Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/16813/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/16813/22 Перша інстанція: суддя Пекний А.С. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Бітов А.І., Танасогло Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2022р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020р. по 3.11.2022р. включно; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню за період з 27.08.2020р. по 3.11.2022р. включно. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 22.04.2016р. по 26.08.2020р. він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Вважаючи, що у період проходження служби грошове забезпечення виплачувалось не у повному обсязі, а саме не виплачувалась індексація грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 1.12.2020р. у справі №420/7364/20 відповідачем 23.02.2021р. сплачено на користь ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення у сумі 4 413,49грн.. Не погоджуючись із застосуванням базового місяці для нарахуванні індексації грошового забезпечення, позивач повторно звернувся до суду. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2021р. у справі №420/17345/21 відповідачем 4.11.2022р. сплачено на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 68 590,17грн.. Позивач вважає, що оскільки його було звільнення 26.08.2020р., а останню виплату він отримав 4.11.2022р., то наявні підстави для виплати йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку при звільненні. Посилаючись на вказані обставини, просив позов задовольнити. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за період з 27.08.2020р. по 3.11.2022р.. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, а тому позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 у період з 22.04.2016р. по 26.08.2020р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 . Згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) №190 від 26.08.2020р. полковника ОСОБА_1 , начальника відділу протиповітряної оборони, звільненого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.08.2020р. №247 у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням контракту), відповідно до п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», 26.08.2020р. виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Вважаючи, що грошове забезпечення виплачувалось не у повному обсязі, а саме не виплачувалась індексація, ОСОБА_1 звернувся до суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 1.12.2020р. у справі №420/7364/20 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8.09.2020р. скасовано. Ухвалено по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22.04.2016р. по 28.02.2018р. включно. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22.04.2016р. по 28.02.2018р. включно. В іншій частині позовних вимог відмовлено. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 1.12.2020р. у справі №420/7364/20 відповідачем 23.02.2021р. виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 4 413,49грн.. Не погоджуючись із визначенням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення, позивач повторно звернувся із позовом до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2021р. у справі №420/17345/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 22.04.2016р. по 28.02.2018р. включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008р.. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22.04.2016р. по 28.02.2018р. включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2021р. у справі №420/17345/21 набрало законної сили 30.08.2022р.. На виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2021р. у справі №420/17345/21 відповідачем 4.11.2022 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 68 590,17грн.. Вважаючи дії відповідача щодо повного розрахунку при звільненні протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом. Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ). Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII). Відповідно до абз.1 та 3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон №2011-ХІІ. Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування норм ст.116 та ст.117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18, від 20.01.2021р. у справі №200/4185/20-а, від 20.01.2021р. у справі №240/12238/19, від 5.03.2021р. у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021р. у справі №340/970/20. Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 1.12.2020р. у справі №420/7364/20 відповідачем 23.02.2021р. сплачено на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 4 413,49грн., а на виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2021р. у справі №420/17345/21 ОСОБА_1 4.11.2022р. виплачено - 68 590,17грн.. З огляду на вказане, судова колегія вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 27.08.2018р. (дати звільнення зі служби) до моменту остаточного розрахунку 3.11.2021р.. «Порядок обчислення середньої заробітної плати», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якого його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів. Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати. Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання дій ВЧ НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправними. Апеляційний суд зазначає, що спірні суми хоча й були виплачені, однак їх виплата відбулась не в день звільнення (27.08.2020р.), а 23.02.2021р. та 4.11.2022р., що є порушенням вимог ст.116 КЗпП України. Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. У відповідності до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата Верховного Суду у справі №810/451/17 акцентувала увагу, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Відтак, у вказаній справі Велика Палата дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. При цьому, судова колегія звертає увагу, що з 19.07.2022р. набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 1.07.2022р., яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. Враховуючи дату повного розрахунку при звільненні та звернення ОСОБА_1 до суду із даним адміністративним позовом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX. . В апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на відсутність у позивача права на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів апеляційної скарги, як те передбачено ч.1 ст.308 КАС України. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: А.І. Бітов Т.М. Танасогло