Постанова 4813 № 522/99/20

Номер провадження: 22-ц/813/768/23 Справа № 522/99/20 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 44 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.07.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Борщенка Костянтина Юрійовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року в цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, ВСТАНОВИВ: 27 грудня 2019 року засобами поштового зв`язку АТ «Альфа-Банк» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просило: визнати ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування двокімнатною квартирою, загальною площею 216,5 кв.м., житловою площею 129,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку по вказаній квартирі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ «Альфа-Банк» належить на праві власності двокімнатна квартира, загальною площею 216,5 кв.м., житловою площею 129,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше належала ОСОБА_1 , однак перереєстрована 16.12.2019 на користь банку на підставі застереження Договору іпотеки від 03.04.2008, яке передбачало передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (а.с.2-4). 19 листопада 2020 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Бондар В.Я.) позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном - залишено без задоволення (а.с.199-205). 28 грудня 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» - Борщенко К.Ю. подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року. Апелянт вважає, що ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо законності реєстрації права власності відповідачів у майні, не врахував відсутність фактичного користування майном відповідачами, не надав оцінку зібраним доказам, що свідчить про добровільне звільнення відповідачами майна, не відновив порушеного права власника (АТ «Альфа-Банк») та не надав оцінки тому факту, що відповідачі фактично майно, яка належить на праві власності позивачу, не використовують та маніпулюють можливістю реалізувати відповідне майно шляхом укладання договору купівлі-продажу. Також апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно ототожнює позовну вимогу про втрату права користування з вимогою про виселення та розглядає останню, у той час як позивачем було заявлено саме про визнання осіб такими, що втратили справо користування, як інструмент для зняття з реєстрації. Окрім того представник АТ «Альфа-Банк» - Борщенко К.Ю. підкреслює, що відповідачі у вищенаведеній квартирі не проживають, саме тому відсутня вимога про їх виселення, на підтвердження чого позивачем було надано відповідну довідку ТОВ «Берег Жилсервіс», а також інформація щодо перетинання ОСОБА_2 разом із малолітньою донькою кордону, отже питання реалізації відповідачами права на «житло» виходить за межі розгляду позовних вимог. На підставі викладеного просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог (а.с.213-242). Представник апелянта в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу. Інші учасники провадження в судовезасідання не з`явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частковому, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 15.01.2020, справа № 754/613/18-ц, Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Позивач, придбавши квартиру з прилюдних торгів, знав про проживання в ньому відповідачів, які не мають іншого житла, тому його право на це майно не може бути захищено, шляхом визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, які внаслідок цього стануть безхатченками, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи, так як отримана позивачем квартира взагалі не є його місцем проживання. Також суд першої інстанції посилався на практику Європейського суду та практику ВС. Апеляційний суд погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та частково задовольняючи апеляційну скаргу вважає за необхідне вказати на наступне. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було отримано кредитні кошти (т.1, а.с. 137) для часткової оплати вартості квартири, яка в подальшому виступила предметом іпотеки (т.1, а.с. 6-8). Набуття права власності на квартиру відповідачкою відбулось 3.04.2008 на підставі договору купівлі-продажу частково за кошти банку, а в подальшому вказана квартира була передана в іпотеку банку. Оскільки квартира придбана частково за власні кошти та частково за кредитні кошти, тому відповідачі не можуть бути зняті з реєстрації в цій квартирі та виселені з неї без надання іншого постійного житла. Така позиція апеляційного суду відповідає постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі №310/2950/18 від 12.04.2021, яка відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до цих правовідносин. Вказаний механізм гарантування прав іпотекодавця по аналогії повинен бути застосований до аналогічних по правовим наслідкам вимогам про визнання втратившими право користування. При цьому, як вбачається з тексту позову вимоги щодо визнання втратившими право користування базувались на факті набуття права власності, який у випадку, що розглядається не може бути сам по собі підставою для визнання особи такою, що втратила право користування, оскільки майно було набуто частково за кредитні кошти, а наявність іншого житла у іпотекодавця, яким він користується на постійній основі матеріалами справи не встановлено. Вказаними мотивами слід доповнити рішення суду першої інстанції. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо законності реєстрації відповідачів у майні, та відхиляючи їх апеляційний суд виходить з того, що самим договором іпотеки не передбачено обмежень прав іпотекодавця щодо користування набутою житловою площею та/або реєстрації в ньому. Щодо посилань представника апелянта на те, що відповідачі добровільно звільнити іпотечну квартиру, то таке звільнення на думку суду, демонструє певну добросовісність поведінки сторони, проте не позбавляє наданих законом гарантій щодо осіб, які підлягають виселенню з майна, яке було предметом іпотеки. Аналогічним чином суд оцінює посилання апелянта на сам факт знаходження за кордоном, який в контексті обставин справи не обумовлює втрати права користування квартирою. Також апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно ототожнює позовну вимогу по втрату права користування з вимогою про виселення та розглядає останню, у той час як позивачем було заявлено саме про визнання осіб такими, що втратили справо користування, як інструмент для зняття з реєстрації. Проте відповідне доповнення мотивування рішення суду першої інстанції було здійснено судом апеляційної інстанції, а тому відповідний довід апеляційної скарги знайшов своє часткове підтвердження. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Таким чином, з врахуванням вище наведених обставин справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України вважає необхідним доповнити рішення суду першої інстанції в частині мотивування та в іншій частині рішення залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Борщенка Костянтина Юрійовича - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року - змінити та доповнити в частині мотивування. В іншій частині рішення - залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький Повний текст цієї постанови складений 21 липня 2023 року. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк