Постанова Миколаївський апеляційний суд № 477/349/20

19.07.23 22-ц/812/754/23 Провадження № 22-ц/812/754/23 Суддя першої інстанції Темнікова А.О. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 18 липня 2023 року м. Миколаїв Справа № 477/349/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Царюк Л.М., суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М., за участі представника Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Заплішної О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представник - ОСОБА_2 , на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Темнікової А.О., повний текст якого складено 15 травня 2023 року, в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором, договором поруки та договором іпотеки, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: 25 лютого 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором, договором поруки та договором іпотеки, стягнення моральної шкоди. Доводи позову обґрунтовувала тим, що 29 січня 2008 року відкрите акціонерне товариство «Ерсте Банк» (далі - ВАТ «Ерсте Банк») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 014/4933/3/09585. 29 січня 2008 року ВАТ «Ерсте Банк» уклало із ОСОБА_1 договір іпотеки. Предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя (ВАТ «Ерсте Банк»), що витікають із кредитної угоди від 29 січня 2008 року № 014/4933/3/09589, укладеної між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 . Додатковою угодою № 1 до Договору поруки від 29 квітня 2010 року № 014/4933/3/09585/1 було визначено, що кредит надається до 28 січня 2016 року. 22 травня 2012 року було укладено Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 29 січня 2008 року у зв`язку із реструктуризацією заборгованості за кредитним договором. Відповідно до зазначеного Договору про внесення змін, договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають із Кредитного Договору з фізичною особою від 29 січня 2008 року № 014/4933/3/09585, у строк до 28 січня 2019 року. Додатковою Угодою № 4 від 25 вересня 2015 року до Кредитного договору від 29 січня 2008 року № 014/4933/3/09589 ПАТ «Фідобанк», що є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Фідокомбанк», з однієї сторони, та ОСОБА_3 , домовились про наступне: сторони взаємно погодились, що на день укладення Додаткової Угоди № 4 Клієнт має перед Банком заборгованість за Кредитним договором від 2008 року у розмірі 17 413.36 доларів США; сторони домовились про встановлення клієнту не поновлювальної кредитної лінії, збільшення вказаної лінії та видачу траншу кредиту в сумі 470 596.05 грн. Таким чином, сторони домовились, що кредит складає: сума коштів основної строкової заборгованості, основної простроченої заборгованості, нарахованих та несплачених процентів, нарахованих та прострочених до сплати процентів (далі - транш заборгованості), сума нового траншу, котрий надається клієнту на підставах вказаної додаткової угоди. Між тим Банк не перерахував другу частини траншу у розмірі 241 958.63 грн, а отже відбувається прострочення платежів за виконанням позивачами кредитних зобов`язань, внаслідок чого позивачам буде нараховано пеню та штрафні санкції, котрі вони мають сплатити за власні кошти, але з вини банку, адже взяті на себе зобов`язання по наданню грошових коштів для погашення кредиту, виконані належним чином не були. На адресу позивачів наприкінці грудня 2019 року надійшло іпотечне повідомлення (вимога), відповідно до котрого зазначається, що відповідно договору про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним зобов`язанням від 18 червня 2019 року, може бути звернуто стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором, а саме - двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом набуття ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру. Разом з цим, ні фізична, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором. Фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. ОСОБА_4 неодноразово з`являлася за адресою місцезнаходження квартири, вимагаючи при цьому від голови ОСББ передачі їй документації на спірну квартиру. Також, відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 13 лютого 2020 року, власником вказаної квартири вже є ОСОБА_6 . Тривалі протиправні дії банку та ОСОБА_4 направлені на відібрання належного позивачам майна, а саме: єдиного житла, спірної квартири, призвели до різкого погіршення стану здоров`я. 17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась за медичною допомогою до діагностичного центру «ВАЛЕО» з приводу незадовільного стану її здоров`я викликаного діями банківської установи, що є підставою для компенсування моральної шкоди. Посилаючись на викладене, позивачі просили суд визнати недійсним та скасувати договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 18 червня 2019 року за кредитним договором від 29 січня 2008 року № 014/4933/3/09585, за договором поруки від 25 вересня 2015 року № 014/4933/3/09585/1, за договором іпотеки від 29 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Філіпенко В.В. від ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_4 .. Стягнути з ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_4 у солідарному порядку спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 80 000 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що за результатами відкритих торгів (аукціону) визначено переможного покупця та продано йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. Будь-які дані, які вказують на наявність причинно-наслідкового зв`язку між встановленим у позивача ОСОБА_1 діагнозом та діями відповідачів в матеріалах справи відсутні. Неправомірність дій відповідачів та порушення ними прав позивача також не встановлена, у зв`язку з чим вимоги про солідарне стягнення з відповідачів ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 80 000 грн є безпідставними. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що нотаріус не має жодних правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи. Отже, ні фізична, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором. Фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Відтак, Великою Палатою Верховного Суду було зауважено на тому, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням статей 512 та 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Вищевикладену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, а також від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11. Тривалі протиправні дії банку та ОСОБА_4 , направлені на відібрання належного скаржнику майна, а саме, її єдиного житла, спірної квартири, призвели до різкого погіршення стану її здоров`я. Від представника ПАТ «Фідобанк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли відзиви на апеляційну скаргу. В своїх відзивах представник ПАТ «Фідобанк» та Фонд гарантування вкладів зазначав, що оскільки за своєю природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнових прав, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, сторонами у якому можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а позивачі в свою чергу, не довели порушення своїх прав укладеним договором, тому висновок суду першої інстанції про те, що відступлення прав вимоги не суперечить закону є правильним. Норми спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачають відшкодування моральної шкоди, отже позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є безпідставною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягає. Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормами чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому немає необхідності в такому випадку надавати оцінку законності спірному договору. Отже позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинна бути доведена не лише наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання його недійсними, але й порушення внаслідок укладення відповідного правочину своїх прав та законних інтересів. На день слухання справи від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення від 19 липня 2016 року № 1265, яким з 20 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації Банку з 20 липня 2016 року по 19 липня 2018 року включно та призначено уповноважену особу Фонду на його ліквідацію. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 липня 2018 року № 1836 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» продовжено на два роки з 20 липня 2018 року по 19 липня 2020 року включно. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 жовтня 2019 року № 2732 призначено з 28 жовтня 2019 року уповноваженою особою Фонду на ліквідацію та делегувати всі повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Білій І.В. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 червня 2020 року № 1124 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» до моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 23 травня 2019 року відбувся електронний аукціон з реалізації лоту № GL3N0533 до складу якого було включено право вимоги за кредитним договором 014/4933/3/09585 від 29 січня 2008 року, забезпеченням якого є договір іпотеки, предметом іпотеки якого є квартира за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами проведеного електронного аукціону центральною базою даних було сформовано протокол електронного аукціону № UА-ЕА-2019-04-02- 000009-b від 23 травня 2019 року, статус: аукціон відбувся, переможець ОСОБА_4 , ціна продажу 47 271.15 грн. На підставі протоколу електронного аукціону від 23 травня 2019 року № UА-ЕА-2019-04-02-000009-b, сформованого за результатами аукціону з продажу лоту № GL3N0533, 18 червня 2019 року між ПАТ «Фідобанк», який є повним правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» (надалі за текстом Банк), в особі від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» Коваленка О.В. на підставі Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 липня 2016 року № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» та Наказу про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора від 02 липня 2018 року № 257, та ОСОБА_4 (надалі за текстом - Новий кредитор) від імені якої діє представник ОСОБА_7 , керуючись статтями 6, 512-519, 627, 632, 656 ЦК України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 23 травня 2019 року UA-EA-2019-04-02-000009-b уклали договір про відступленні (купівлю-продаж) прав вимоги на нижченаведених умовах. Сторони погодились, що за своєю правовою природою даний договір є правочином з передання банком шляхом продажу вимоги, визначених у даному договорі, новому кредитору (відступлення права вимоги) (пункт 1.1. Договору), та визнали, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться та виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором (пункт 1.2. Договору). За цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новій кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків та інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечним договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеними цим договором. За цим договором новий кредитор в день укладання цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1 цього договору набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, право вимагати та отримувати платежі за гарантією (якщо така видавалась). Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів та права на нарахування процентів та користування боржниками кредитними коштами. Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 47 217.15 грн, без ПДВ. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором відповідно до пункту 6.5. цього договору на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор. Згідно Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є Додатком № 1 до Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 18 червня 2019 року, вказано:

1. Кредитний договір від 29 січня 2008 року № 014/4933/3/09585 з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до вказаного договору, тощо, що є невід`ємними частинами, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та позивальником, фізичною особою ОСОБА_3 . Сума заборгованості за кредитним договором: 147 707.07 грн заборгованість за кредитними коштами, 31.59 грн заборгованість за нарахованими процентами; 19 981.66 грн нарахована пеня.

2. Договір поруки від 25 вересня 2015 року № 014/4933/3/09585/1 з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до вказаного договору, тощо, що є його невід`ємними частинами, укладений між ПАТ «Фідобанк» та поручителем, фізичною особою ОСОБА_1 . Предмет поруки: поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань, що випливають з укладеного між кредитором та позичальником кредитного договору від 29 січня 2008 року № 014/4933/3/09585 та всіх додаткових угод, що було укладені до нього.

3. Договір іпотеки від 29 січня 2008 року, посвідчений 29 січня 2008 року Філіпенко В.В. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстровим № 390 з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до вказаного договору, тощо, що є його невід`ємними частинами, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та іпотекодавцем, фізичною особою ОСОБА_1 . Предмет договору: двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 3-75, зареєстрованого 16 березня 2002 року на Універсальній товарній біржі «Миколаїв-Гарант», зареєстрований в КП «Миколаївське МБТІ» 29 березня 2002 року за № 18433, в низі № 107. 04 листопада 2019 року ОСОБА_4 було надіслано іпотечне повідомлення (вимогу про усунення порушень кредитного та іпотечного договорів) на ім`я ОСОБА_3 з вимогою в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги (іпотечного повідомлення) усунути порушення грошового зобов`язання, сплативши на її картковий рахунок суму у розмірі простроченої заборгованості та неустойку у загальному розмірі 167 720.55 грн. За змістом іпотечного повідомлення, у разі не виконання цієї вимоги в зазначений строк вважатиметься, що з наступного дня після його закінчення настає строк виконання зобов`язання в повному обсязі (стаття 1050 ЦК України), у зв`язку з чим на підставі застереження, встановленого пунктом 5.5.1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського округу Філіпенко В.В., зареєстрованого у реєстрі за № 390 від 29 січня 2008 року, буде звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 шляхом набуття ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру за ціною 202 712 грн, визначеною сторонами згідно пункту 1.3. договору іпотеки на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Після цього, 03 січня 2020 року на підставі договору іпотеки від 29 січня 2008 року № 390 та іпотечного повідомлення ОСОБА_4 від 04 листопада 2019 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційною довідкою від 13 лютого 2021 року № 200182659 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 . Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 березня 2020 року по справі № 477/2854/18, провадження № 2/477/52/20, яке було залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ПАТ «Фідобанк» про визнання зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 29 січня 2008 року № 014/4933/3/09585 виконаним; визнання виконаними зобов`язання ОСОБА_1 за іпотечним договором від 29 січня 2008 року; припинення договору поруки від 25 вересня 2015 року № 014/4933/3/09585/1; припинення іпотечного договору від 29 січня 2008 року, та зобов`язання нотаріуса виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження належного ОСОБА_1 майна та зняття заборони відчуження цього майна і виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження, відмовлено в повному обсязі. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Положеннями частини 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У справі, що розглядається боржниками є ОСОБА_3 , виконання зобов`язань якого забезпечує іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки. Кредитором за кредитним договором та іпотекодержателем за договором іпотеки виступало ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого стало ПАТ «Фідобанк», яке з 2016 року проходить процедуру ліквідації. Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах. В положеннях Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та в затверджених на здійснення закону нормативно-правових актах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб немає заборон на купівлю фізичними особами майна неплатоспроможної банківської установи через відступлення прав вимоги за кредитами. Ці акти та положення мають перевагу перед іншими нормативними актами України. Відповідно до пункту 6 статті 51 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Пунктом 1 Розділу VI Положення щодо організації продажу визначено, що на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлене обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги. Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» з дня початку процедури ліквідації Банку здійснює відчуження права вимоги боргу за кредитними договорами, за договорами забезпечення виконання зобов`язання таких вимог, які належать Банку, на відкритих торгах (аукціоні). Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором. В результаті відкритого електронного аукціону з продажу права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, який оформлений протоколом електронного аукціону № UА-ЕА-2019-04-02- 000009-b від 23 травня 2019 року, було укладено договір про відступлення права вимоги від 18 червня 2019 року, відповідно до якого ПАТ «Фідобанк» відступив ОСОБА_4 , а остання набула належні Банку права вимоги до позичальника, поручителя та іпотекодавця. Згідно з частиною 4 статті 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Частиною 3 статті 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами під час укладання оспорюваного договору, було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором. Позивачем протягом розгляду справи не надано доказів того, що вказаний договір було укладений з порушенням вимог законодавства. При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір відступлення права вимоги, який уклало ПАТ «Фідобанк» з фізичною особою, не має ознак факторингу, тож фізична особа мала право бути учасником електронного аукціону з реалізації прав вимоги за кредитом та вважає необхідним зазначити наступне. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у Законі. За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти. При цьому, відповідно до пункту 51 постанови Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, в якій проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу, зазначено, що зі змісту статей 2, 512-518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Таким чином, для укладення Договору про відступлення прав вимоги покупець права вимоги не повинен в обов`язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію). Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 березня 2021року у справі № 906/1174/18, де Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила: «48 Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

49. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

58. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу». Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 суд дійшов до наступних висновків: «Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452- VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Договір відступлення прав вимоги було укладено 18 лютого 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» (який перебуває в стані ліквідації) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА 2 за результатами проведення 24 січня 2019 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується. Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи. При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 04 червня 2015 року банківської ліцензії ПАТ «КБ «Надра», а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «КБ «Надра» законодавством не визначені. Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів Фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання Фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України. Доводи позивача про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки у цій справі (на відміну від справ № 909/968/16, № 465/646/11, № 638/22396/14-ц, судові рішення у яких ухвалені Великою Палатою Верховного Суду) спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами. Отже підстави для визнання недійсними договорів від 18 лютого 2019 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні». Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про компенсацію моральної шкоди, то суд першої інстанції при вирішенні цих вимог дійшов висновку про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв`язку між встановленими у ОСОБА_1 діагнозами та діями відповідачів щодо укладення договору. Положеннями статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Отже, сукупність перелічених умов складає загальні підстави для покладення цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної (немайнової) шкоди. Вони є загальними, так як їх наявність необхідна у всіх випадках. Для виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної шкоди необхідна наявність наступних вимог: наявність самої моральної шкоди; протиправні дії особи, що заподіяла шкоду; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи, що заподіяла шкоду та негативними наслідками; вини в заподіянні моральної шкоди. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, а також врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з недоведеності позову щодо вимог про компенсацію моральної шкоди, а відтак й відсутності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки, як правильно встановив суд, позивачем не надано доказів за правилами статей 76-83 ЦПК України протиправної поведінки відповідачів та причинного зв`язку з негативними наслідками такої поведінки, а також вини Банку та ОСОБА_4 в заподіянні моральної шкоди ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів у справи та висновків суду першої інстанції, з якими погоджується апеляційний суд, а тому відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представник - ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 19 липня 2023 року.