Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/7639/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7639/22 пров. № А/857/5851/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №140/7639/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції Волдінер Ф.А., місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 28.02.2023),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України (далі також ПФУ, відповідач), в якому просив суд визнати протиправною відмову Пенсійного фонду України у задоволенні скарги в частині здійснення із 19 листопада 2020 року нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як не працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 01 липня 1992 року №2532-ХІІ (далі також Закон №2532-ХІІ), у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає що переглядаючи повторно скаргу ОСОБА_1 від 30 травня 2022 року відповідачем не враховано висновки суду щодо неправомірності застосування пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат при обчисленні доплати по статті 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В результаті чого скаргу ОСОБА_1 від 30 травня 2022 року задоволено частково лише в частині кінцевої дати періоду, за який слід здійснити перерахунок пенсії на виконання судового рішення від 02 серпня 2021 року. Позивач зазначає, що незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат повністю суперечить висновкам суду, зазначеним у судовому рішення від 12 вересня 2022 року по справі №140/5273/22, якими встановлено, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області у Волинській області призвели до виникнення та продовження аналогічних спірних правовідносин. що були предметом позову по цій справі, до порушення прав позивача на перерахунок та виплату у зазначеному в рішенні суду розмірі підвищення до пенсії, який боржник в порушення вимог чинного законодавства умисно зменшив в кілька разів. Позивач вважає, що ПФУ при розгляді скарги не надав оцінку повідомленим обставинам, не проаналізував причини, що призвели до зупинення рішення суду, не вжив заходів до припинення протиправних дій ГУ ПФУ у Волинській області. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з невірним встановленням обставин справи та предмета спору і, як наслідок, порушенням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення №6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 01.01.2015р.), тобто, в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Також вказує на те, що суддею при розгляді справи № 140/7639/22 про визнання протиправною відмови не звернуто увагу, що у справі №140/5273/22 вирішено, яка розрахункова величина має застосовуватись, а саме дві мінімальні заробітні плати. Крім того, при розгляді позовної заяви про визнання протиправною відмови не ставилось питання правильності застосування розрахункової величини при нарахуванні доплати по ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а питання стосувалось неврахування висновків суду уже вирішеної справи. Вважає що вказаним доводам позивача в рамках заявленого предмета спору, судом першої інстанції не було надано вірної правової оцінки, а тому оскаржуване рішення прийняте без належного дослідження фактичних обставин справи та застосування до них матеріального права. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 по справі №140/5107/21 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити із 19 листопада 2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). На виконання рішення Волинського окружного суду у справі №140/5107/21 від 02.08.2021, яке набуло чинності з 02.09.2021 ГУ ПФУ у Волинській області в добровільному порядку з 19.11.2020 проведено нарахування підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте лише до дати набрання рішенням суду законної сили (до 02.09.2021р.), так як згідно пояснень відповідача рішення суду у яких відсутня кінцева дата виконується до дати набрання рішення суду законної сили. Позивач наголошує, що вищевказану доплату нарахували не в розмірі який дорівнює двом мінімальним заробітним платам, а у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, посилаючись на п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Вважаючи такі дії уповноваженого органу протиправними позивачем було надіслано скаргу до ПФУ з метою вжиття заходів реагування щодо бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області та зобов`язати останнього надалі щомісячно здійснювати нарахування та виплату доплати до пенсії відповідно до рішення Волинського окружного суду від 02.08.2021 по справі №140/5107/21 продовжуючи з 03.09.2021 та здійснити із 19.11.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням нарахованих, але не виплачених сум. Проте рішенням ПФУ від 20.07.2022 №16772-15156/Б-03/8-2800/22 скаргу на рішення, дії ГУ ПФУ у Волинській області залишено без задоволення. Далі рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року у справі №140/5273/22 позов було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення від 20 липня 2022 року №16772-15156/Б-03/8-2800/22 Пенсійного фонду України про залишення скарги ОСОБА_1 від 30 травня 2022 року без задоволення; зобов`язано Пенсійний фонд України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 30 травня 2022 року з врахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні. На виконання даного рішення ПФУ повторно розглянуло скаргу від 30 травня 2022 року. Рішенням про результати розгляду скарги від 13 жовтня 2022 року №26003-408/06-03/8-2800/22 скаргу задоволено частково та враховано висновок суду, викладений у рішенні суду від 12 вересня 2022 року щодо визначення кінцевої дати періоду, за який слід здійснити перерахунок пенсії на виконання судового рішення від 02 серпня 2021 року. Проте, переглядаючи повторно скаргу ОСОБА_1 від 30 травня 2022 року відповідачем не враховано висновки суду щодо неправомірності застосування пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат при обчисленні доплати по статті 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат при обчисленні доплати по статті 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», звернувся до суду із цим позовом. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України № 1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Проте, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції такими, що суперечать обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно ст. 39 цього Закону (в редакції чинній до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Законом України №76-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом ч.ч.2, 3 ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, яке стало однією з підстав звернення до суду з позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України №76-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Системний аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення №6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 01.01.2015), тобто, в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 зазначеного Закону. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України. Відповідно до ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України. 01.01.2015 набрав чинності Закон України №79-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, вказані положення Закону №79-VIII не були визнанні неконституційними. Таким чином, 01.01.2015 Кабінет Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ. Водночас, надання Законом №79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону № 796-ХІІ. Оскільки ст.39 Закону № 796-ХІІ (в чинній з 17.07.2018 редакції, а саме в редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма ст.39 Закону №796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою. Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/2012 від 25.01.2012, крім іншого, вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України лише тоді, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат. Щодо покликання суду першої інстанції на п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», колегія суддів звертає увагу на таке. Дійсно, приписами п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2017. Із змісту вказаного Закону слідує, що ним запроваджено обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, інших виплат, а не для визначення розміру пенсійних виплат. Таким чином, встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів тощо жодним чином не впливає на спірні правовідносини. Щодо питання неврахування висновків суду уже вирішеної справи апеляційний суд апеляційний суд зазначає таке Відповідно до вимог частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Статтею 14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40). Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права. З матеріалів справи убачається, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.08.2021, яке набрало законної сили 02.09.2021 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 19.11.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам. Як наслідок, вказаним судовим рішенням вирішено спір з приводу розміру належних позивачу виплат, вказане рішення набуло законної сили та у відповідності до ст. 370 КАС України підлягає обов`язковому виконанню і точній відповідності до змісту резолютивної частини такого рішення. Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №140/7639/22 скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправною відмову Пенсійного фонду України у задоволенні скарги в частині здійснення із 19 листопада 2020 року нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як не працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 01 липня 1992 року №2532-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький