Постанова Черкаський апеляційний суд № 691/961/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1136/23Головуючий по 1 інстанції Справа №691/961/22 Категорія: 305010300 Подорога Л.В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. судді секретарГончар Н.І., Новіков О.М. Пойнер В.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Державна казначейська служба України (скаржник), Черкаська обласна прокуратура, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 08.05.2023 (повний текст складено 18.05.2023, суддя в суді першої інстанції Подорога Л.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом, в с т а н о в и в : у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом, кошти в сумі 637000 грн., вказуючи про те, що 04.07.2014 Городищенським ВП ГУНП в Черкаській області внесено відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за №12014250110000313, з попередньою кваліфікацією за ч. 2 ст. 121 КК України, стосовно підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 08.07.2014 слідчим суддею Городищенського райсуду відносно підозрюваного ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком до 02.09.2014, термін дії якого неодноразово продовжувався. 01.12.2014 до Городищенського райсуду на розгляд надійшов обвинувальний акт, затверджений прокурором Городищенського району Черкаської області Милаш Г.А., за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Ухвалою суду від 21.04.2015 відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт строком до 21.06.2015. Ухвалою суду від 14.03.2016 відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено запобіжний захід у виді домашнього арешту на особисте зобов`язання строком до 04.05.2016. Таким чином, позивач ОСОБА_1 підозрювався, а в подальшому обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, до нього застосовувалися заходи забезпечення кримінального провадження. Він 9 місяців утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на життя людини. В результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, тривалого судового розгляду, йому було спричинено моральну шкоду, що полягає у його душевних стражданнях та потребувало додаткових зусиль в організації свого життя. Такі обставини негативно впливали на звичайний життєвий ритм ОСОБА_1 протягом майже 9 років. У період досудового слідства та розгляду справи судом, ОСОБА_1 заперечував свою винуватість у скоєнні інкримінованого йому злочину. Вироком Городищенського райсуду від 29.11.2021 ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 121 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13.09.2022 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Городищенського райсуду від 29.11.2021 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишено без змін. Позивач вважає, що в нього виникло право на відшкодування моральної шкоди, що спричинена йому незаконним перебуванням під слідством та судом з 04.07.2014 по 13.09.2022, тобто 8 років, 2 місяці та 9 днів, що обумовило звернення з цим позовом до суду. Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 08.05.2023 позовні вимоги задоволено та стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом, кошти в сумі 637000 грн. Суд першої інстанції послався на наявність підстав для висновків про завдання позивачу незаконним притягнення до кримінальної відповідальності моральної шкоди, яку має відшкодувати держава. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України в особі представника Яроша С.В. 15.06.2023 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, вказавши про стягнення з держави Україна за рахунок державного бюджету на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 637000,00 грн., а в іншій частині рішення залишити без змін. Вказує, що у спірних правовідносинах боржником є держава, як учасник цивільних відносин, отже кошти мають стягуватися безпосередньо з держави Україна, що вбачається з практики ВС від 07.09.2022 у справі №711/4624/21. Також скаржником подано заяву про повернення судового збору, сплаченого за розгляд апеляційної скарги в сумі 8066,40 грн. з підстав того, що рішення суду першої інстанції оскаржується не в частині суми, що стягується на користь позивача, а в частині формулювання резолютивної частини рішення, що є немайновою вимогою за яку судовий збір сплачується в сумі 1488,60 грн. відтак надмірно сплачена скаржником сума судового збору має бути повернута з державного бюджету. У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача ОСОБА_1 просила суд апеляційну скаргу відхилити, а рішення суд першої станції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу Черкаська обласна прокуратура вказала, що підтримує доводи апеляційної скарги та просить їх задоволити. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. При розгляді справи встановлено, що 04.07.2014 Городищенським ВП ГУНП в Черкаській області внесено відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за №12014250110000313, з попередньою кваліфікацією за ч. 2 ст. 121 КК України, стосовно, зокрема, підозрюваного ОСОБА_1 . 08.07.2014 слідчим суддею Городищенського райсуду відносно підозрюваного ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком до 02.09.2014, термін дії якого неодноразово продовжувався. 01.12.2014 до Городищенського райсуду на розгляд надійшов обвинувальний акт, затверджений прокурором Городищенського району Черкаської області Милаш Г.А., за обвинуваченням, зокрема, ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Ухвалою суду від 21.04.2015 відносно, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_1 змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт строком до 21.06.2015. Ухвалою суду від 14.03.2016 змінено запобіжний захід у виді домашнього арешту на особисте зобов`язання строком до 04.05.2016. Таким чином позивач ОСОБА_1 підозрювався, а в подальшому обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, до нього застосовувалися заходи забезпечення кримінального провадження. Він 9 місяців утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є істотною мірою впливу на особу та кардинально змінює життя людини. Вироком Городищенського райсуду від 29.11.2021 ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення (злочину). Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13.09.2022 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Городищенського райсуду від 29.11.2021 щодо ОСОБА_1 залишено без змін, він набрав законної сили. У результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, тривалого судового розгляду, позивачу спричинено моральну шкоду, що полягає у його душевних стражданнях. Позивач докладав додаткових зусиль в організації свого життя. Такі обставини негативно впливали на звичайний життєвий ритм ОСОБА_1 протягом майже 9 років. Зі змісту вироку вбачається, що підозра обвинуваченому ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України була вручена 04.07.2014. Виправдувальний вирок набрав законної сили 13.09.2022. Таким чином позивач ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 8 років 2 місяці та 9 днів, загалом 98 місяці та 9 днів. Позивач у даній справі стверджує про те, що знаходячись під слідством та судом, зазнаючи обмеження його прав внаслідок застосування запобіжних заходів, він зазнав моральних страждань. Зазначені фактичні обставини під сумнів при апеляційному перегляді справи не ставляться. Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі вищевикладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання. Приписами ст.56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.5 ст.9, ч.6 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Питання про відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю у кримінальному процесі, врегульовано ст.130 КПК України, якою передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Частинами 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Нормами, які регламентують відшкодування, зокрема, моральної шкоди є положення ст.1167 та ст.1176 ЦК України. Так статтею 1167 ЦК України (загальна правова норма, що регламентує відшкодування моральної шкоди) передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (що також передбачено ч.1 ст.1176 ЦК України); 3) в інших випадках, встановлених законом. Крім того, спеціальною правовою нормою ч.ч.2, 6, 7 ст.1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Так існує спеціальний ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зі змісту ст.1 якого слідує, що його дія поширюється на осіб, які незаконно зазнали обмеження будь-якого їх права внаслідок застосування щодо них органами досудового розслідування, прокуратури чи суду заходів впливу за положеннями КПК та КК України. Згідно п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Відповідно до п.5 ст.3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках. Частинами п`ятою та шостою статті 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно ч.ч.2, 3 ст.13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи (статті 1173-1174 ЦК України). В пункті 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до п.10.1 цієї ж постанови Пленуму ВСУ при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у справі, якщо це передбачено відповідним законом, наприклад, ст.9 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність». Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону ст.1176 ЦК України, ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», правовий висновок про що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц. Аналізуючи у взаємозв`язку встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, вищенаведені норми законодавства, які регламентують відповідні правовідносини, та правовий висновок ВП ВС, апеляційний суд приходить до такого. Так як позивач у цій справі перебував у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні, по результатам розгляду якого його було виправдано судом, в силу вищенаведених положень п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» він має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначається, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ч.ч.2, 3 ст.13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Таким чином апеляційний суд погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції в цій справі про необхідність відшкодування позивачу за рахунок державного бюджету завданої здійсненням щодо нього кримінального провадження, в якому його було вироком суду виправдано, моральної шкоди. Апеляційний суд враховує, що відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. У пунктах 5.4, 6.9 постанови ВП ВС від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. У постанові ВП ВС від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц вказано, що в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №495/6187/16, від 29.06.2022 у справі № 201/9398/20. Таким чином відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Отже відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови ВП ВС від 19.06.2018 у справі №910/23967/16. У пунктах 5.4, 6.9 цієї ж постанови ВП ВС вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. У постанові ВП ВС від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц вказано, що в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №495/6187/16, від 29.06.2022 у справі № 201/9398/20. На вказані обставини суд першої інстанції у даній справі належної уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди позивача з державного бюджету України, оскільки сума відшкодування підлягає стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, що відповідає правовим висновкам ВС у постанові від 07.09.2022 у справі №711/4624/21. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Отже рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 08.05.2023 у даній справі належить змінити, вказавши в його резолютивній частині про те, що кошти на користь позивача стягуються з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу, адже по суті вирішення спору у справі на користь позивача по результатам апеляційного перегляду змін не зазнало. Також слід відхилити клопотання скаржника про повернення частини сплаченого судового збору з підстав того, що його розмір мав розраховуватися як за вимогу немайнового характеру, оскільки за приписами п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову у справах про стягнення грошових коштів, як у даному випадку щодо стягнення 637000 грн., визначається сумою, яка стягується, відтак вважати, що скаржник оскаржував рішення суду в частині вирішення позовних вимог немайнового характеру підстав не має. Зміна формулювання способу стягнення без зміни суми, що стягується також не свідчить про те, що предметом спору у справі були саме вимоги немайнового характеру, як помилково вважає скаржник. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 08.05.2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом, - змінити, вказавши в його резолютивній частині про те, що кошти на користь позивача стягуються з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України. У решті рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 08.05.2023 у даній цивільній справі - залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 19.07. 2023. Суддя-доповідач Судді