Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/140/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/140/22 Головуючий І інстанції: Ярощук В.Г. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 24.05.2022р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу, - В С Т А Н О В И В: 05.01.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд визнати протиправним та скасувати п.п.4 і 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.09.2021р. №1094 в частині притягнення його до матеріальної відповідальності на загальну суму - 44750 грн., а також позбавлення його премії за вересень 2021р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ відповідача від 23.09.2021р. №1094 є неправомірним та безпідставним, оскільки такий ґрунтується на необґрунтованих та помилкових висновках службового розслідування по факту нестачі військового майна. Представник відповідача, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022р. (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасувати п.4 та п.6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.09.2021р. за №1094 в частині притягнення т.в.о. командира взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону прапорщика ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності на загальну суму 44750 грн., а також позбавлення премії за вересень 2021р. в повному обсязі. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 13.10.2022р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.05.2021р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення. 12.01.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у в/частині НОМЕР_1 з 12.03.2020р., що підтверджується записом №11 військового квитка серії НОМЕР_2 . З 20.02.2021р. позивач, як командир відділення управління взводу командира 7 артилерійської батареї 3 артилерійського дивізіону перебував у районі операції Об`єднаних сил. 12.04.2021р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2021р. №74 прапорщика ОСОБА_1 , командира відділення управління взводу управління командира 7 артилерійської батареї 3 артилерійського дивізіону, було допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою командира взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону з посадовим окладом - 3350 грн. на місяць шпк «прапорщик», ВОС - 787147А. Згідно з п.6 вказаного Наказу вважається, що з 12.04.2021р. позивач справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. 09.06.2021р. командиром Військової частини НОМЕР_1 , на підставі рапорту т.в.о. начальника автомобільної служби військової частини лейтенанта ОСОБА_2 від 09.06.2021р. (вх.№3492/оос), було прийнято наказ (з адміністративно-господарської діяльності) за №569 про призначення службового розслідування за фактом виявленої розкомплектованості озброєння військової техніки на суму - 641812,40 грн. Службове розслідування по даному факту наказано провести командиру 2 роти охорони батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_3 (п.1 наказу). Акт та матеріали службового розслідування було наказано надати до штабу Військової частини НОМЕР_1 до 07.07.2021р. (п.2 наказу). За результатами службового розслідування майором ОСОБА_3 підготовлено та надано командиру Військової частини НОМЕР_1 акт службового розслідування (без дати та номеру). Згідно з актом службового розслідування, майором ОСОБА_3 проведено відповідне службове розслідування (сторінка 1 Акта) з метою уточнення причин та умов, що сприяли виявленню розкомплектованості озброєння військової техніки на суму - 641812,40 грн., а також встановлення ступеня вини, зокрема, позивача (сторінка 1 Акта) і майора ОСОБА_3 (сторінка 3 Акта). У розділі 2 акта службового розслідування відзначено, що на виконання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2021р. №240 була призначена комісія, якою за результатами інвентаризації складено відомість визначення залишкової вартості втраченого та пошкодженого майна автомобільної служби Військової частин НОМЕР_1 від 01.06.2021р. вх.№1446. Загальна сума розкомплектованості озброєння військової техніки склала - 641812,40 грн, суми втраченого та пошкодженого майна серед відповідальних осіб становили, зокрема, позивача - 38012,40 грн. Розділ 3 акта службового розслідування свідчить, що з пояснення прапорщика ОСОБА_1 (додаток №36), стало відомо, що посаду командира взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону він прийняв при виконанні завдання в зоні операції об`єднаних сил. При цьому, акти прийому-передачі посади він підписав, але автомобільну техніку, закріплену за взводом забезпечення 3 артилерійського дивізіону не бачив, у зв`язку з тим, що вона знаходиться на технічній території пункту постійної дислокації в м. Первомайськ. Аудитом було встановлено, що сума нестачі по автомобільної техніки, закріпленої за взводом забезпечення 3 артилерійського дивізіону складає - 38012,40 грн. Під час проведення службового розслідування встановлено, що за позивачем також рахується автомобіль «КАМАЗ 4310», військовий номер « НОМЕР_3 » нестача за яким становить - 6737,60 грн. Таким чином, загальна сума нестачі за прапорщиком ОСОБА_1 становить 44750 грн. Також, в цьому пункті акта службового розслідування вказано, що ОСОБА_1 прийняв посаду командира взводу з порушенням вимог «Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997р. №300). 07.09.2021р. позивач у своїх поясненнях (по суті заданих мені питань) зазначив, що з 12.04.2021р. (наказ №74) прийняв посаду т.в.о. командира взводу забезпечення, акт про прийняття та передачу посади не підписував. Техніка, закріплена за взводом забезпечення 3 артилерійським дивізіоном більшість знаходиться на пункті постійної дислокації (м.Первомайськ), а із закріплених в секторі операції об`єднаних сил, знаходиться 4 одиниці, які на даний час знаходяться в справному стані, технічний огляд пройдено. За результатами даного службового розслідування командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ від 23.09.2021р. №1094 про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних. У преамбулі наказу від 23.09.2021р. №1094 вказано, що службове розслідування проводилось з метою встановлення ступеня вини щодо розкомплектованості озброєння військової техніки на загальну суму 641812,40 грн. військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , зокрема позивача на загальну суму нестачі - 38012,40 грн і майора ОСОБА_3 на загальну суму нестачі - 963,20 грн. Пункт 9 преамбули наказу від 23.09.2021р. №1094 за змістом є ідентичним до змісту п.9 розділу 3 акта службового розслідування щодо обставини та факти, що були встановлені під час проведення службового розслідування. У зазначеному вище наказі відсутня інформація про попередню поведінку позивача, а також тривалість його військової служби і рівень знань про порядок служби. Згідно з абз.9 п.4 цього наказу, помічнику командира бригади з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_4 наказано внести в книгу грошових стягнень та нарахувань і відрахувати в установленому порядку з т.в.о. командира взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону прапорщика ОСОБА_1 44750 грн. Відповідно до абз.9 п.6 цього наказу, помічнику командира бригади з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_4 у відповідності до наказу №260 позбавити премії в повному обсязі за вересень 2021р. т.в.о. командира взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону прапорщика ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаними діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, як наслідок, наявності підстав для скасування п.4,6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.09.2021р. за №1094 в частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності на суму 44750 грн. та позбавлення премії за вересень 2021р. в повному обсязі. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.2 ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відносини між Державою в особі її компетентних органів (посадових осіб та службових осіб) та громадянами, які складаються із приводу проходження військової служби унормовані, зокрема, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, «Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV), «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV), Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019р. №160-IX, Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999р. №1075-XI, «Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. №608) та «Положенням про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997р. №300). Відповідно до ст.9 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці Збройних Сил України мають права та свободи із урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам. Згідно зі ст.11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. У свою чергу, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Дані обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту внутрішньої служби). За змістом ст.ст.26,27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення або ж провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. При цьому, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан та збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. При цьому, командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, має діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів (ст.58 Статуту внутрішньої служби). Як передбачено абз.7,23 ст.59 Статуту внутрішньої служби, командир (начальник) зобов`язаний завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності, та вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу). Так, ст.119 Статуту внутрішньої служби на командира взводу (групи, башти) в мирний і воєнний час покладено відповідальність за бойову готовність взводу (групи, башти) та успішне виконання ним бойових завдань, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, а також морально-психологічний стан особового складу, за збереження та стан озброєння, боєприпасів, техніки та майна взводу (групи, башти), за підтримання внутрішнього порядку у взводі (групі, башті). Командир взводу (групи, башти) підпорядковується командирові роти (бойової частини) і є прямим начальником усього особового складу взводу (групи, башти). Тобто, обов`язок збереження ввіреного військового майна слідує із прямих норм Закону, а відтак, об`єктивно не може бути невідомий військовослужбовцю. Додатково правила збереження військового майна деталізовані у Положенні №300, відповідно до пп.3.1.1 якого, посадові особи військової частини і з`єднання, що здійснюють організацію та ведення військового (корабельного) господарства, відповідають за це господарство та виконують свої обов`язки згідно з вимогами Статуту внутрішньої служби. Наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017р. №440 була затверджена «Інструкція з обліку військового майна у Збройних Силах України», що визначає механізм організації і ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами та є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна. За приписами п.2 Інструкції №440, матеріально відповідальною особою вважається посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно. Підстави ж та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків врегульовує Закон №160-IX. Як передбачено п.4 ст.1 Закону №160-ІХ, матеріальною відповідальністю є вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або ж частково пряму дійсну шкоду, що було завдано із їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків (п.5 ст.1 Закону № 160-ІХ). Тобто, збитки, завдані Військовій частині НОМЕР_1 , шляхом створення нестачі військового та іншого майна є прямою дійсною шкодою. Частиною 1 ст.3 Закону №160-IX передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, окрім обставин, що визначені ст.9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Відповідно до ч.2 вказаної статті, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Натомість, притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч.3 ст.3 Закону №160-ІХ). Частиною 1 ст.6 Закону №160-ІХ передбачено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або ж обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей. За ст.7 Закону №160-ІХ, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами. Порядок проведення службового розслідування визначено положеннями ст.8 Закону №160-ІХ. Посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) щодо всіх факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом 3 (трьох) діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Що ж до шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця із дня його призначення. В окремих випадках вищезазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Так, за результатами проведення розслідування складається акт, що подається командиру (начальнику), який призначив розслідування, на розгляд. До цього акта, складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. У відповідності до ч.5 ст.8 Закону №160-ІХ, порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань. Процедура проведення службового розслідування визначена ст.ст.45,84-88 Дисциплінарного статуту та деталізована Порядком №608. У п.2 розділу І Порядку №608 надано визначення службовому розслідуванню, згідно із яким, це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. Як передбачено п.7 розділу І Порядку №608, службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону №160-ІХ. Службове розслідування, згідно з п.1 розділу ІІ Порядку №608, може призначатися, зокрема, у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю та здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри. Розділом ІІІ Порядку №608 визначено порядок проведення службового розслідування. Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №608 встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. У відповідності до п.3 розділу ІІІ зазначеного Порядку, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування. За вимогами п.п.8,9 розділу ІІІ Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України і за нерозголошення інформації, що стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків. При цьому, положеннями п.12 розділу ІІІ Порядку №608, які кореспондуються з ч.2 ст.85 Дисциплінарного статуту, заборонено залучати до участі у проведенні службового розслідування осіб, які є підлеглими військовослужбовця, щодо якого проводиться службове розслідування, осіб, які брали участь у правопорушенні або ж особисто зацікавлені у результатах розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Так, за змістом п.1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.06.2021р. за №569, службове розслідування наказано провести командиру 2 роти охорони батальйону охорони майору ОСОБА_3 . У той же час, в преамбулі спірного наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.09.2021р. за №1094 зазначено, що відповідне службове розслідування проводилось з метою встановлення вини, зокрема, і командира 2 роти охорони батальйону охорони майора ОСОБА_3 . Наведене дає підстави для висновку, що дане службове розслідування проводилось посадовою особою, чиє правопорушення також підлягало розслідуванню та яка особисто була зацікавлена у наслідках службового розслідування, тобто діяла в умовах реального конфлікту інтересів. Таким чином, службове розслідування дійсно було проведено з порушенням п.12 розділу ІІІ Порядку №608 та ч.2 ст.85 Дисциплінарного статуту. Також, відповідно до п.13 розділу ІІІ Порядку №608, службове розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках такий строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. Наведене узгоджується з встановленим ст.8 Закону №160-ІХ порядком проведення службового розслідування. Як вбачається зі змісту згаданого наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2021р. №569, на підставі якого і було призначено службове розслідування, акт та матеріали службового розслідування наказано надати до штабу Військової частини НОМЕР_1 до 07.07.2021р. (п.2). Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які документи або інформація відносно дати надання на розгляд штабу Військової частини НОМЕР_1 акта службового розслідування, який, до того ж, не містить і жодних реквізитів (дати та номера). Пояснення, відповідно до матеріалів службового розслідування, у позивача було взято лише -07.09.2021р., тобто майже через три місяці з дня призначення такого розслідування. На підставі вказаного, вірними є висновки суду 1-ї інстанції, що дане службове розслідування проведено з порушенням строку, встановленого ч.3 ст.8 Закону №160-ІХ, оскільки відповідачем не було доведено вчасності (до 07.07.2021р.) надання штабу Військової частини НОМЕР_1 акта службового розслідування. Жодного спростування вищевказаних обставин відповідачем під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано. Як визначено п.п.1,3 розділу ІV Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані, зокрема, дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного та об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, серед іншого, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про права та обов`язки під час проведення службового розслідування; давати усні та письмові пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, а також вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або ж бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України. Згідно з п.1 розділу VІ Порядку №608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування. Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом (п.2 розділу VІ Порядку №608). Отже, системний аналіз наведених вище правових норм чітко дає підстави для висновку, що рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності приймається виключно у тому випадку, коли вину військовослужбовця повністю доведено. Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення військовослужбовця до відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи було прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законом підстави для застосування стягнення та чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням. У свою чергу, акт (висновок) службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення, тобто повинні бути встановлені обставини, за яких військовослужбовець скоїв відповідне правопорушення або ж обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим, причини та умови, що призвели до вчинення такого правопорушення. Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 06.02.2020р. у справі №826/1916/17 та від 22.09.2022р. у справі №420/4977/20. Як уже встановлено судом апеляційної інстанції, в ході проведення службового розслідування відповідачем виявлена нестача військового майна за прапорщиком ОСОБА_1 на суму - 44750 грн. У ході службового розслідування, зокрема, встановлено, що неправомірна поведінка ОСОБА_1 полягає в його особистій недисциплінованості, неналежному ставленню до військового майна та невиконанні ним належним чином службових обов`язків. Фактично, за висновками службового розслідування дані обставини встановлюють причинний зв`язок між протиправною поведінкою позивача і завданою ним матеріальною шкодою. Так, з метою підтвердження або спростування наведених вище обставин, колегією суддів було досліджено наявні у цій справі матеріали службового розслідування та, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 , як командир відділення управління взводу командира 7 артилерійської батареї 3 артилерійського дивізіону, перебував у районі операції об`єднаних сил з 20.02.2021р. У подальшому, 12.04.2021р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2021р. за №74 позивача допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою командира взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону з посадовим окладом - 3350 грн. на місяць шпк «прапорщик», ВОС - 787147А. Пунктом 6 цього ж Наказу передбачено, що позивач справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 12.04.2021р. У той же час, як свідчить відомість залишкової вартості втраченого та пошкодженого майна автомобільної служби (від 01.06.2021р. вх.№1446), а також відомість по автомобільній техніці взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 (від 29.04.2021р. вх.№26), що були надані відповідачем до апеляційної скарги, особою відповідальною за спірне військове майно був - ОСОБА_5 . Як передбачено п.9.1.1 Положення №300, з метою підвищення відповідальності за керівництво військовим (корабельним) господарством і забезпечення збереження державної власності посадові особи при призначеннях і переміщеннях зобов`язані здавати та приймати справи і посади. Для приймання та здавання справ і посади, починаючи з начальника служби військової частини та вище і їм відповідних посадових осіб, наказом старшого командира (начальника) призначається комісія. У роботі щодо приймання та здавання справ і посади всіма матеріально відповідальними особами військової частини (з`єднання) обов`язково бере участь внутрішня перевірочна комісія. Приймання та здавання справ і посади повинні проходити без порушення роботи служби. Рішення щодо руху матеріальних засобів у підпорядкованих підрозділах, службах (службі), в тому числі щодо видачі матеріальних засобів зі складів, до закінчення приймання і здавання справ та посади (до затвердження акта) приймає особа, яка здає справи і посаду, з дозволу особи, що приймає справи і посаду. Про прийняте рішення повідомляється голова комісії, призначеної наказом старшого командира (начальника). Згідно з п.п.9.1.6 та 9.1.7 Положення №300, комісія, призначена для приймання та здавання справ і посади, чи внутрішня перевірочна комісія у присутності того, хто приймає, і того, хто здає справи і посаду, зокрема проводить: інвентаризацію матеріальних засобів, які приймаються заново призначеною посадовою особою військової частини (з`єднання); перевірку господарської діяльності військової частини, служб складів та інших об`єктів з моменту останньої перевірки і порівняння облікових відомостей з даними дійсної наявності матеріальних засобів. Приймання та здавання справ посадовими особами, що відають військовим господарством, оформлюється актом (додаток №8). До акта додаються відомості наявності і якісного стану матеріальних засобів з указанням наявності, якісного стану, надлишків і нестач, а також пояснення того, хто здає справи і посаду, про причини виникнення нестачі, надлишків. У тих випадках, коли той, хто здає, або заново призначений начальник має по окремих статтях акту заперечення, він викладає їх у письмовій формі в акті під час його підписання. Відповідно до п.9.1.10 Положення №300, безпосередні начальники несуть відповідальність за організацію і якісне проведення приймання та здавання справ і посади підпорядкованими їм посадовими особами. У п.9 розділу 3 акта службового розслідування зазначено, що позивач підписав акт прийому-передачі посади командира взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону, за якою виявлено нестачу під час службового розслідування. Втім, у позовній заяві ОСОБА_1 взагалі заперечує цей факт та зазначає, що акт прийому-передачі посади він не підписував, відповідний акт не складався, а наказ про приймання-передачу посади та призначення внутрішньої перевірочної комісії - не видавався. Більше того, зі змісту відзиву на позовну заяву та поданої відповідачем апеляційної скарги вбачається, що позивачем дійсно не був підписаний акт прийому-передачі майна. Вказані обставини узгоджуються з поясненнями, наданими ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування та жодним чином не спростовується відповідачем. Однак, у ході службового розслідування, відповідачем вказані обставини проігноровано та не враховано, про що очевидно свідчить зміст розділу 3 «Обставини та факти, що були встановлені під час проведення службового розслідування» акта службового розслідування. На переконання колегії суддів, пояснення військовослужбовця є однією з важливих форм гарантій, наданих службовій особі для захисту законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного притягнення до матеріальної відповідальності. Проте, обґрунтованих підсумків за результатами аналізу та оцінки вказаних обставин, у тому числі з урахуванням пояснень службової особи, висновки службового розслідування взагалі не містять. Також, суд 1-ї інстанції цілком правильно врахував той факт, що призначені ОСОБА_1 на посаду командира взводу забезпечення 3 артилерійського дивізіону автомобільна техніка взводу знаходилась у двох значно віддалених місцях: одна в районі операції об`єднаних сил (Донецька та Луганська області), інша - в Миколаївській області. Як наслідок, це унеможливлювало прийняття позивачем прийняття посади належним чином з незалежних від нього обставин. Таким чином, дослідженні колегією суддів документи свідчать, що службовим розслідуванням дійсно не було належним чином встановлено коло осіб, які несли відповідальність за військове майно, ступінь їх вини, не були встановлені часові проміжки, коли позивач ніс відповідальність, а коли відповідальність несли інші військовослужбовці, зазначені в акті службового розслідування та відомостях по автомобільній техніці, а також яким чином було виявлено втрату майна та якими документами це було зафіксовано. Більше того, під час службового розслідування не було встановлено коли зникло майно, в який спосіб, хто був відповідальним у той період, не зазначені інвентаризаційні відомості, акти, згідно з якими вбачається відсутність відповідного майна. Викладене жодним чином не спростоване та не уточнено відповідачем і в апеляційній скарзі. Виходячи з фактичних обставин справи, суд вважає, що на позивача не може бути покладений обов`язок відшкодування завданої шкоди у сумі - 44750 грн., оскільки сукупність зібраних даних (відповідно до питань службової перевірки) поза розумним сумнівом не доводить вини позивача та не може бути визнана судом достатньою для прийняття рішення про притягнення останнього до матеріальної відповідальності. У свою чергу, відповідачем не доведено належними та достовірними доказами, що позивач своїми діями чи бездіяльністю порушував установлений порядок обліку, зберігання, використання військового майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового майна. Відповідно до ст.ст.73,75 КАС України, належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Також, надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зі змісту ч.3 ст.3 Закону № 160-ІХ, яким регулюються спірні правовідносини, слідує що притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності є можливим лише за одночасного дотримання чотирьох умов: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. За таких обставин, вина позивача в завданні шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою позивача та завданою шкодою, є також недоведеними, оскільки не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами. На переконання суду, накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 та притягнення останнього до матеріальної відповідальності, вина якого не доведена належними та допустимими доказами не може вважатись результатом «ефективного» службового розслідування. Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, у відповідності до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988р. у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов`язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб`єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб`єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, у рішенні від 10.02.1995р. у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Таким чином, порушення п.2 ст.6 мало місце. Отже, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є ширшою. Він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином «доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду. Викладене свідчить про відсутність підстав притягнення до матеріальної відповідальності позивача, оскільки такі застосовано за відсутності належних та достовірних доказів, а тому суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку про протиправність п.4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.09.2021р. №1094 в частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності на загальну суму - 44750 грн. У відповідності до положень п.6 розділу ХVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260), військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у разі порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до матеріальних збитків, - за місяць, у якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності. Отже, враховуючи, що притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності має своїм наслідком невиплату йому премії за місяць, у якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності, позовна вимога про скасування пункту наказу про позбавлення позивача премії за результатами службового розслідування, є похідною від позовної вимоги про скасування п.4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.09.2021р. №1094, відповідно до якого позивача притягнуто до матеріальної відповідальності, а тому також підлягає задоволенню. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 18.07.2023р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко