Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/5779/22

Дата документу 11.07.2023 Справа № 336/5779/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 336/5779/22 Головуючий у І інстанції: Дацюк О.І. Провадження № 22-ц/807/985/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. секретар: Камалова В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр управління інформаційними технологіями», третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Центр управління інформаційними технологіями», третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначав, що з 03 січня 2013 року він працював на підприємстві на посаді начальника диспетчерсько-ліфтової служби структурного підрозділу «Муніципальна служба з технічного обслуговування системи диспетчеризації ліфтів». 12 жовтня 2022 року був звільнений з роботи за скороченням штату наказом від 10 жовтня 2022 року. ОСОБА_1 зазначав, що після попередження про звільнення йому не була запропонована вакантна на той час посада заступника директора-начальника підрозділу «Інформаційні технології», яка відповідала його кваліфікації, а на його звільнення не було отримано згоди профспілкової організації підприємства. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді начальника диспетчерсько-ліфтової служби структурного підрозділу «Муніципальна служба з технічного обслуговування системи диспетчеризації ліфтів» в КП «Центр управління інформаційними технологіями», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденного заробітку 11113,09 гривень з 13 жовтня 2022 року до дня поновлення на роботі, а також стягнути з підприємства на його користь моральну шкоду в сумі 20000 гривень, яка обумовлена моральними стражданнями через незаконне звільнення, підрив авторитету та ділової репутації. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2023 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що КП «Центр управління інформаційними технологіями» порушило його право бути призначеним на посаду заступника директора-начальника підрозділу «Інформаційні технології», яка була вакантною на час повідомлення йому про наступне звільнення, адже, на думку скаржника, підприємство не мало жодних перешкод для такого призначення. У відзиві на апеляційну скаргу КП «Центр управління інформаційними технологіями» заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2023 року залишити без змін. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Железняк В.К. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2023 року просили скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Представник КП «Центр управління інформаційними технологіями» Кучерук О.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, оскаржуване рішення залишити без змін. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи позивача, його представника та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у справі доведено факт належного попередження ОСОБА_1 про майбутнє звільнення, та повідомлення йому про наявні вакантні посади на підприємстві, які працедавець був готовий йому запропонувати. Також підприємством в установленому порядку отримано дозвіл на звільнення позивача від профспілкової організації. Колегія суддів погоджується із таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи, що відповідно до копії трудової книжки, ОСОБА_1 з 03.01.2017 працював на посаді начальника диспетчерсько-ліфтової служби технічного обслуговування систем диспетчеризації ліфтів КП «Центр управління інформаційними технологіями». Наказом директора КП «Центр управління інформаційними технологіями» № 02/12-07 від 12.07.2022 на виконання рішення Запорізької міської ради від 12.07.2022 проведено зміни в організації виробництва та праці структурного підрозділу «Муніципальна служба з технічного обслуговування системи диспетчеризації ліфтів» шляхом виведення з 04.08.2022 зі штатного розпису КП «ЦУІТ» структурного підрозділу «Муніципальна служба з технічного обслуговування системи диспетчеризації ліфтів» та скорочення з 12.10.2022 відповідних посад, зокрема, і посади начальника диспетчерсько-ліфтової служби. Наказом директора КП «Центр управління інформаційними технологіями» № 03/01-08 від 01.08.2022 на виконання рішення Запорізької міської ради від 12.07.2022 скорочено з 12.10.2022 посади структурного підрозділу «Муніципальна служба з технічного обслуговування системи диспетчеризації ліфтів», зокрема, і посаду начальника диспетчерсько-ліфтової служби. 04.08.2022 директором підприємства повідомлено ОСОБА_1 про наступне звільнення з 12.10.2022 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП та про відсутність на підприємстві вакантних посад, які б відповідали його кваліфікації. Водночас 04.08.2022 начальником сектору по роботі з персоналом КП «ЦУІТ» ОСОБА_3 . ОСОБА_1 був доведений перелік вакантних посад на підприємстві, який не містив посади заступника директора начальника підрозділу «Інформаційні технології». Від підпису про ознайомлення із зазначеним переліком ОСОБА_1 відмовився, про що було складено акт 04.08.2022, підписаний ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 13.09.2022 директором КП «Центр управління інформаційними технологіями» до первинної профспілкової організації підприємства та обласної організації профспілки були направлені подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП. Постановою президії Запорізької обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення від 14.09.2022 надано згоду на звільнення начальника диспетчерсько-ліфтової служби КП «Центр управління інформаційними технологіями» ОСОБА_1 за ст. 40 п. 1 КЗпП у звязку із скороченням штату працівників. Наказом директора КП «ЦУІТ» № 175-к від 15.09.2022 на посаду заступника директора начальника підрозділу «Інформаційні технології» з 16.09.2022 переведено начальника відділу системного адміністрування ОСОБА_6 . 07.10.2022 ОСОБА_1 знов були запропоновані вакантні посади на підприємстві Наказом від 10.10.2022 ОСОБА_1 був звільненій із вказаної посади з 12.10.2022 у зв?язку зі скороченням штату у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП. Відповідно до довідки від 13.10.2022, виданої КП «Центр управління інформаційними технологіями» на запит представника позивача, станом на 04.08.2022 на КП «Центр управління інформаційними технологіями» були вакантні 15 посад, серед яких також вакантною була і посада заступника директора начальника підрозділу «Інформаційні технології». Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18 (провадження № 61-4367св20) вказував, що законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс

15. Верховний Суд України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 зробив висновок про те, що, оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 04.08.2022 директором підприємства повідомлено ОСОБА_1 про наступне звільнення з 12.10.2022 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП та про відсутність на підприємстві вакантних посад, які б відповідали його кваліфікації. Отже, ОСОБА_1 попереджений про наступне звільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться за два місяці. 04.08.2022 начальником сектору по роботі з персоналом КП «ЦУІТ» ОСОБА_3 . ОСОБА_1 був доведений перелік вакантних посад на підприємстві. Від підпису про ознайомлення із зазначеним переліком ОСОБА_1 відмовився, про що було складено акт 04.08.2022, підписаний ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які в подальшому підтвердили це в судовому засіданні як свідки. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач належним чином виконав приписи частини другої статті 40 КЗпП України, а ненадання згоди ОСОБА_1 на переведення на жодну із запропонованих йому посад свідчить, що при звільненні позивача відповідач не допустив будь-яких порушень його прав. Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Матеріалами справи підтверджено, що постановою президії Запорізької обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення від 14.09.2022 надано згоду на звільнення начальника диспетчерсько-ліфтової служби КП «Центр управління інформаційними технологіями» ОСОБА_1 за ст. 40 п. 1 КЗпП у звязку із скороченням штату працівників. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що в КП «Центр управління інформаційними технологіями» відбулися зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників. Роботодавець дотримався процедури вивільнення працівника в частині повідомлення про наступне скорочення штату у встановлені законом строки, належним чином було отримано згоду профспілкової організацію про наступне скорочення чисельності штату працівників. Разом з тим, ОСОБА_1 вбачає порушення свого права при звільненні у тому, що йому не було запропоновано саме конкретну посаду - заступника директора - начальника підрозділу «Інформаційні технології», проте колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачено обов`язку працедавця запропонувати працівникові, який підпадає під скорочення, усі наявні на підприємстві вакантні посади, а виключно ті, які відповідають професії та спеціалізації працівника. При цьому встановлено, що позивач не мав належної кваліфікації для відповідності посаді заступника директора. Оскільки трудовий договір є добровільною угодою між працівником та працедавцем, укладаючи який працедавець визначає кваліфікаційні, освітні та професійні вимоги до працівника, а при наявності двох чи більше претендентів на вказану посаду працедавець має право обирати одного з них, виходячи з освіти, попереднього досвіду роботи, кваліфікаційних ознак та особистістних характеристик претендентів, КП «Центр управління інформаційними технологіями» прийняло на вказану іншого працівника за переводом, натомість ОСОБА_1 були запропоновані інші вакантні посади, від яких позивач відмовився, у зв`язку з чим був звільнений. Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, а приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2023 року - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2023 рокуу цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 20 липня 2023 року. Головуючий: Судді: