г» статті 211 Земельного кодексу України. У зв`язку з цим ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить сто сімдесят гривень. Під час передачі земельної ділянки у користування відповідачу, між ОСОБА_1 та головою Бродівської районної державної адміністрації Львівської області, разом із головою Лешнівської сільської ради Бродівського району Львівської області та землевпорядником Лешнівської сільської ради Бродівського району Львівської області, підписано акт передачі-приймання земельної ділянки, яким засвідчено факт відсутності будь-яких водних об`єктів у межах орендованої земельної ділянки. Станом на 04 вересня 2021 року ОСОБА_1 не відшкодував шкоду, заподіяну внаслідок нецільового використання земельної ділянки. Така шкода виражена в матеріальному еквіваленті в розмірі 16 327 гривень 65 копійок. Враховуючи наведене, для захисту інтересів держави в особі позивачів виникає необхідність у судовому порядку розірвати договір оренди земельної ділянки, стягнувши з відповідача заподіяний розмір матеріальної шкоди, зобов`язавши останнього повернути земельну ділянки, привівши її в придатний для використання стан. Просив розірвати договір оренди земельної ділянки кадастровий номер: 4620383200:08:009:0002 від 29 травня 2012 року за № 71, укладений між Бродівською районною державною адміністрацією Львівської області та ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача повернути дану земельну ділянку з кадастровим номером: 4620383200:08:009:0002 територіальній громаді Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області, привівши її в придатний для використання стан; стягнути з відповідача на користь держави в особі Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області шкоду, заподіяну внаслідок нецільового використання земельної ділянки площею 1.3 гектара в сумі 16 327 гривень 65 копійок. Оскаржуваним рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2022 рокупозовні вимоги першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області та Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки та стягнення шкоди внаслідок нецільового використання земельної ділянки задоволено повністю. Розірвано договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 4620383200: 08:009:0002 від 29 травня 2012 року за № 71, укладений між Бродівською районною державною адміністрацією Львівської області та ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути дану земельну ділянку, зі кадастровим номером: 4620383200:08:009:0002, територіальній громаді Бродівської міської ради Львівської області, привівши її в придатний для використання стан. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі: Бродівської міської ради Львівської області шкоду, заподіяну внаслідок нецільового використання земельної ділянки площею 1.3 гектара в сумі 16 327 гривень 65 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 6 810 гривень. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , з оскаржуваним рішенням не погоджується та вважає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також порушено норми процесуального права та допущено неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що суд не застосував до спірних правовідносин норми ст. 22 ЗК України та ЗУ «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», а застосування норм ст.ст. 19,20, 31, 33-37 ЗК України здійснено всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19. Так, задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що відповідач використовує орендовану земельну ділянку не за цільовим призначення, однак суд не звернув увагу, що риборозведення це вид сільськогосподарської діяльності. Оскільки риборозведення є сільськогосподарською діяльністю, будівництво ставків для цих цілей може здійснюватися на землях сільськогосподарського призначення, при цьому буде мати місце зміна складу угідь із сіножаті на несільськогосподарські угіддя, однак зміна цільового використання земельної ділянки не відбувається. Таким чином, норми закону розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель, зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення, при цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення чинним законодавством не передбачено. На переконання апелянта, будівництво двох штучних водойм саме для риборозведення, може свідчити про порушення порядку зміни складу угідь в межах однієї категорії земельної ділянки, а не про зміну цільового призначення. Апелянт вважає, що суд не надав оцінки на предмет достовірності та достатності таким доказам, як акт обстеження земельної ділянки та постанови про накладення адміністративного стягнення. Зокрема зазначає, що Акти, протокол та постанова були складені державним інспектором головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель одноособово, однак такий спеціаліст не наділений спеціальними знаннями та не володіє відповідним обладнанням, щоб визначити конфігурацію, місце та площу земельної ділянки, щодо якої, на думку інспектора, змінено цільове призначення, тому для відповідних обрахунків мали б бути залучені відповідні спеціалісти. Покликаючись на положення щодо розробки документації із землеустрою, вважає, що оскаржуване рішення базується на припущеннях. Звертає увагу на дві уніфіковані форми акту перевірки, а відсутність доказів правомірності проведення перевірки унеможливлює прийняття акту перевірки як допустимого доказу. Судом безпідставно не застосовано норми ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Також, суд не звернув увагу на те, що у протоколі та постанові про накладення адміністративного стягнення відповідач є приватним підприємцем, однак він не міг укласти договір оренди земельної ділянки, як фізична особа-підприємець, оскільки чинне законодавство не передбачає такої можливості. Покликаючись на зміни у законодавстві, зазначає, що по останній календарний день місяця (включно), у якому завершується дія карантину, встановленого КМУ на всій території України, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби, заборонено проведення органами державного нагляду планових заходів зі здійснення державного нагляду у сфері господарської діяльності, тому на час карантину Держгеокадастр не має право здійснювати планові перевірки, позапланові повинні проводитися на підставі наказу Держгеокадастру. На думку апелянта, прокурором порушено ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звернутися до суду з відповідним позовом. Аналіз листування Золочівської окружної прокуратури та ГУ Держгеокадастру України засвідчує лише про інформування заявника управлінням з контролю з використанням та охороною земель про вжитті останнім заходи контролю. Вважає, що прокурором не доведено підстави для представництва інтересів держави у суді, тому позов підлягає залишенню без розгляду. Просить скасувати рішення Бродівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2022 року та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю. 25.04.2023 на адресу апеляційного суду надійшов відзив Золочівської окружної прокуратури на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на відповідні обставини спірних правовідносин, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції врахував, що прокурор здійснив запит у порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» задля встановлення можливості захисту інтересів держави, в особі Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області та Бродівської міської ради Львівської області, а з відповідей вбачається, що управлінням та міською радою не вживалися жодні дії щодо розірвання договору оренди землі від 29 травня 2012 року та відшкодування шкоди ОСОБА_1 , яка заподіяна нецільовим використанням земельної ділянки. Врахувавши положення ЗУ «Про прокуратуру» суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах наявні підстави для захисту прокурором інтересів держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області та Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області. Так, судом встановлено, що надана відповідачу у користування земельна ділянка, на момент передачі у користування, не містила недоліків, які можуть перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням, про що договірні сторони, зокрема й відповідач, поставили підписи у договорі оренди землі від 29 травня 2012 року, який зареєстрований в Управління Держкомзему у Бродівському районі Львівської області 05 жовтня 2012 року. На момент підписання акту передачі-прийому вищевказаної земельної ділянки, як за первинним договором, так і за додатковою угодою до такого договору, орендарем ОСОБА_1 не заявлено жодних зауважень щодо якісних властивостей такої земельної ділянки, у тому числі щодо існування заболоченості місцевості на орендованій земельній ділянці, не заявлені будь які зауваження орендарем і протягом строку користування орендованою земельною ділянкою. Поряд з цим, за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки, встановлено, що орендар ОСОБА_1 самовільно змінив цільове призначення земельної ділянки, створивши нові водні об`єкти, а саме два ставки для риборозведення загальною площею 1.3 гектара, тим самим фактично змінивши цільове призначення земельної ділянки. Суд критично оцінив доводи відповідача про те, що проведена перевірка Головним Управлінням Держгеокадастру у Львівській області щодо дотримання вимог земельного законодавства здійсненна під час дії мораторію на проведення планових перевірок суб`єктів господарювання, відтак отримані докази за результатами проведення такої перевірки є недопустимими, оскільки перевірка дотримання вимог земельного законодавства фізичною особою (орендарем) не належить до державного контролю у сфері господарської діяльності, при цьому земельна ділянка надана орендареві (землекористувачеві) як фізичній особі, а не суб`єкту господарювання, а вина ОСОБА_1 у вчиненні такого діяння встановлена постановою про вчинення адміністративного правопорушення, яка набрала законної сили. Таким чином, ОСОБА_1 власними винними умисними діяннями, не маючи жодної правової підстави на це, не повідомивши орендодавця, змінив цільове призначення орендованої земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки: 4620383200:08:009:0002), із земель сільськогосподарського призначення (сіножаття) на землі водного фонду (створивши два водні об`єкти: ставки, загальна площа 1.3 гектара), чим допустив нецільове використання орендованої земельної ділянки, на момент розгляду справи судом орендар не припинив здійснення нецільового використання орендованої земельної ділянки. Встановивши, що орендар ОСОБА_1 використовував орендовану земельну ділянку не за цільовим призначенням, тобто замість сінокосіння створив землі водного фонду, чим істотно порушив обов`язки орендаря за договором про оренди землі від 29 травня 2012 року, який зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Бродівському районі Львівської області від 05 жовтня 2012 року, суд дійшов висновку, що достатні підстави для припинення договору оренди землі, шляхом дострокового розірвання такого на підставі пункту 36 Договору, при цьому, врахувавши пункт 21 Розділу Умови повернення земельної ділянки, суд вважав за доцільне зобов`язати відповідача повернути орендовану земельну ділянку у розпорядження орендодавця держави в особі: Бродівської територіальної громади, привівши її у придатний для використання стан. Врахувавши положення матеріального закону у контексті цивільно-правової відповідальності та відшкодування шкоди, суд дійшов висновку, що внаслідок зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки, а також тривалого нецільового використання такої орендарем (землекористувачем) ОСОБА_1 , власнику земельної ділянки заподіяно майнову шкоду, тому стягнув шкоду, розрахунок якої здійснений Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, відповідно до «Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням», у розмірі 16 327 гривень 65 копійок, який жодним чином не спростований. Іншими словами, суд прийшов переконання, що між протиправною винною поведінкою відповідача, яка полягала у протиправній умисній зміні цільового призначення земельної ділянки та подальшому нецільовому використанню такої (замість сінокосіння створив землі водного фонду), та шкодою, яка заподіяна Бродівській територіальній громаді внаслідок нецільового використання земельної ділянки, наявний безпосередній причинно-наслідковий зв`язок. Крім цього, суд стягнув з ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви на рахунок Золочівської окружної прокуратури. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України). Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини. 29 травня 2012 року між Бродівською районною державною адміністрацією Львівської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування на умовах оренди земельні ділянки для сінокосіння за межами населених пунктів Лешнівської сільської ради Бродівського району Львівської області, відповідно до плану земельної ділянки, що є додатком до цього договору. Об`єктом оренди є: земельна ділянка загальною площею 1.5686 гектара земель сільськогосподарського призначення (сіножать); кадастровий номер земельної ділянки: 4620383200:08:009:0002. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не містить недоліків, які можуть перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням. Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні (а.с. 39-43). Договір укладено на сорок дев`ять років, а після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, повідомивши письмово орендодавця про це не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору (п. 8 договору). Відповідно до п. 36 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом. За невиконання або неналежне виконання договору, сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору. Сторона, яка порушила зобов`язання, звільняться від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини (п. 38 договору). Згідно із п. 28 договору орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Після припинення дії договору, орендар повертає орендодавцю земельні ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав їх в оренду. Орендодавець має право, у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних зі зміною стану останньої, вимагати про відшкодування збитків (п. 21). Невід`ємними частинами договору є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки; акт визначення меж земельної ділянки в натурі; проект відведення земельної ділянки. Відповідно до п. 39 договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Також, у матеріалах справи наявні додатки за № 1 до договору оренди землі від 29 травня 2012 року, а саме: акт передачі-прийому земельних ділянок, виділених в натурі, в оренду від 29 травня 2012 року» (а.с. 44); проект відводу земельної ділянки (а.с. 45); план встановлення меж земельної ділянки (а.с. 46); акт встановлення та узгодження земельної ділянки від 06 вересня 2010 року (а.с. 47); абрис земельної ділянки (а.с. 48); викопіювання з плану формування території Лешнівської сільської ради (а.с. 49). Із зазначених письмових документів встановлено, що орендар ОСОБА_1 прийняв в оренду відповідну земельну ділянку. З досліджених документів вбачається, що будь які об`єкти, у тому числі водні у вигляді ставків, у межах переданої в оренду відповідачу земельної ділянки, відсутні, жодних зауважень щодо якісних властивостей орендованої земельної ділянки ОСОБА_1 не заявлено. 24 червня 2019 року між Бродівською районною державною адміністрацією Львівської області, ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області укладено додаткову угоду за № 1 до договору оренди землі від 29 травня 2012 року, який зареєстрований в Управління Держкомзему у Бродівському районі Львівської області від 05 жовтня 2012 року, за змістом якої сторони домовилися про зміну договірної сторони: орендодавця у договорі оренди землі від 29 травня 2012 року, а саме: з орендодавця: Бродівської районної державної адміністрації Львівської області, на орендодавця: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області. До зміненого орендодавця: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області переходять усі права та обов`язки за вищевказаним договором оренди землі (а.с. 59-74). Крім цього, сторони домовилися викласти пункт 5 до договору оренди землі від 29 травня 2012 року у такій редакції: нормативна грошова оцінка земельної ділянки, станом на 01 січня 2019 року, становить десять тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім гривень сімдесят вісім копійок. Усі інші умови договору оренди землі від 29 травня 2012 року залишаються незмінним та сторони підтверджують свої зобов`язання за ним. При цьому, сторони узгодили, що вони не мають жодних претензій одна до одної щодо порядку приймання-передачі земельної ділянки, що підтверджується додатковою угодою за № 1 від 24 червня 2019 року до договору оренди землі від 29 травня 2012 року, актом приймання-передачі земельної ділянки від 24 червня 2019 за додатковою угодою № 1 від 24 червня 2019 року; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № 175103019 від 25 липня 2019 року; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № 180239095 від 09 вересня 2019 року; розпорядженням Бродівської районної державної адміністрації Львівської області за № 112 від 15 квітня 2019 року; наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за № 13-3570/16-19-СГ від 07 червня 2019 року; реєстраційною справою на оренду землі (а.с. 65-69). Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 будучи орендарем земельної ділянки загальною площею 1.5686 гектара, кадастровий номер: 4620383200:08:009:0002, цільове призначення земельної ділянки: для сільськогосподарського призначення (сіножать), використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення (сіножать) не за цільовим призначенням, а саме створив водні об`єкти: два ставки для риборозведення загальною площею 1.3 гектара, що призвело до виведення земельної ділянки зі сільськогосподарського обороту, чим порушив вимоги пункту «а» статті 96 та пункту «г» статті 211 Земельного кодексу України, за що передбачена відповідальність за статтею 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що підтверджується Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки за № 412-ДК/284/АП/09/01-20 від 09 вересня 2020 року, Актом обстеження земельної ділянки за № 412-ДК/607/АО/10/01-20 від 21 вересня 2020 року, протоколом про адміністративне правопорушення за № 412-ДК/0129П/07/01/-20 від 21 вересня 2020 року, Постановою про накладення адміністративного стягнення за № 412-ДК/0136По/08/01/-20 від 21 вересня 2020 року (а.с. 24-27). Внаслідок нецільового використання ОСОБА_1 орендованої земельної ділянки територіальній громаді завдано шкоди у розмірі 16 327 гривень 65 копійок, яка розрахована Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, відповідно до «Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням» (а.с. 28). Листом управління з контролю за використанням та охороною земель № 412-ДК/0099ШК/11/01/-20 від 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про вимогу сплатити розмір шкоди, заподіяної внаслідок нецільового використання земельної ділянки у розмірі 16 327 гривень 65 копійок (а.с. 29). 12.01.2021 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області скеровано до Бродівського відділу Радехівської місцевої прокуратури (правонаступник: Бродівський відділ Золочівської окружної прокуратури) повідомлення про необхідність здійснення прокурорського реагування за фактом нецільового використання ОСОБА_1 орендованої земельної ділянки. У повідомленні зазначено, що управління викнано вичерпні заходи реагування, передбачені у межах повноважень у здійсненні державного контролю за дотриманням земельного законодавства (а.с. 23). Станом на 03 лютого 2021 року земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням. Земельна ділянка розташована у межах Лешнівської територіальної громади, яка увійшла до складу Бродівської територіальної громади (а.с. 31-35, 52-56). 06.04.2021 Золочівською окружною прокуратурою направлено запит у порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою встановлення можливості захисту інтересів держави, в особі Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області. Із відповіді вбачається, що Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області не вчинялося жодних дій щодо розірвання договору оренди землі, з якого виникли спірні правовідносини за виключення листа про вжиття заходів реагування № 10-13-0.4-29/20-21 (а.с. 77). Водночас, Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області вчинено низку дій щодо притягнення до адміністративної відповідальності орендодавця ОСОБА_1 за нецільове використання земельної ділянки за договором про оренду землі від 29 травня 2012 року, визначено розмір заподіяння шкоди унаслідок неправомірних дій орендаря та надіслано вимогу щодо необхідності добровільного відшкодування розміру заподіяної шкоди (а.с. 57-58, 75-85). Крім цього, 02.09.2021 Золочівською окружною прокуратурою надіслано запит в порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» задля встановлення можливості захисту інтересів держави в особі Бродівської міської ради Львівської області (а.с. 86). Із відповіді вбачається, що Бродівською міською радою Львівської області не вживалися жодні дії щодо розірвання договору оренди землі від 29 травня 2012 року, який зареєстрований в Управління Держкомзему у Бродівському районі Львівської області від 05 жовтня 2012 року, а також не вживалися дії щодо відшкодування шкоди ОСОБА_1 , яка заподіяна нецільовим використанням земельної ділянки. Станом на 06 вересня 2021 року орендар у добровільному порядку шкоду не відшкодував (а.с. 87). Звертаючись до суду з позовними вимогами прокурор стверджує, що відповідачем порушено умови укладеного договору між сторонами, а саме незаконно змінене цільове використання земельної ділянки, яка надана в оренду, зокрема, на земельній ділянці створено два стави загальною площею 1.3 гектара, що призвело до виведення орендованої земельної ділянки із сільськогосподарського обороту та завдало шкоди у розмірі 16 327 гривень 65 копійок, станом на 04 вересня 2021 року ОСОБА_1 не відшкодував шкоду, тому для захисту інтересів держави в особі позивачів виникає необхідність у судовому порядку розірвати договір оренди земельної ділянки, стягнувши з відповідача заподіяний розмір матеріальної шкоди, та зобов`язати останнього повернути земельну ділянки, привівши її в придатний для використання стан. Зважаючи на конфігурацію спірних правовідносин, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за доцільне найперше встановити підставність та необхідність представництва прокурором держави у спірних правовідносинах, оскільки таке має наслідки для правової оцінки таких у цілому. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. У рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008 Конституційний Суд України зазначив, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно із ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 56 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). Урегульовуючи розбіжності у раніше викладених правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зазначивши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Зокрема, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Підсумовуючи викладене вище, необхідно відзначити, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»). Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Як зазначалося вище, позов у даній справі прокурор подав в інтересах держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області та Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області, оскільки відповідна позовна заява протягом розумного строку, а саме за період з вересня 2020 року (час виявлення правопорушення) до вересня 2021 року зазначеними суб`єктами не подана, що спростовує відповідні доводи апелянта У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18). Колегія суддів виходить з того, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41). Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі». Частиною другою статті 2 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина друга статті 93 ЗК України). Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»). Згідно із ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Положеннями статті 6 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Отже, прийняття органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування є підставою для виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Статею 15 Закону України «Про оренду землі» закріплено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. За правилами пункту «а» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України закріплено, що землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки. Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку. Згідно зі статтею 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення, зокрема належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння. Нормою статті 34 Земельного кодексу України визначено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. Земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах вказаного виду використання (ч. 5 ст. 20 та ст. 34 Земельного кодексу України). Натомість, частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів, штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції. Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України. Відповідно до статті 1 ВК України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт); ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів. Статтею 3 ВК України визначено, що до водного фонду України належать, зокрема, штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах. Як зазначено вище та беззаперечно вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 надано у користування земельну ділянку, загальна площа 1.5686 гектара, кадастровий номер земельної ділянки: 4620383200:08:009:0002, для сільськогосподарського призначення (сіножаття) відповідно до договору про оренду землі від 29 травня 2012 року, який зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Бродівському районі Львівської області 05 жовтня 2012 року, орендодавцем за таким договором, з врахуванням додаткової угоди № 1 до договору оренди виступає Головне управління Держгеокадастру у Львівській області. Надана у користування земельна ділянка, на момент передачі у користування орендарю, не містила недоліків, які можуть перешкоджати ефективному використанню такої за цільовим призначенням (сінокосіння), про що сторони договору засвідчили підписанням договору оренди, долученими до нього додатками та додатковими угодами. Жодних зауважень не заявлено орендарем і протягом строку користування орендованою земельною ділянкою. Зокрема, про не вказано про існування заболоченості місцевості на орендованій земельній ділянці. Іншими словами, на спірній земельній ділянці, загальною площею 1.5686 гектара, кадастровий номер земельної ділянки: 4620383200:08:009:0002 на час підписання спірного договору оренди земельної ділянки кадастровий номер: 4620383200:08:009:0002 від 29 травня 2012 року за № 71, були відсутні будь які водні об`єкти. Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що орендар ОСОБА_1 самовільно змінив цільове призначення земельної ділянки, створивши на такій водні об`єкти, а саме два ставки для риборозведення загальною площею 1.3 гектара. Крім цього, спірна земельна ділянка надана орендареві (землекористувачеві) як фізичній особі, а не суб`єкту господарювання, а вина останнього у вчиненні такого встановлена постановою про вчинення адміністративного правопорушення, яка набрала законної сили. Це ж спростовує доводи про те, що проведена перевірка Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області щодо дотримання вимог земельного законодавства здійсненна під час дії мораторію на проведення планових перевірок суб`єктів господарювання, оскільки перевірка дотримання вимог земельного законодавства фізичною особою (орендарем) не належить до державного нагляду та контролю у сфері господарської діяльності. Враховуючи наведене, неспростованим є те, що ОСОБА_1 , без жодної правової підстави та не повідомивши орендодавця, змінив цільове призначення орендованої земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки: 4620383200:08:009:0002), із земель сільськогосподарського призначення (сінокосіння) на землі водного фонду (створивши два водні об`єкти ставки, загальна площа 1.3 гектара), чим допустив нецільове використання орендованої земельної ділянки, що прямо суперечить умовам договору та положенням зхакону. Станом на момент розгляду справи судом першої інстанції та перегляду рішення в апеляційному порядку, орендарем не припинено здійснення нецільового використання орендованої земельної ділянки. Таким чином, обґрунтованим є висновок суду про те, що орендар (землекористувач) не виконує обов`язки, передбачені договором про оренду землі від 29 травня 2012 року, що є підставою для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність достатніх підстави для дострокового припинення договору оренди землі, шляхом розірвання такого на підставі пункту 36 Договору про оренду землі від 29 травня 2012 року, при цьому, враховуючи положення пункту 21 Розділу «Умови повернення земельної ділянки» договору про оренду землі, зобов`язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку у розпорядження орендодавця держави в особі Бродівської територіальної громади, привівши таку у придатний для використання стан, є також обґрунтованим. Відповідно до частини 3 статті 1 Земельного кодексу України, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За нормативними приписами статті 4 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України. Згідно із пунктом «ґ» частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням. Відповідно до ст. 56 Закону України «Про охорону земель» юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Відповідно до частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила та підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. У частинах 1-2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року за № 963, затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Беззаперечним є те, що внаслідок зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки, а також тривалого нецільового використання такої орендарем, власнику земельної ділянки заподіяно майнову шкоду, тому враховуючи розрахунок майнової шкоди, який здійснений Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, заподіяна шкода визначена у розмірі 16 327 гривень 65 копійок, яку суд обґрунтовано стягнув із відповідача, як особи, протиправною поведінкою якої, така завдана. Розрахунок заподіяної матеріальної шкоди жодними належними доказами не спростований, альтернативний відповідачем не запропонований. Добровільно шкода не відшкодована, тому суд підставно стягнув таку у примусовому порядку. Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 6810,00 грн. сплаченого позивачем судового збору за подання позову. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання безтерміново, що підтверджується копією довідки МСЕК № 318110 (а.с. 268). Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи те, що позовні прокурора задоволено та зважаючи на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, судовий збір, сплачений позивачем за подання позову у розмірі 6810,00 грн. необхідно компенсувати позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 6810,00 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким компенсувати Львівській обласній прокуратурі за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України 6810 (шість тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок сплаченого судового збору. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 19 липня 2023 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк