Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/6/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/6/23 пров. № А/857/8681/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Матковської З.М., Улицького В.З., за участю секретаря Пославського Д.Б., представника апелянта Федор М.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Креховецька Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Долинської міської ради Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року (ухвалене головуючим суддею Боршовський Т.І. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/6/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Долинської міської ради Івано-Франківської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила: скасувати розпорядження відповідача «Про фактичне звільнення ОСОБА_1 » від 03.10.2022 № 736-К; поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради Івано-Франківської області з дня, наступного за днем звільнення з 08.10.2022; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробітної за час вимушеного прогулу з 08.10.2022 до дня поновлення ОСОБА_1 на роботі; стягнути з Долинської міської ради Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 22400, 00 грн завданої моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що 27.07.2022 отримала лист відповідача від 27.07.2022 № 746/05-26/35в «Про заплановане вивільнення», яким її повідомлено про можливе вивільнення. Однак, вважає, що Долинська міська рада не виконала свого обов`язку щодо повідомлення про наявні вакансії в Долинській міській раді та її працевлаштування на іншій посаді. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Долинської міської ради Івано-Франківської області «Про фактичне звільнення ОСОБА_1 » від 03.10.2022 за № 736-К. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради Івано-Франківської області з 08.10.2022. Стягнуто з Долинської міської ради Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 117058 грн 62 копійки. Стягнуто з Долинської міської ради Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4800 грн. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради Івано-Франківської області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 19803 грн 15 копійок допущено до негайного виконання. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про здійснення Долинською міською радою ОСОБА_1 належно оформленої пропозицій вакантної посади: спеціаліста І категорії відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради згідно вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) персонально під розписку про ознайомлення, з дня її вивільнення - 29.09.2022 по дня звільнення позивача - 07.10.2022. Відтак суд дійшов висновку, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо працевлаштування позивача, передбачений ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Крім цього суд першої інстанції зазначив, що враховуючи те, що відповідачем при звільненні позивача не дотримано встановлених законодавством гарантії працівника, що потягнуло за собою порушення права ОСОБА_1 на працю внаслідок її незаконного звільнення із роботи, і такі дії та рішення перебувають в причиновому зв`язку з душевними стражданнями позивача, то відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Зокрема в апеляційних скаргах зазначають, що у зв`язку із затвердженням структури виконавчих органів Долинської міської ради в новій редакції, згідно рішення Долинської міської ради від 21.07.2022 № 1638-21/2022, виведено 30,75 штатних одиниць із апарату міської ради. Так, із структури апарату міської ради посаду провідного спеціаліста відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення. Про наступне вивільнення ОСОБА_1 було повідомлено 27.07.2022 про наступне вивільнення. У зв`язку з відсутністю можливості працевлаштування на іншу роботу відповідно до розпорядження від 03.10.2022 № 736-К «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено. Щодо обов`язку відповідача повідомляти працівників під час їхнього звільнення про наявні вакансії, то станам на 27.07.2022 в Долинській міській раді не було вакантної посади, яку б могла обіймати ОСОБА_1 відповідно до її кваліфікації. Щодо доводів позивача про опублікування на офіційному веб-сайті відповідача оголошення від 19.10.2022 про оголошення відбір на посаду провідного спеціаліста управління технічного та інформаційного забезпечення міської ради на час відсутності основного працівника, то така вакансії виникла після звільнення позивача. При цьому, для заповнення такої вакансії особі необхідно мати юридичну або економічну освіту, яка в позивача відсутня. Таким чином, на думку апелянта, Долинська міська рада приймаючи рішення від 03.10.2022 № 736-К, діяла у межах та у спосіб визначений законодавством, а тому відсутні підстави для скасування вказаного розпорядження. Позивач скористалася своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В судовому засіданні позивач та її представник, заперечили проти задоволення апеляційної скарги та надали пояснення, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи та позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 01.08.2014 працювала на різних посадах в Долинській міській раді, з 02.12.2021 згідно розпорядження від 02.12.2021 № 693-к позивача переведено на посаду провідного спеціаліста відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 14-20). Рішенням Долинської міської ради від 21.07.2022 № 1638-21/2022 затверджено структуру виконавчих органів Долинської міської ради, згідно якої скорочено посаду провідного відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю Управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради (а.с. 62-64). Розпорядженням Долинської міської ради від 22.07.2022 № 204 «Про комісію для розгляду питань щодо скорочення штатної чисельності» зобов`язано комісію визначити працівників, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення (а.с. 65-67). Так, начальником відділу кадрового забезпечення управління правового і кадрового забезпечення складено порівняльну таблиці для роботи комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення, станом на 25.07.2022 (а.с. 68-70). 27.07.2022 Долинська міська рада прийняла розпорядження № 551-К «Про попередження працівників про заплановане звільнення» (а.с. 71-72). Відповідач листом від 27.07.2022 № 746/05-26/35в повідомив ОСОБА_1 про звільнення з посади провідного відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю Управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, яке відбудеться 30.09.2022. Позивач ознайомилась з таким повідомленням 27.07.2022 (а.с. 73). 03.10.2022 Долинська міська рада прийняла розпорядження № 736-К «Про фактичне звільнення ОСОБА_1 », згідно якого на підставі розпорядження міського голови від 27.07.2022 № 551-К «Про попередження працівників про заплановане звільнення», керуючись статтями 40, 43-1, 44, 47, 49-2, 116 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у зв`язку з відсутністю можливості працевлаштування на іншу роботу, здійснено фактичне звільнення ОСОБА_1 , провідного відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю Управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради, за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України 07.10.2022 у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників Долинської міської ради (а.с. 74). Вважаючи протиправними розпорядження Долинської міської ради «Про фактичне звільнення ОСОБА_1 » від 03.10.2022 № 736-К, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (ст. 2 Закону № 2493-III). Відповідно до ст. 3 Закону № 2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 01.08.2014 працювала на різних посадах в Долинській міській раді, з 02.12.2021 згідно розпорядження від 02.12.2021 № 693-к позивача переведено на посаду провідного спеціаліста відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради, що підтверджується копією трудової книжки. Таким чином, станом на час прийняття відповідачем оспореного розпорядження «Про фактичне звільнення ОСОБА_1 » від 03.10.2022 № 736-К, позивач була посадовою особою органу місцевого самоврядування Долинської міської ради. Відповідно до ст. 7 Закону № 2493-III правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені статтею 20 Закону № 2493-III. Так, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону). Посадові особи місцевого самоврядування, крім посадових осіб, зазначених у частині другій цієї статті, яких притягнуто до відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією або стосовно яких набрало законної сили рішення суду щодо визнання їх активів або активів, набутих за їх дорученням іншими особами або в інших передбачених ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, підлягають звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом. Відтак, на посадових осіб місцевого самоврядування розповсюджуються підстави звільнення, встановлені Кодексом законів про працю України. Так, однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) або зміна структури та штатного розпису не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме: з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 440/413/20, від 11.06.2020 у справі № 826/19187/16, від 31.03.2020 у справі № 826/6148/16, від 09.10.2019 у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18). При цьому, такий обов`язок з працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 440/413/20, від 25.07.2019 у справі № 807/3588/14 та від 27.05.2020 у справі № 813/1715/16. Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015 (справа № 6-40цс15) сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду. Наведені правові позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.12.2018 (справа № 826/25887/15), від 17.07.2019 (справа №820/2932/16), від 09.10.2019 (справа № 208/3390/16-а), від 24.04.2020 (справа № 824/168/19-а). Як встановив суд першої інстанції та таке підтвердилось під час апеляційного розгляду справи, що в матеріалах справи міститься копія листа від 27.07.2022 № 746/05-26/35в «Про заплановане вивільнення», яким повідомлено ОСОБА_1 про звільнення з посади провідного відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю Управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, яке відбудеться 30.09.2022. Позивач ознайомилася з таким повідомленням 27.07.2022, що й нею не заперечується (а.с. 73). Так, у листі Долинської міської ради від 27.07.2022 № 746/05-26/35в не міститися жодних пропозицій позивачу щодо вакантних та тимчасово вакантних посад в Долинській міській раді. Згідно листа Долинської міської ради від 09.03.2023 № 14/05-26/1025, наданого на адвокатський запит представника позивача про наявність вакантних посад в період з 27.07.2022 по 07.10.2022 в Долинській міській раді, за період з 27.07.2022 по 07.10.2022 у виконавчих органах Долинської міської ради вакантними були такі посади до вказаних дат: староста - 2 посади - до 05 та 06 жовтня 2022 року; головний спеціаліст - уповноважений з питань запобігання корупції 1 посада - до 31.08.2022; начальник відділу інформаційних технологій - 1 посада - до 06.10.2022; провідний спеціаліст відділу інформаційних технології - 1 посада - до 06.10.2022; провідний спеціаліст відділу земельних ресурсів - 9 посад - до 01.10.2022; державний реєстратор - 1 посада - до 03.08.2022. Представник відповідача повідомив, що ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю «Видавнича справа та редагування» і кваліфікацію видавець, редактор. Наявні вакантні посади не запропоновані їй для зайняття у зв`язку з невідповідністю кваліфікаційним вимогам до посади, порядку затвердження (зокрема староста). Посада спеціаліста І категорії відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення міської ради стала вакантною 29.09.2022 (а.с. 89). Відтак, Долинська міська рада підтвердила факт виникнення з 29.09.2022 вакансії спеціаліста І категорії відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради, яка залишалася незайнятою на день прийняття оспореного розпорядження відповідачем «Про фактичне звільнення ОСОБА_1 » від 03.10.2022 № 736-К, та на день звільнення ОСОБА_1 - 07.10.2022. На виконання вимог ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 Долинська міська рада надала належним чином засвідчені копії посадових інструкцій провідного спеціаліста та спеціаліста І категорії відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю Управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради, посади яких зазначені в пунктах 2.13 та 2.14 структури виконавчих органів Долинської міської ради, затвердженої рішенням від 21.07.2022 № 1638-21/2022 (а.с. 109-111). Так, пункт 6.1 посадових інструкції провідного спеціаліста та спеціаліста І категорії відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю Управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради містить однакові кваліфікаційні вимоги до вказаних посад: вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр або спеціаліст. Також в переважній більшості є ідентичними або подібними права та завдання і обов`язки обох спеціалістів (пункти 2, 3 вказаних посадових інструкцій). Таким чином, позивач, займаючи посаду провідного спеціаліста відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю Управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради, відповідала кваліфікаційним вимогам щодо посади спеціаліста І категорії відділу інформаційної політики та зв`язків з громадськістю Управління технічного та інформаційного забезпечення Долинської міської ради, а тому могла зайняти таку посаду, яка була вакантною з 29.09.2022 по день звільнення позивача 07.10.2022. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач при проведенні заходів зі зміни структури та штатного розпису апарату зобов`язане було додержуватися встановленого Кодексом законів про працю України порядку вивільнення працівників у разі скорочення штату/посади/умов праці, зокрема не лише в частині повідомлення працівників про таке вивільнення не пізніше, ніж за два місяці, але і в частині пропозицій працівнику всіх наявних вакантних посад, що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Однак, оскільки відповідач не запропонував жодної вакансії, то останній порушив установлений законом порядок звільнення позивача. З огляду на те, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 порушив вимоги статей 36, 40, 42, 49-2 КЗпП України, суд дійшов висновку, що розпорядження Долинської міської ради «Про фактичне звільнення ОСОБА_1 » від 03.10.2022 № 736-К є протиправним, а тому його належить скасувати. Відтак, зважаючи на наведене, а також враховуючи положення частин 1 і 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, суд першої інстанції правильно зазначив, що протиправне звільнення працівника є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Щодо доводів апелянта на те, що суд першої інстанції невірно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки при звільненні позивачки було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку то суд вважає такі помилковими, оскільки такі виплати є різними за своєю юридичною правовою природою. Разом з цим, апеляційний суд вважає за потрібне змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позову щодо моральної шкоди та визначення його розміру враховуючи таке. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України ); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України ). Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54). У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, N 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, N 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду висловленій у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17. Так, ОСОБА_1 долучила до позовної заяви висновок психолога ГО «Центр «Жіночі перспективи» Марти Чумило від 14.11.2022 № 96, згідно якого в позивача виявлено легку депресію, тривожність та панічні атаки, що може бути результатом пережитих стресів психотравмуючих факторів в результаті обставин її звільнення з роботи. Також внаслідок таких психотравмуючих обставин в позивача зафіксовано часта втома, фізичний дискомфорт, погіршення сну, негативні переживання, негативне мислення, знижена самооцінка, знижена працездатність, порушені дружні зв`язки, апатія, що значно знизили рівень її життя за критеріями ВООЗ. Психіатричних розладів не виявлено. Надана психологічна допомога в режимі 1 сесії (50 хв.) у тиждень. За наслідками обстеження рекомендована подальша терапія в режимі 1 сесії у тиждень, ймовірно 12-16 сесій. До висновку долучено копію диплому ОСОБА_2 12 ДСК № 261195 від 25.03.2013 (а.с. 23-24). Враховуючи наданий висновок психолога, з огляду на те, що ОСОБА_1 усвідомлювала пов`язаність таких душевних переживань (принаймні якоїсь її частини) саме з порушенням її прав як працівника неправомірними діями відповідача щодо її звільнення з роботи, суд дійшов висновку про те, що в спірному випадку наявний певний причиновий зв`язок між душевними стражданнями позивача і протиправними діями відповідача щодо звільнення позивача з роботи, а саме: попередження про наступне звільнення із займаної посади у зв`язку без пропозиції подальшого використання по службі; не пропонування наявних вакантних посад; протиправного звільнення із займаної посади за наявності вакантної посади, яку могла зайняти позивачка. Позивач відчувала певні душевні страждання, які знизили рівень її життя, для припинення яких та відновлення належного його рівня, ОСОБА_1 звернулася за допомогою до психолога. Враховуючи те, що відповідачем при звільненні позивача не дотримано встановлених законодавством гарантії працівника, що потягнуло за собою порушення права ОСОБА_1 на працю внаслідок її незаконного звільнення із роботи, і такі дії та рішення перебувають в причиновому зв`язку з душевними стражданнями позивача, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, яка підлягаю стягненню. Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснюючи розрахунок моральної шкоди виходив виключно з можливої вартості сесії психологічної допомоги, що більше свідчить про розрахунок матеріальної шкоди, оскільки під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Тобто розмір моральної шкоди не може залежити від вартості наданої психологічної допомоги. Аналізуючи встановлені судом обставини справи та доводи позивача щодо заподіяння їй моральної шкоди та її розмір, суд, враховуючи характер порушення, яке полягає у незаконному звільненні з роботи, що безумовно призвело до моральних страждань позивача та змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення своїх прав та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи присудження на користь позивача середнього заробітку за весь період протягом якого триває порушення її прав, вважає наявними підстави для стягнення з відповідача, яким безпосередньо допущено порушення прав позивача, на користь ОСОБА_1 завдану їй моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). З наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду в мотивувальній частині, з урахуванням висновків встановлених вище. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Долинської міської ради Івано-Франківської області задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 300/6/23 змінити в частині мотивів задоволення позову та стягнення моральної шкоди. Визначити суму стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді З. М. Матковська В. З. Улицький Повне судове рішення складено 17 липня 2023 року