Постанова 4803 № 227/3401/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4466/23 Справа № 227/3401/21 Суддя у 1-й інстанції - Корнєєва В.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №227/3401/21за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк», на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2023 року, встановив: У серпні 2021 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі за текстом АТ «Акцент-Банк») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначив, що 13 травня 2019 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банк» з метою укладення кредитного договору №б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, в зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 18 липня 2021 року становить в загальному розмірі 47524,39 гривень та складається з: 32475,43 гривень заборгованість за кредитом, 15048,96 гривень заборгованість по відсоткам. З урахуванням наведеного просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у вказаному розмірі та вирішити питання про розподіл судових витрат. Заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2023 року позов АТ «А-Банк» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 13 травня 2019 року, яка станом на 18 липня 2021 року становить 38928,21 гривень та складається з: 25000 гривень заборгованість за кредитом, 13928,21 гривень заборгованість по відсоткам. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1859 гривень 40 копійок. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, АТ «А-Банк» в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2023 року у відмовленій частині позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» ОСОБА_1 підтвердив під підпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг в АТ «А-Банку» та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. З розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувався кредитом, що свідчить про те, що він ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Судом відмовлено в стягненні частини тіла кредиту понад встановлений кредитний ліміт. При цьому судом залишено поза уваго, що банк при виконанні санкціонованої особисто чи-то у відповідності до договору клієнтом операції по платіжній картці у разі перевищення суми операції над сумою залишку коштів по рахунку або встановленим лімітом кредитування, має право провести виконання даної операції в рахунок овердрафту. Даний овердрафт клієнт повинен погасити в найкоротші терміни у відповідності до Умов та Правил. Просить стягнути з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ «А-Банк» підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає не в повній мірі. Позивачем оскаржується рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту понад встановлений кредитний ліміт та відмови у стягненні відсотків за користування кредитним коштами у стягненні яких відмовлено. Відповідачем рішення суду не оскаржується. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно частини 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Судом встановлено, що 13 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав кредитну картку та йому було встановлено кредитний ліміт на картковий рахунок, що підтверджується копією анкети-заяви з особистим підписом відповідача, яка долучена до матеріалів справи. (а.с.6 зворот). Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку» складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у вищезазначеній заяві. Також встановлено, що ОСОБА_1 13 травня 2019 року був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який містить інформацію про умови кредитного продукту, а саме: картка «Універсальна», картка «Універсальна Gold», сума, строк, мета та спосіб отримання, орієнтовна реальна річна відсоткова ставка (РРПС), орієнтовна загальна вартість кредиту тощо. Крім цього, судом встановлено, що у доданих до позовної заяви Витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» та Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», не міститься відомостей про те, що відповідач був ознайомлений з ними (відсутній підпис відповідача на них). Згідно довідок відповідачу ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та надані картки: № НОМЕР_2 , строк дії якої до квітня 2023 року та № НОМЕР_3 , строк дії якої до лютого 2021 року. (а.с.31) Також встановлено, що відповідач з моменту отримання кредитної картки та встановлення кредитного ліміту активно користувався кредитною карткою, періодично здійснював погашення заборгованості, а також витрати на придбання товарів та зняття готівкових коштів в банкоматах. (а.с.27-28) ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку із чим станом на 18 липня 2021 року у нього мається заборгованість в загальному розмірі 47524,39 гривень, яка складається з: 32475,43 гривень заборгованість за кредитом, 15048,96 гривень заборгованість по відсоткам. Зазначена сума заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості за договором №б/н від 13 травня 2019 року, укладеного між АТ «Акцент-Банк» та клієнтом ОСОБА_1 (а.с.5-6) Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «А-Банк» суд першої інстанції прийняв до уваги, що між сторонами при підписання заяви позичальника було підписано паспорт споживчого кредиту в, в якому погоджено процентну ставку за користування кредитним коштами в розмірі 46,80% річних від залишку заборгованості, порядок повернення кредитних коштів, відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором. Також суд дійшов висновку, що умовами анкети-заяви позичальника, а також паспорта споживчого кредиту не передбачено права позивача застосовувати у спірних правовідносинах умов овердрафту. Визначений позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту є більшим за встановлений ліміт в сумі 25 000 гривень, відомостей про досягнення домовленостей між сторонами про його збільшення немає. Врахувавши, що сторонами при укладенні договору було узгоджено всі істотні умови, зокрема процентну ставку за користування кредитом, наслідки прострочення виконання зобов`язань, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про умови отримання та повернення кредитних коштів. Дійшовши висновку про часткове стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі максимального кредитного ліміту, встановленого відповідачу, здійснивши власний розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 38 928,21 гривень, з яких 25 000 гривень заборгованість за кредитом, 13 928,21 гривень заборгованість за відсотками. Проте, апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. За змістом частини 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором крім заборгованості за кредитом також просив стягнути заборгованість за відсотками. Проте, в заяві позичальника від 13 травня 2019року процентна ставка не зазначена, що вірно враховано судом першої інстанції. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті: https://a-bank.com.ua/terms, в розділі «Умови та правила». Витягом з Умов та правил надання банківських послуг а АТ «А-Банк» визначені, у тому числі: умови використання кредитних карт; відповідальність сторін; порядок нарахування і сплати відсотків та комісії; порядок погашення боргових зобов`язань за кредитом. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.a-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 травня 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (серпень 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно із частиною 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг АТ «А-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 травня 2019 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «А-Банк» дотрималося вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, в якому було погоджені всі умови кредитування, у тому числі факт видачі кредитних коштів у певному розмірі та нарахування відсотків, колегією суддів не приймаються, оскільки в паспорті споживчого кредиту, підписаному відповідачем, зазначено декілька видів кредитних карток та відповідно декілька видів кредитних ліній з різним кредитним лімітом, з різними відсотковими ставками та орієнтовною вартістю кредиту, в той час як АТ «А-Банк»» не надало суду доказів типу виданої відповідачу кредитної картки. Крім того, відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», вказаний документ кредитодавцем надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, з метою доведення до споживача інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VIII договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Згідно зі частиною 2 ст. Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту. Відповідно до частини 3 зазначеної статті інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип відсоткової ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної відсоткової ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної відсоткової ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; 5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) орієнтовну реальну річну відсоткову ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування. Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної відсоткової ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; 7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності), а також орієнтовна вартість таких послуг. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової чи супутньої послуги, що надаватиметься споживачу третьою особою та є обов`язковою для отримання кредиту, орієнтовна вартість такої послуги визначається за аналогічними, вже укладеними кредитодавцем договорами про споживчий кредит за попередні три місяці, або у разі відсутності таких договорів за середньою вартістю такої послуги, визначеною кредитодавцем за результатами аналізу вартості послуг, що пропонуються щонайменше трьома постачальниками на ринку таких послуг; 8) порядок повернення кредиту та сплати відсотків за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, відсоткової ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 11) порядок дострокового повернення кредиту; 12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу. Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Зазначене узгоджується з правовим висновком, зробленим Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №393/126/20 від 23 травня 2022 року. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивач є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. З огляду на вищезазначене, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором. Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «А-Банк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тому колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання повернути йому фактично отримані грошові кошти (тіло кредиту). В даному випадку така сума складає 32 475,43 гривень. Враховуючи вищезазначене, колегія суду апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог АТ «А-Банк» та стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 32 475,43 гривень. Відповідно положень ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовні вимоги АТ «А-Банк» задоволені на 68,33%, відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, відшкодуванню підлягає сума судового збору 1 551,10 гривень (2 270 х 68,33%), за подання апеляційної скарги АТ «А-Банк» підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору в сумі 2 326,64 гривень (3 405 х 68,33%), що становить загальну суму 3 877,74 гривень (1 551,10 + 2326,64), які підлягають стягненню з відповідача на користь АТ «А-Банк». Керуючись ст. 369, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково. Заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2023 року скасувати. Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 травня 2019 року за тілом кредиту в сумі 32 475,43 гривень. В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом в суді апеляційної інстанції в сумі 3 877,74 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 19 липня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста