Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 464/1207/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 464/1207/23 пров. № А/857/12138/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Затолочного В.С., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Сороки О.Є., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови, суддя (судді) в суді першої інстанції Сабара Л.В., час ухвалення рішення 11:25:59, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 03 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, в якому просив скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності серії РАП № 1009788523 від 26 січня 2023 року; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 152-1 КУпАП у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою про притягнення до адміністративної відповідальності серії РАП № 1009788523 від 26 січня 2023 року його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 300 грн. Вказує, що згідно з оскаржуваною постановою, 15 грудня 2022 року об 11 год. 8 хв. водієм транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснено користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою В2009 вул. Пекарська м. Львів, з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, чим порушено абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03 грудня 2009 року № 1342. Вважає вказану постанову незаконною, оскільки відповідачем при її прийнятті допущено ряд процесуальних порушень, зокрема, незаконно розглянуто справу на місці зупинки транспортного засобу, не надано можливості скористатися правами передбаченими ст. 268 КУпАП у повному обсязі, винесено постанову без розгляду справи по суті, відомості вказані у ній не відповідають дійсності. Вказує, що не вчиняв правопорушення, оскільки має право на безоплатне паркування як особа з інвалідністю другої групи. Звертає увагу на те, що на фотографіях автомобіля на сайті відповідача http://inspector.lviv.ua чітко видно, що за лобовим переднім склом автомобіля міститься табличка знаку інваліда, що підтверджується також фотосвітлиною обстановки 15 грудня 2022 року, де видно повідомлення відповідача і знак. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі №464/1207/23 скасовано та передано справу на розгляд суду першої інстанції. Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 27 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 15 грудня 2022 року розмістив автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1 , на котрому спереду і ззаду не встановлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» закріплений п. 30.3 ПДР України, у підпункті ґ, що являє собою квадрат синього кольору із стороною 150 мм і білим зображенням символу таблички 7.17, на вул. Пекарській в м. Львів, що віднесена до 2 зони паркування, в місці для платного паркування за межами місця для безплатного паркування обладнаного дорожнім знаком 5.42.1 із табличкою 7.17. Суд першої інстанції критично оцінив доводи сторони позивача про наявність права на безкоштовне паркування, обґрунтовуючи таке наявністю під лобовим склом на автомобілі TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1 знака на жовтому фоні із зображенням знаком інваліда, оскільки ПДР України категорично визначено розпізнавальний знак та його встановлення, котрий вказує, що механічний засіб відповідає вимогам «водій з інвалідністю», та такий має право на користування гарантіями передбаченими вказаними та похідними нормативно-правовими актами для водіїв з інвалідністю. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до переконання про достатність, належність та допустимість доказів для висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, оскільки останній 15 грудня 2022 року, будучи особою з інвалідністю, розмістив належний йому на праві власності вищевказаний автомобіль, на котрому не було встановлено розпізнавального знаку визначено п. 30.3 ґ «Водій з інвалідністю» у місці для платного паркування по вул. Пекарській в м. Львів, не облаштованого дорожнім знаком 5.42.1 із табличкою 7.17, що дає право для безоплатного паркування «водіїв з інвалідністю» на час 12 хв. не здійснивши оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що є особою з інвалідністю 2 групи, має відповідне посвідчення, а тому має право на безкоштовне паркування в межах місця платного паркування. Вказує, що підтвердженням факту того, що він 15 грудня 2022 року керував автомобілем як особа з інвалідністю, є розміщена під лобовим склом автомобіля табличка жовтого кольору з відповідним знаком особи з інвалідністю, що давало йому право на безкоштовне паркування. Зазначає, що відсутність на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю», встановлення якого є його правом, а не обов`язком, не нівелює наявності пільг на безоплатне паркування для осіб з інвалідністю. Звертає увагу на те, що відповідачем в порушення ст. 77 КАС України не доведено вчинення ним адміністративного правопорушення, зокрема, не подано відзиву на позовну заяву та не доведено, що його автомобіль не було припарковано у місці спеціально виділеному та облаштованому для безоплатного паркування транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали апеляційну скаргу, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача тпредставника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, з копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 19 листопада 2019 року, слідує, що ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності загального захворювання (а.с.12). Постановою серії РАП № 1009788523 від 26 січня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 300,00 грн (а.с.10). Відповідно до вказаної постанови, 15 грудня 2022 року об 11 год. 8 хв. водієм транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснено користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою В2009 вул. Пекарська м.Львів, з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, чим порушив абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03 грудня 2009 року № 1342. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача. Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП. Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі ПДР України). Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Згідно з пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Частиною 1 статті 14-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у несплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу (примітка до ст. 14-2 КУпАП). Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, встановлюються статтями 279-1 - 279-4 КУпАП та «Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі» затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 січня 2020 року №

13. Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. За запитом посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції, інспекторів з паркування у письмовій або електронній формі (у тому числі за умови ідентифікації цих посадових осіб за допомогою кваліфікованого електронного підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов`язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов`язковим дотриманням Закону України «Про захист персональних даних». Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення). Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Згідно з ч.1 ст. 152-1 КУпАП порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення. Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП України згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення, зафіксоване не в автоматичному режимі серії РАП № 1009788523 від 26 січня 2023 року відбулось через допущену позивачем неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більше як за 10 хвилин користування майданчиком для платного користування, чим порушено вимоги абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 (а.с.10). Відповідно до абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 (далі Правила № 1342) користувач зобов`язаний сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування. Згідно з вимогами абз. 4 п. 4 Правил № 1342, відведені майданчики для паркування майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Згідно з п. 33.7.14 Правил дорожнього руху табличка 7.14 Платні послуги застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 або 5.43 для позначення місць, майданчиків або зони стоянки транспортних засобів, на яких беруть плату за паркування, а також із знаками 6.6, 6.11 і 6.21, де послуги надаються тільки на платній основі. Відповідно до абз. 3, 4 п. 26 Правил № 1342 користувач зобов`язаний сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування та розмістити у лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу платіжний документ у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки. Після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено. Як слідує зі змісту постанови, на місці здійснювалася фотозйомка за допомогою технічного засобу LOGIC INSRUMENT FIELDBOOK K 80 V2 86QAC4670NXA22D0777 * з матеріалами котрої можна ознайомитися на офіційному веб сайті: http://inspector.lviv.ua.(а.с. 10). Судом першої інстанції досліджено фотознімки з офіційного сайту управління безпеки міста Львівської міської ради «inspector.lviv.ua», доступ до котрих здійснюється за д.н.з. автомобіля НОМЕР_1 та номером повідомлення ЛВ № 0024809, з яких видно, що 15 грудня 2022 року автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1 був припаркований у час з 10:56 год до 11:08 год за адресою В2009 вул. Пекарська, м. Львів. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що із вказаних фотознімків слідує, що на транспортному засобі марки TOYOTA LANDCRUISER 200,д.н.з. НОМЕР_1 не установлено розпізнавальний знак передбачений п. 30.3.ґ ПДР України «Водій з інвалідністю» у виді квадрату синього кольору із стороною 150 мм і білим зображенням символу таблички 7.17. Натомість, позивач стверджує, що із фотознімку, долученого ним до позовної заяви, слідує, що під лобовим склом автомобіля позивача було розміщено розпізнавальний знак особи з інвалідністю на жовтому фоні, а також об`єкт, котрий визнаний ним як повідомлення серії ЛВ № 00247809 від 15 грудня 2022 року (а.с.11). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи особою з інвалідністю, розмістив належний йому на праві власності вищевказаний автомобіль, на котрому не було встановлено розпізнавального знаку визначеного п. 30.3 ґ «Водій з інвалідністю» у місці для платного паркування по вул. Пекарській в м. Львів, не облаштованого дорожнім знаком 5.42.1 із табличкою 7.17, що дає право для безоплатного паркування «водіїв з інвалідністю» на час 12 хв. не здійснивши оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів. Проте, колегія суддів не погоджується із обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з огляду на наступне. Розглядаючи спір, суд першої інстанції поза увагою залишив ту обставину, що позивач є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та має право на безоплатне паркування транспортного засобу. Зокрема, із копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 19 листопада 2019 року, слідує, що ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності загального захворювання, термін дії: довічно (а.с.12). Згідно з частинами 6, 7 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою. Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 585 відповідно до статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» затверджено Порядок надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів (далі Порядок № 585). Пунктом 1 Порядку № 585 визначено, що цей Порядок визначає механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначеним у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів (крім гаражних кооперативів) (далі - безоплатне зберігання). Відповідно до положень п. 2 Порядку № 585 право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається в тому числі - водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії). Документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, згідно вимог п. 4 Порядку № 585, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність. Пунктом 5 Порядку № 585, передбачено, що безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 і Правил дорожнього руху. При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». Згідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частинами 1, 2 та 3 ст.77 КАС України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що в силу положень статей 9 та 10 КУпАП притягнення до адміністративної відповідальності можливо лише при доведеності вини особи у вчиненні правопорушення належними та допустимими доказами. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про накладення адміністративного стягнення не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Згідно з абз. 1 п. 22 Правил № 1342 на майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів. Проаналізувавщи вищевказані норми та дослідивши фотознімки з офіційного сайту управління безпеки міста Львівської міської ради «inspector.lviv.ua», суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані фотознімки зроблені з такого ракурсу, що погано оглядається лобове скло автомобіля, при цьому проглядається наявність предмету, схожого на розпізнавальний знак. Натомість, ОСОБА_1 до позовної заяви долучено фото, з якого видно, що під лобовим склом автомобіля розміщено розпізнавальний знак особи з інвалідністю на жовтому фоні (а.с.11). Стосовно висновків суду першої інстанції про те, що на автомобілі позивача не було розміщено розпізнавального знаку особи з інвалідністю у виді квадрату синього кольору колегія суддів зазначає, що колір фону розпізнавального знаку особи з інвалідністю у цьому випадку не має правового значення, оскільки не спростовує факту наявності розпізнавального знаку особи з інвалідністю на автомобілі позивача та можливості його чіткої ідентифікації. Вказаним обставинам суд першої інстанції не надав належної оцінки. Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що в даному випадку Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради не доведено факт розміщення транспортного засобу марки TOYOTA LANDCRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1 , на котрому не було встановлено розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» у місці для платного паркування по вул. Пекарській в м. Львів, не облаштованого дорожнім знаком 5.42.1 із табличкою 7.17. Суд апеляційної інстанції зауважує, що соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами. Такий захист полягає, зокрема, у наданні, встановлених законодавством України, пільг таким особам на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус. Так, на власників спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування покладено обов`язок забезпечення виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують, зокрема, водії з інвалідністю, які у свою чергу мають право встановлювати на транспортному засобі розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». Крім того, відсутність на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю», встановлення якого є правом водія з інвалідністю, а не обов`язком, не спростовує наявності пільг на безоплатне паркування для осіб з інвалідністю. Таким чином, на підставі системного аналізу законодавчих положень із обставинами справи, колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, оскільки позивач належить до пільгової категорії громадян, які звільняються від оплати паркування, а долучений позивачем фотознімок підтверджує розміщення під лобовим склом автомобіля розпізнавального знаку особи з інвалідністю. Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що обов`язок власників спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечувати створення паркувальних місць для осіб з інвалідністю, не нівелює наявності пільг на безоплатне паркування для осіб з інвалідністю. Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Таким чином, нормами ст. 286 КАС України визначено вичерпний перелік судових рішень, які суд першої інстанції може приймати у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. З урахуванням наведеного встановленого вище та вимог ст. 286 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що те, що постанову серії РАП № 1009788523 від 26 січня 2023 року слід скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 червня 2023 року у справі № 464/1207/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. Постанову серії РАП № 1009788523 від 26 січня 2023 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді 300 гривень штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, скасувати і справу про адміністративне правопорушення закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. С. Затолочний В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 18 липня 2023 року.