Постанова 4856 № 600/3979/22-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/3979/22-а Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 17 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 9 прикордонного загону ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до 9 прикордонного загону ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2022 року позивач, - ОСОБА_2 , звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 9 прикордонного загону ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії 9 прикордонного загону імені Січових Стрільців Північною регіонального управління Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_2 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні. Також, позивач просив зобов`язати 9 прикордонний загін імені Січових Стрільців Північного регіональною управління Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_2 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 16 лютого 2018 року по 18 жовтня 2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.03.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 лютого 2018 року по 18 жовтня 2022 року. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін імені Січових Стрільців Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 лютого 2018 року по 18 жовтня 2022 року у розмірі 37340,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з 9 прикордонного загону імені Січових Стрільців Державної прикордонної служби України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 496 грн 20 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 та 16 лютого 2018 року був звільнений з військової служби в запас. За період проходження військової служби, починаючи з 01.01.2016 по 16.02.2018 індексація грошового забезпечення була нарахована та виплачена ОСОБА_2 не в повному обсязі. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №600/390/22-а, адміністративний позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невірного нарахування та недоплати індексації грошового забезпечення під час проходження ОСОБА_2 військової служби у 9 прикордонному загоні імені Січових Стрільців Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України в період з 01 січня 2016 року по 16 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано 9 прикордонний загін імені Січових Стрільців Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та доплату належної індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 під час проходження військової служби у 9 прикордонному загоні імені Січових Стрільців Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України в період з 01 січня 2016 року по 16 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. З матеріалів справи вбачається та визнавалось її сторонами те, що виплату коштів позивачу за указаним судовим рішенням здійснено 18 жовтня 2022 року у розмірі 74679,55 грн. За таких обставин ОСОБА_2 , вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 16 лютого 2018 року по 18 жовтня 2022 року, звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби (звільнено з 16 лютого 2018 року) остаточний розрахунок і такий було проведено лише на виконання рішення суду від 29 червня 2022 року у справі №600/390/22-а 18 жовтня 2022 року у сумі 74679,55 грн, то, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Тому, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з військової служби. Згідно довідки №132 від 28 жовтня 2022 року, наданої відповідачем на виконання ухвали суду від 27 лютого 2023 року, середньоденне грошове забезпечення позивача складало 404,97 грн. Згідно змісту позову та встановлених обставин справи, період затримки розрахунку при звільненні позивача з військової частини становить з 16 лютого 2018 року по 18 жовтня 2022 року. Кількість робочих днів за вказаний період 1165 днів. Отже, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнені 471790,05 грн (1165 робочих дні х 404,97 грн). Судом першої інстанції встановлено, що виплачена позивачу на виконання рішення суду у справі №600/390/22-а сума коштів становить 74679,55 грн, що є значно меншою, ніж указана вище судом сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнені 471790,05 грн. З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, утворення вказаної заборгованості на підставі судового рішення, суд першої інстанції вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 37340 грн (74679,55 грн/2, після заокруглення). Тобто, вказана сума розрахована пропорційно до половини виплачених 18 жовтня 2022 року позивачу коштів у розмірі 74679,55 грн. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення указаних вище позовних вимог та визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 лютого 2018 року по 18 жовтня 2022 року із зобов`язанням відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період у розмірі 37340 грн. На переконання суду першої інстанції, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним. Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Так, п.242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Частиною 2 ст.117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз`яснив : "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів, окрім іншого, звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто, тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування. Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18). При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15. Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відтак Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №600/390/22-а, адміністративний позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невірного нарахування та недоплати індексації грошового забезпечення під час проходження ОСОБА_2 військової служби у 9 прикордонному загоні імені Січових Стрільців Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України в період з 01 січня 2016 року по 16 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано 9 прикордонний загін імені Січових Стрільців Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та доплату належної індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 під час проходження військової служби у 9 прикордонному загоні імені Січових Стрільців Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України в період з 01 січня 2016 року по 16 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. На виконання рішення суду відповідачем 18.10.2022 проведено виплату коштів на рахунок позивача в сумі 74679,55 грн. В свою чергу, законодавство покладає обов`язок на військову частину (в межах даних правовідносин) виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що відповідач дійсно здійснив бездіяльність в частині непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також, колегія суддів звертає увагу, що позивачем подано даний адміністративний позов до суду 15.11.2022, в свою чергу виплата була здійснена 18.10.2022. Тобто, адміністративний позов був поданий в межах строку звернення до суду. Щодо посилання на рішення №600/6886/21-а, колегія суддів звертає увагу, що даний спір стосувався лише частини індексації, яка була виплачена позивачу не у день звільнення. В свою чергу, в іншій частині індексації (з урахуванням базового місяця) суд переглядав виплату індексації з якою відповідач не погоджувався, в межах справи №600/390/22-а, рішення в якій набрало законної сили після набрання законної сили рішення у справі №600/6886/21-а. Тому з урахуванням вказаного та тієї обставини, що виплата середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку є обов`язковою виплатою для відповідача з урахуванням норм законодавства, доводи апелянта в частині строку звернення до суду не знаходять свого підтвердження. Аналізуючи вищевикладене та встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач провів фактичний, остаточний розрахунок з позивачем в сумі 74679,55 грн. поза межами строку, визначеного ст. 116 КЗпП України. Отже, військова частина зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Також, частини 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому в редакції на момент виплати ч.1 ст.117 КЗпП України визначала, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Тобто, законодавець обмежив виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку піврічним терміном. Разом з цим, як вказав суд вище, виплата позивачу була здійснення після набрання законної сили змін до ст.117 КЗпП України, а тому висновок суду першої інстанції, щодо застосування шестимісячного обмеження в даних правовідносинах (в межах даної справи) є правомірним. Визначаючись щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Відповідно до довідки відповідача (а.с.66) про середньоденне грошове забезпечення позивача від 28.10.2022 №132, середньоденне грошове забезпечення становить 404,97 грн. Період затримки виплати сум при звільнені складає 1165 днів. В свою чергу, з урахуванням піврічного терміну передбаченого ст.117 КЗпП України, період затримки складає 184 дні (з 18.04.2022 по 18.10.2022). Враховуючи кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 74514,48 грн (184 днів х 404,97 грн). Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Разом з цим, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі №825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18. Згідно з інформації наявною в матеріалах справи щодо проведених виплат при звільненні ОСОБА_2 йому було виплачено 112987,43 грн. Також, суд враховує, що 15.02.2018 відповідачем виплачено ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 01.02.2018 по 16.02.2018 в розмірі 9191,45 грн.; 16.04.2018 виплачено компенсацію вартості речового майна в розмірі 21377,67 грн.; індексацію грошового забезпечення у розмірі 80703,79 грн. (індексація з 01.07.2015 по 17.02.2018 - 6024,24 грн. + індексація з грудня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року (за судовим рішенням у справі №600/390/22-а) 74679,55 грн). Тобто, загальна сума виплат, які належали позивачу на момент звільнення складає 224260,34 грн. В свою чергу, сума належних позивачу виплат, перерахована на виконання рішення суду, складає 33,30% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення. Таким чином, враховуючи принцип пропорційності та співмірності, а також правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, колегія суддів приходить до висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі - 24813,61 грн (33,30% від 74514,48 грн). Отже, з врахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та періоду за який підлягає стягнення, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 кошти в сумі 24813,61 грн. за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 16 лютого 2018 року по 18 жовтня 2022 року. З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду. За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п.29). У відповідності з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині. А саме, в частині обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та періоду затримки розрахунку з урахуванням висновків, викладених в постанові суду апеляційної інстанції. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок та прийняття нового в цій частині. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу 9 прикордонного загону ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити частково. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року скасувати в частині зобов`язання НОМЕР_2 прикордонний загін імені Січових Стрільців Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 лютого 2018 року по 18 жовтня 2022 року у розмірі 37340,00 грн. Прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону імені Січових Стрільців Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 квітня 2022 року по 18 жовтня 2022 року в розмірі 24813 (двадцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн. 61 коп., з урахуванням раніше виплачених сум. В решті рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.