Постанова 4801 № 127/88/23

Справа № 127/88/23 Провадження № 22-ц/801/1527/2023 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2023 рокуСправа № 127/88/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Ковальчука О.В., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання Ковальчук О.А., за участю сторін: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , прокурора - Рудніцької І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/88/23 запозовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2023 року, яке ухвалене суддею Вохмінової О.С. в Вінницькому міськомусуді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 20 квітня 2023 року, в с т а н о в и в : В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, мотивуючи позов тим, що 29 вересня 2016 року в рамках кримінального провадження ЄРДР № 12015020000000465 від 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 було пред`явлено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України в тому, що 21 грудня 2015 року близько 09.30 год ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-BenzVito109» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням Житомир-Вінниця, в напрямку м. Вінниці, неподалік ЛЕП № 272, при зміні напрямку руху ліворуч не переконався, що даний маневр буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на ліву смугу попутного руху, при цьому не надавши дороги транспортним засобам, що рухались по даній смузі, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «AlfaRomeo 156», держномер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по лівій смузі у попутному напрямку. Внаслідок ДТП пасажир автомобіля «AlfaRomeo 156» - ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер під час надання медичної допомоги в лікарні. Досудове розслідування здійснювалось слідчим слідчого управління ГУНП у Вінницькій області, погоджувалось прокурором відділу прокуратури Вінницької області. Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 14 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 286 КК України та виправдано за недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2022 року вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 14 липня 2020 року залишено без змін. Загалом кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 тривало 74 місяці і 10 днів: з 29 вересня 2016 року - дня пред`явлення йому повідомлення про підозру до 09 грудня 2022 року - дня постановлення ухвали Вінницьким апеляційним судом і набрання вироком законної сили. За час перебування під слідством і судом позивачу спричинено моральну шкоду, розмір якої становить 495 800 грн, і обраховується шляхом множення 74 місяців на 6 700 грн (мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік»). Тривале перебування під слідством і судом, проведення неякісного, поверхового та упередженого досудового слідства сприяло тому, що ОСОБА_1 змушений був докладати неабияких зусиль, щоб довести свою невинуватість. Моральна шкода полягала в душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнав у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності. Він раніше не судимий, мав сім`ю, п`ятьох малолітніх дітей, був вимушений відстоювати свій авторитет в сім`ї, в колективі, серед друзів. У зв`язку з кримінальним переслідуванням він був змушений змінити свій звичний ритм життя та ритм життя своєї родини, з`являвся до слідчого, в суд протягом шести років. Враховуючи вимоги ст. ст. 1167, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на його користь 495 800 грн у відшкодування моральної шкоди. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 495800 грн. Не погодившись із рішенням суду Вінницька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, судом при вирішенні справи неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, оскільки визнав встановленими обставини, які не були доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки або незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 29 вересня 2016 року ГУНП у Вінницькій області в межах кримінального провадження ЄРДР № 12015020000000465 від 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 було пред`явлено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме, що 21 грудня 2015 року близько 09:30 год ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-BenzVito109» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням Житомир-Вінниця, в напрямку м. Вінниці, неподалік ЛЕП № 272, при зміні напрямку руху ліворуч не переконався, що даний маневр буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на ліву смугу попутного руху, при цьому не надавши дороги транспортним засобам, що рухались по даній смузі, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «AlfaRomeo 156», держномер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по лівій смузі у попутному напрямку (а.с.44 - 48). Внаслідок ДТП пасажир автомобіля «AlfaRomeo 156» - ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер під час надання медичної допомоги в лікарні. Досудове розслідування здійснювалось слідчим слідчого управління ГУНП у Вінницькій області, погоджувалось прокурором відділу прокуратури Вінницької області, 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення за ст. 286 ч. 2 КК України. Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 14 липня 2020 року № 128/3780/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України та виправдано за недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с.11 - 18). Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2022 року вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 14 липня 2020 року було залишено без змін (а.с.19 - 26). ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 29 вересня 2016 року - дня пред`явлення йому повідомлення про підозру до 09 грудня 2022 року - дня постановлення ухвали Вінницьким апеляційним судом (набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 74 місяці і 10 днів. У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Згідно з пунктами першим, п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Відповідні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку. Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, і виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 495800 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. За приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. На підставі системного аналізу наведених норм прав, періодом перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17. Як вбачається з матеріалів справи, що 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру, а 09 грудня 2022 року набрав законної сили виправдувальний вирок. З наведеного вбачається, що суд першої інстанції, визначаючи строк перебування позивача під слідством та судом, правомірно почав обраховувати вказаний строк з дня вручення підозри ОСОБА_1 і до набрання законної сили виправдувального вироку. Таким чином, строк перебування під слідством та судом становить 74 місяці, отже на користь останнього підлягає відшкодування моральна шкода за вказаний період виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, що становить 495800 грн (74 х 6700). Суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, понесені позивачем моральні страждання, глибину та тривалість його моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, і виходячи із засад розумності та справедливості, дійшли правильного висновку про те, що внаслідок порушення звичайних життєвих зв`язків позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду є безпідставними, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено право на відшкодування моральної шкоди у випадку постановлення судом виправдувального вироку (пункт 1 частини першої статті 2 вказаного Закону). Тобто за наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог. Отже рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для скасування або зміни рішення суду колегією суддів не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 19 липня 2023 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Ковальчук О.В. Шемета Т.М.