Постанова 4812 № 490/5532/23

19.07.23 22-ц/812/810/23 Провадження № 22-ц/812/810/23 Головуючий суду першої інстанції Черенкова Н.П. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 липня 2023 року м. Миколаїв Справа № 490/5532/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Царюк Л.М., суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2023 року, постановлену під головуванням судді Черенкової Н.П., в залі судового засідання в м. Миколаїв за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину, В С Т А Н О В И В: 14 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину. Вимоги заяви мотивував тим, що в 2009 році між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2019 року шлюб між сторонами було розірвано. В подальшому ОСОБА_2 виїхала з міста Миколаєва. З того часу вона перестала цікавитись життям їх спільної доньки, а з 2019 року не бачила дитину ні разу. ОСОБА_2 ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами у навчанні, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частки отриманих доходів, але не менш ніж встановленої законодавством частки прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2023 року відмовлено у видачі судового наказу на підставі частини 1 статті 165 ЦПК України. Ухвала мотивована тим, що заявником при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання спільної дитини порушені вимоги статті 163 ЦПК України. Тобто заявником не надано доказів на підтвердження свого права на звернення до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, на підставі того, що дитина проживає з ним та знаходиться на його утриманні. Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зазначає, що його донька зареєстрована там же, де і її мати, а він за іншою адресою, і тому він не може бути заявником про стягнення аліментів. Суд передчасно відмовив у задоволенні заяви, та у порушення статті 141 СК України щодо рівності прав та обов`язків батьків відносно дитини не врахував його законного права інтересів дитини, та формально відмовив у задоволенні заяви пославшись на реєстрацію проживання доньки за іншою, ніж його адреса реєстрації проживання. На думку заявника суд неуважно прочитала його заяву та викладені в ній обставини, а її відмова порушує перш за все права дитини на матеріальне забезпечення батьками. Суд не обмежений правом на дослідження доказів, та їх витребування, та міг би викликати заявника постановивши ухвалу про розгляд заяви в порядку позовного провадження, та встановив би наступні обставини. В провадженні цього ж суду перебуває цивільна справа № 490/2261/23 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. В матеріалах справи перебувають всі документи на підтвердження заявленого позову, а можливо і існує висновок органу опіки та піклування за заявленими вимогами. Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило. За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Порядок вирішення справ в наказаному провадженні законодавцем визначено в Розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України (статті 160-173). Відповідно до частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог статті 163 ЦПК України. Частиною 2 статті 163 ЦПК України встановлені вимоги щодо змісту заяви про видачу судового наказу, а саме: в заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб-громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. З огляду на вказані заявником обставини та надані ним докази, суд першої інстанції правильно зазначив в ухвалі, що заявник не надав докази, на яких ґрунтуються вимоги заявника, зокрема, що дитина проживає та перебуває на утриманні батька. Між тим, відповідно до приписів статті 163 ЦПК України це є обов`язком ОСОБА_1 , який звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу. При цьому твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не обмежений правом на дослідження доказів, та їх витребування є безпідставними та не ґрунтуються на нормах закону з огляду на те, що судовий наказ видається без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів. При цьому суд першої інстанції скористався даними реєстром територіальної громади міста Миколаєва, з`ясувавши, що дитина зареєстрована разом з матір`ю, а не батьком, який звернувся до суду з заявою про видачу наказу. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку наданим доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у видачі судового наказу. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює. Письмові докази, які скаржник долучає до апеляційної скарги, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки по-перше, такі докази повинні надаватися до заяви про видачу судового наказу, а по-друге, клопотань про долучення до матеріалів справи в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заявляв. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з подачею апеляційної скарги підлягає вирішенню при розгляді справи по суті. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 19 липня 2023 року.