Постанова 4856 № 120/3699/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3699/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 17 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробчток за час затримки розрахунку за період з 05.01.2019 по 26.04.2022. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2021 року по 26 квітня 2022 року включно. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2021 року по 26 квітня 2022 року в розмірі 77976 (сімдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят шість) гривень 10 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 02 січня 2019 року № 1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 05 січня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області. Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з позивачем не було проведено повний розрахунок, у зв`язку із чим ним ініційовано звернення до суду з позовами. Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року у справі № 120/277/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 120/9948/21-а задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , яким військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, виходячи з базового місяця з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року, з урахуванням вже виплаченої суми. На виконання зазначених судових рішень військовою частиною 11 серпня 2021 року виплачено позивачеві кошти в сумі 4435,66 гривень, а 26 квітня 2022 року - в сумі 77935,19 гривень, що підтверджується виписками з карткового рахунку ОСОБА_1 та не заперечується відповідачем. Інформаційною довідкою вих. № 361 від 02 червня 2022 року, що складена військовою частиною НОМЕР_1 , підтверджується виплата позивачу у березні 2021 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі № 120/7343/20-а коштів в сумі 13690,59 гривень, а в серпні 2021 року позивачу перераховано на картковий рахунок кошти в сумі 4435,66 гривень (на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року у справі № 120/277/21-а). Окрім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, ухваленого за результатами розгляду адміністративної справи № 120/10352/21-а, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування і виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 січня 2019 року до 11 серпня 2021 року та стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 січня 2019 року по 11 серпня 2021 року в розмірі 19875 гривень. Тобто, вказаним судовим рішенням на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таких виплат, як індексація грошового забезпечення в розмірі 4435,66 гривень (виплата здійснена на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/277/21-а), а також компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки (виплата здійснена на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/7343/20-а). Позивач вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Приймаючи оскаржуване рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 12 серпня 2021 року (наступний день після ухвалення судом рішення в адміністративній справі № 120/10352/21-а) по 26 квітня 2022 року включно (день виплати грошових коштів на виконання рішення суду щодо виплати індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січень 2008 року). При цьому судом не враховуються при визначенні розміру середнього заробітку виплачена індексація грошового забезпечення на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/277/21-а, адже такі суми враховувалися при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при вирішенні Вінницьким окружним адміністративним судом справи № 120/10352/21-а. Також суд першої інстанції з врахуванням принципу справедливості та співмірності, дійшов виснвоку, що позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2021 року по 26 квітня 2022 року в розмірі 77976,10 гривень. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України. Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке. Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування. Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Колегія суддів враховує, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 05 січня 2019 року із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 не виплачено йому всіх належних сум, адже при розрахунку таких відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення (в тому числі з урахуванням базового місяця січень 2008 року). При цьому такі складові грошового забезпечення виплачено позивачеві на виконання судових рішень в березні 2021 року, в серпні 2021 року та в квітні 2022 року. Разом із тим судом також встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, ухваленого за результатами розгляду адміністративної справи № 120/10352/21-а, на користь ОСОБА_1 стягнуто з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 січня 2019 року по 11 серпня 2021 року в розмірі 19875 гривень. Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 12 серпня 2021 року (наступний день після ухвалення судом рішення в адміністративній справі № 120/10352/21-а) по 26 квітня 2022 року включно (день виплати грошових коштів на виконання рішення суду щодо виплати індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січень 2008 року). Довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_1 вих. № 360 від 02 червня 2022 року підтверджується те, що в листопаді та в грудні 2018 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) ОСОБА_1 нараховано по 14891,90 гривень за кожен місяць. З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 488,26 гривень (14891,90 гривень + 14891,90 гривень / 61 календарний день у листопаді та в грудні 2018 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 125971,08 гривень (488,26*258 календарних днів за період з 12 серпня 2021 року по 26 квітня 2022 року). Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченою сумою грошових коштів на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 120/9948/21-а в частині виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року розмірі 77935,19 гривень не можна вважати співмірними, оскільки вони значно перевищують суму таких виплат. Так, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 та ряду інших. За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,619 (77935,19 гривень (сума виплат за судовим рішенням від 16 листопада 2021 року у справі № 120/9948/21-а) / 125971,08 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті). Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 77976,10 гривень (488,26 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,619 (істотність частки) х 258 (кількість календарних днів за період з 12 серпня 2021 року по 26 квітня 2022 року). Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2021 року по 26 квітня 2022 року в розмірі 77976,10 гривень. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.