Постанова 4824 № 755/2598/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/2598/22 Головуючий у суді І інстанції Гаврилова О.В. Провадження № 22-ц/824/7215/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 січня 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» (попередня назва - акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: У лютому 2022 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на певний вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Позов обґрунтовано тим, що 14 травня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025, відповідно до умов якого первісний кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, надання яких здійснювалося окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 79 100,00 доларів США зі сплатою 14 % річних, а позичальник зобов`язався виконувати свої договірні зобов`язання відповідно до умов договору. 29 жовтня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025, відповідно до якої сторони домовилися збільшити процентну ставку за користування кредитом до 15 % річних. 13 грудня 2013 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025, відповідно до якого домовилися встановити процентну ставку за користування кредитом в розмірі 0,1 % річних з дати укладання цього договору про внесення змін по30 грудня 2014 року; в розмірі 0,53 % річних з 31 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року; в розмірі 2,82 % річних з 31 грудня 2015 року по 30 грудня 2016 року; в розмірі 15,00 % річних з 31 грудня 2016 року. В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги АКБСР «Укрсоцбанк» уклав у день укладання кредитного договору з майновими поручителями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір іпотеки № 35.02-09/465, предметом якого є нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, загальною площею 44,10 кв. м, житловою площею 29,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 . Спадкоємцем іпотекодавців є їх дочка ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину. Позичальник ОСОБА_2 неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 08 лютого 2022 року має заборгованість у розмірі 74 962,37 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить 2 098 931,37 грн, а саме: за кредитом - 43 915,88 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 229 635,86 грн; по відсотках - 31 046,49 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 869 295,51 грн. Зважаючи на невиконання позичальником зобов`язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вважає, що вправі вимагати стягнення заборгованості за кредитом та відсотками за рахунок предмету іпотеки. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач АТ «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сен Банк», через представника - адвоката Подольську О.В. подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути судові витрати. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності. Оскільки строк дії іпотечного договору сторонами не встановлено, а основне зобов`язання не припинилося, то підстав для відмови у задоволенні позову, на думку позивача, у суду не було. На апеляційну скаргу надійшов відзив відповідача, поданий її представником - адвокатом Ляховим І.О., в якому зазначається, що посилання позивача на постанову Великої палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15 є безпідставним, оскільки правовідносини у наведеній справі не є подібними до даної справи, а тому висновки Великої палати Верховного Суду не можуть бути застосовані. Вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пропуск позивачем загального строку позовної давності. При цьому відповідач посилається на позиції Верховного Суду у подібних справах щодо строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в залежності від спливу такого строку за основним зобов`язанням, зокрема на постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 у справі № 357/9126/17, від 10 травня 2018 року у справі № 761/15928/15, від 08 вересня 2021 року у справі № 750/1089919, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15. Просить апеляційну скаргу банку залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2023 року - без змін. Відзив третьої особи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Представник позивача - адвокат Подольський А.Ю. в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача - адвокат Дяковський О.С. заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Третя особа ОСОБА_2 надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року, серед іншого, затверджено передавальний акт (а.с. 8-12). Рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року затверджено передавальний акт, визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у передавальному акті, а саме - з 15 жовтня 2019 року (а.с. 7). Як убачається з передавального акту на 11 жовтня 2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», а саме - з 15 жовтня 2019 року (а.с. 13-16). Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ «Альфа-Банк» є правонаступником АТ «Укрсоцбанк», в подальшому АТ «Альфа-Банк» змінило назву на АТ «Сенс Банк». 14 травня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 79 100,00 доларів США строком до13 травня 2018 року зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 14,00 % річних. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено іпотечний договір № 35.02-09/465 від 14 травня 2008 року, згідно з яким іпотекодавці передали іпотекодержателю двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . 28 жовтня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025 від 14 травня 2008 року, відповідно до якої сторони домовились, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) зі сплатою 15 % річних та комісій (а.с. 21). Також 28 жовтня 2008 року у зв`язку зі зміною умов кредитування, міжАКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору іпотеки № 35.02-09/465 від 14 травня 2008 року (а.с. 26). 13 грудня 2013 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025 від 14 травня 2008 року, відповідно до умов якого сторони домовилися, що погашення суми заборгованості за кредитом здійснюється відповідно до нового графіку погашення кредиту, до 10 числа (включно) кожного місяця та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 13 травня 2018 року (включно), погашення суми заборгованості за процентами за користування кредитом здійснюється відповідно до графіку платежів відстрочених до сплати процентів, починаючи з 30 грудня 2016 року, до 10 числа (включно) кожного місяця та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 13 травня 2018 року (включно). Також встановлено процентну ставку за користування кредитом: в розмірі 0,1 % річних з дати підписання цього договору про внесення змін по 30 грудня 2014 року; в розмірі 0,53 % річних з 31 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року; в розмірі 2,82 % річних з 31 грудня 2015 року по 30 грудня 2016 року; в розмірі 15,00 % річних з 31 грудня 2016 року (а.с. 22-23). Згідно пункту 4.6. договору іпотеки № 35.02-09/465 від 14 травня 2008 року у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статті 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (а.с. 24-25). Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. за реєстровим № 2695. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. 06 червня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за заповітом (складений 14 грудня 2016 року) після смерті матері - ОСОБА_4 ОСОБА_3 відмовився від прийняття обов`язкової частки. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 22 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за законом після смерті батька - ОСОБА_3 06 лютого 2019 року АТ «Укрсоцбанк» звернувся до КП «Реєстраційне бюро» із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_2 . До заяви додано іпотечний договір № 35.02-09/465 від 14.05.2008 року; договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025 від 14.05.2008 року; додаткова угода від 28.10.2008 року, договір про внесення змін від 13.12.2013 року; повідомлення № 365/2018 від 17.10.2018 року на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про сплату боргу за кредитним договором та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку»; Статут АТ «Укрсоцбанк» та конверти на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та повідомлення про їх невручення. 07 лютого 2019 року державний реєстратор Тарасенко І.М. прийняв рішення, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк», індексний номер 45410399. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року у справі № 755/5576/19 позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дій та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Тарасенка І.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07 лютого 2019 року, індексний номер 45410399, та припинено право власності за АТ «Альфа-Банк» (правонаступник АТ «Укрсоцбанк») на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 44,1 кв. м, житловою площею 29,6 кв. м, зареєстроване 07 лютого 2019 року. В частині вимог до КП «Реєстраційне бюро» відмовлено. Рішення набрало законної сили 10 листопада 2021 року. Суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 не виконав умови договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025 від 14 травня 2008 року, його заборгованість станом на 08 лютого 2022 року складає 74 962,37 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить 2 098 931,37 грн, а саме: за кредитом - 43 915,88 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 229 635,86 грн; по відсотках - 31 046,49 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 869 295,51 грн. Правильність наведеного позивачем розрахунку заборгованості відповідачем та третьою особою не оспорювався. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що АТ «Альфа-Банк» правомірно заявив вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки основне зобов`язання ОСОБА_2 не виконане і останній не погасив заборгованість, а відповідач набула статус іпотекодавця. Разом з тим, представником відповідача подано до суду письмову заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить застосувати наслідки пропуску строків позовної давності до всіх вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі (а.с. 79-80). Дослідивши та вивчивши надані банком розрахунки заборгованості, судом першої інстанції встановлено, що останнє погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитом (строкова заборгованість) мало місце 10 вересня 2015 року, за кредитом (прострочена заборгованість) - 29 вересня 2015 року, а за відсотками - 30 листопада 2016 року (а.с. 48-49). Доказів вчинення боржником інших платежів чи списання банком коштів в рахунок погашення заборгованості при настанні строків платежів суду не надано. Відповідно до умов договору іпотеки іпотекодатель передав в іпотеку належне йому майно у забезпечення виконання основного зобов`язання, а іпотекодержатель набув право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця (п. 1.1. договору іпотеки). Таким чином, на підставі договору іпотеки виникла вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до іпотекодавця (майнового поручителя), що є відмінною від вимоги про стягнення заборгованості та виникла не з кредитного договору, а саме із договору іпотеки. У відповідності до положень договору іпотеки сторони не передбачили умов про збільшення строку позовної давності, таким чином підлягає до застосування загальний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов поданий у лютому 2022 року поза межами позовної давності, що і стало підставою для відмови у його задоволенні. Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах аргументів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з вимогами статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. На підставі статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як убачається з матеріалів справи, сторони кредитного договору встановили як кінцевий строк повернення кредиту - до 13 травня 2018 року включно, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів - до 10 числа кожного місяця включно (а.с. 22-23). Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Згідно умов договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025від 14 травня 2008 року позивальник, серед іншого, зобов`язаний: сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 1.1.1., 2.4, 2.10. цього договору та комісії в розмірах та в порядку, передбачених цим договором; своєчасно та в повному обсязі погашати транші кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його користування та можливими штрафними санкціями в порядку, передбаченому п.п. 1.1., 1.1.1.2., 2.4., 3.3.14. цього договору (пп. 3.3.7., 3.3.8. п. 3.3. статті 3 договору). Відповідно до пункту 4.4. статті 4 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025 від 14 травня 2008 року сторони погодили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7., 3.3.8. цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Позивач звернувся з даним позовом до суду 11 лютого 2022 року (а.с. 52). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 3 цього Закону визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до частини третьої статті 33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). У відповідності до положень договору іпотеки сторони не передбачили умов про збільшення строку позовної давності, таким чином підлягає до застосування загальний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з умовами укладеного між сторонами у справі кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватися позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то у випадку прострочення погашення заборгованості (невиконання, неналежного виконання) протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Як вже зазначалося вище, погашення заборгованості останній раз мало місце30 листопада 2016 року (за відсотками), отже до 10 грудня 2016 року позичальник черговий щомісячний платіж не здійснив, тому початком перебігу позовної давності є 10 березня 2017 року. Отже, починаючи з 10 березня 2017 року банківська установа мала право звернутися з вимогою до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зважаючи на те, що до вимог до договору іпотеки підлягає застосуванню загальний строк позовної давності у 3 роки, то строк позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки збіг 10 березня 2020 року. Тому на момент звернення до суду з позовом (11 лютого 2022 року) загальна позовна давність спливла. При цьому слід також зауважити, що на час звернення з даним позовом до суду сплила позовна давність, якщо враховувати строки кредитування, визначені договором - до 13 травня 2018 року включно. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Отже, встановивши, що стороною відповідача заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції, з урахуванням звернення до суду з цим позовом 11 лютого 2022 року, тобто майже через 2 роки, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав пропуску банком строку позовної давності. З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумачення норм права на розсуд позивача, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27 березня 2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). За таких обставин, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 січня 2023 року в даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 липня 2023 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.О. Писана Д.О. Таргоній