Постанова Київський апеляційний суд № 756/2806/23

Справа № 756/2806/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/8805/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2023 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Лащевської Д.О., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ», приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Яцишин Андрій Миколайович, про визнання виконавчого документу такими, що не підлягає виконанню, В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з заявою про визнання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва № 2-5011/2009 від 21.06.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 143 452 долара 69 центів США, що в еквіваленті при перерахуванні на національну валюту України за офіційним курсом НБУ станом на 22.06.2009 року складає 1 092650,42 грн., таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заяви зазначили, що 26.07.2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 22-8ІV/07-2006И, згідно умов якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 160 000 доларів США 00 центів та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за даним договором банком приймається: застава нерухомості, а саме: 3 кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; порука ОСОБА_2 згідно договору поруки № 22-8ІV/07-2006И від 26.07.2006 року; порука ОСОБА_3 згідно договору поруки № 22-8ІV/07- 2006И від 26.07.2006 року. Заявники вказували, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором № 22-8ІV/07-2006И, що вказано в п. 1.12. Договору іпотеки. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18.11.2009 року №2-5011/2009 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором № 22-8ІV/07-2006И разом з відсотками та пенею в сумі 143 452 доларів США 69 центів та судові витрати. На виконання рішення суду від 18.11.2009 року № 2-5011/2009 Оболонським районним судом міста Києва було видано виконавчі листи від 21.06.2010 року. 18.11.2021 року приватним виконавцем м. Києва Яцишиним А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67596116 про стягнення грошової суми на підставі виконавчого листа № 2-5011/2009 від 21.06.2010 з ОСОБА_3 на користь АКІБ «УкрСиббанк». 18.11.2021 року приватним виконавцем м. Києва Яцишиним А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67595907 про стягнення грошової суми на підставі виконавчого листа № 2-5011/2009 від 21.06.2010 з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк». 24.12.2021 року між ТОФ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу квартири на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі № 22/8ІV/07-2006И, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., за реєстровим № 6461. За твердженням заявників, ТОФ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» задовольнив у повному обсязі вимоги за кредитним договором № 27-5/82, звернувши стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження в договорі іпотеки № 22/8ІV/07-2006И, здійснивши від свого імені продаж предмету іпотеки ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № 6461 у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом позасудового врегулювання, таким чином кредитні зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є припиненими, а тому є всі підстави для визнання виконавчих листів № 2-5011/2009 від 21.06.2010 такими, що не підлягають виконанню повністю у зв`язку з тим, що обов`язок боржників припинений. Всупереч вищевказаному, приватним виконавцем м. Києва Яцишиним А.М. продовжують здійснюватись виконавчі дії щодо виконання виконавчих листів від 21.06.2010 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованості, що також є підставою визнати виконавчі листи такими що не підлягають виконанню. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року відмовлено у задоволені заяви про визнання виконавчого документу такими, що не підлягає виконанню. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій зазначили, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказували на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянти просили апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу суду та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення вищевказаної заяви. 16.05.2023 року до Київського апеляційного суду від ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» надійшов відзив на апеляційну скаргу. В судове засідання 08.06.2023 року приватний приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Яцишин Андрій Миколайович не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. В ході розгляду справи судом встановлено, що 26.07.2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 22-8ІV/07-2006И, згідно умов якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 160 000 доларів США 00 центів та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за даним договором банком приймається: застава нерухомості, а саме: 3-й кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; порука ОСОБА_2 згідно договору поруки № 22-8ІV/07-2006И від 26.07.2006 року; порука ОСОБА_3 згідно договору поруки № 22-8ІV/07- 2006И від 26.07.2006 року. 26.07.2006 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та банком було укладено договір поруки № 22-8ІV/07-2006И, згідно умов якого поручителі зобов`язуються перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед банком у повному обсязі, що виникли з кредитного договору, як існуючих на теперішній час, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому, відповідальність поручителів та позичальника є солідарною. 26.07.2006 року ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір іпотеки (житлового приміщення) № 22/8IV/07-2006И, згідно умов якого, іпотекодаведь передав в іпотеку нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки на день укладання даного договору склала 1 129 609, 00 грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18.11.2009 року №2-5011/2009 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором № 22-8ІV/07-2006И разом з відсотками та пенею в сумі 143 452 доларів США 69 центів та судові витрати. На виконання рішення суду від 18.11.2009 року №2-5011/2009 Оболонським районним судом міста Києва було видано виконавчі листи від 21.06.2010 року. 18.11.2021 приватним виконавцем м. Києва Яцишиним А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67596116 про стягнення грошової суми на підставі виконавчого листа № 2-5011/2009 від 21.06.2010 з ОСОБА_3 на користь АКІБ «УкрСиббанк». 18.11.2021 приватним виконавцем м. Києва Яцишиним А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67595907 про стягнення грошової суми на підставі виконавчого листа № 2-5011/2009 від 21.06.2010 з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк». 24.12.2021 року між ТОФ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу квартири на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі № 22/8ІV/07-2006И, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., за реєстровим № 6461. Відмовляючи у задоволенні заяви про визнання виконавчого документу такими, що не підлягає виконанню суд першої інстанції виходив із наступного: 1. не знайшов свого підтвердження факт відсутності у боржників заборгованості за зобов`язанням; 2. всі питання вирішення існування заборгованості мають вирішуватися в рамках виконавчого провадження, а заявники не позбавлені права звернення з відповідною заявою до приватного виконавця. З наведеною позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може. Щодо відсутності заборгованості за кредитним договором колегія суддів зазначає наступне: Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитедавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст. 598 Цивільного кодексу України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно ч. 1 ст.12 Закону України «Про іпотеку`у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. У відповідності до частини 1 статті 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи силачу процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. За приписами статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»). Частиною 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» закріплено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавпю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. У частині 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статгею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статгею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою е недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 6 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку»). При цьому згідно частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержатєля або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора. Такі висновки вбачаються з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій. Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин. Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі. Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до етапі 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись із позицією ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ», яке з-азначало наступне: Хоча ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що після звершення позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотеко держателя є недійсними, однак дана норма містить застереження - якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотеко держателя. Оскільки в п.2.2 кредитного договору сторони зазначили, що кредит, наданий банком, також забезпечується усім наданим позичальником майном і коштами, на яке може бути звернуто стягнення у вказаному законодавством порядку, з точки зору ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ», при укладені кредитного договору, сторони саме і визначили передбачене ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» відступлення від загального правила. По-перше: вказане вище тлумачення кредитором умов кредитного договору не може бути прийняте апеляційним судом, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи. З точки зору апеляційного суду даний пункт договору визначає те, що при стягненні заборгованості з відповідачів в загальному порядку така заборгованість може бути стягнута і за рахунок іншого майна, однак виключно у встановленому законодавством порядку. Оскільки сторони не укладали додаткового договору забезпечення виконання зобов`язання за кредитом (договору застави, інших, ніж вищевказаний договір іпотеки), звернення стягнення на майно позичальника в рахунок виконання зобов`язання за кредитом за законом можливе лише в рамках виконавчого провадження в порядку стягнення заборгованості за рахунок майна боржника. Таким чином зазначені положення договору в жодному разі не можна тлумачити як відступлення сторонами договору від загального правила, встановленого ст. 36 ЗУ «Про іпотеку». По-друге: вищевказана позиція кредитора не може вважатися належною ще й з огляду на встановлений в Україні принцип дії закону в часі, який передбачає, що до правовідносин застосовуються норми, які діяли на час їх виникнення. Договір про надання споживчого кредиту було укладено 26.07.2006 року. При цьому на час укладення вказаного договору редакція ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» передбачала безальтернативну недійсність будь-яких наступних вимог іпотеко держателя, щодо виконання боржником основного зобов`язання після завершення досудового врегулювання. Окремо звертає колегія суддів апеляційного суду увагу і на неналежність позиції ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» стосовно того, що зобов`язання після звернення стягнення в позасудовому порядку залишилося дійсним для поручителя. Обґрунтовуючи таку свою позицію, ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» посилалось на ряд позицій Верховного Суду, в той же час як в указаних справах Верховний Суд давав оцінку обставинам, які є відмінними від тих, що є предметом розгляду у даній справі. Зокрема, в зазначених справах Верховний Суд оцінював ситуацію, коли вимога іпотекодержателя була забезпечена кількома предметами іпотеки, а позасудове звернення було здійснено лише за рахунок окремого предмета іпотеки. Дана ситуація врегульована ч. 7 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» і дійсно передбачає, що в такому разі у іпотекодержателя залишається право подальшої вимоги виконання зобов`язання. В той же час дані положення не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки зобов`язання за кредитом були забезпечені лише одним предметом іпотеки, на яке іпотекодержатель і звернув стягнення в позасудовому порядку. За таких умов вищевказана позиція кредитодавця не може бути прийнята апеляційним судом. Не може погодитися колегія суддів апеляційного суду і з позицією суду першої інстанції стосовно того, що врегулювання даного питання не підлягає вирішенню в порядку ст. 432 ЦПК України, а має вирішуватися в рамках виконавчого провадження. Окремий розділ VI ЦПК України регулює процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб). Відповідно до частини 1 статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч.2 статті 432 ЦПК України). Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості ії примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Дана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року справа № 2-4671/11 провадження № 61-45337св18. Отже, на підставі вищенаведеного, питання щодо визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню у зв`язку з тим, що обов`язок боржників відсутній повністю у зв`язку з його припиненням регулюється порядком передбаченим частиною 2 статті 432 ЦПК України, а не Законом України «Про виконавче провадження» про що помилково зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. Відповідно до п. 9 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню в разі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду відповідно до порядку встановленого виконавчим документом. За таких умов, закінчення виконавчого провадження можливе у разі фактичного погашення заборгованості в добровільному чи примусовому порядку саме у той спосіб, який визначений виконавчим документом - сплата коштів боржниками на користь кредитора. В даному ж випадку має місце припинення зобов`язання, що не пов`язане зі сплатою коштів боржниками на користь кредитора. За таких умов, дане питання не може бути вирішене в рамках виконавчого провадження, а підлягає вирішенню саме в порядку ст. 432 ЦПК України. З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про задоволення заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на вказане з ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ», на корить заявників підлягає стягненню судовий збір у розмірі 536, 80 грн. на користь кожного. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Визнати такими, що не підлягають до виконання виконавчі листи Оболонського районного суду міста Києва № 2-5011/2009 від 21 червня 2010 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором разом з відсотками та пенею в сумі 143 452 (сто сорок три тисячі чотириста п`ятдесят два) долара 69 центів США, що в еквіваленті при перерахуванні на національну валюту України за офіційним курсом Національного банку України станом на 22 червня 2009 року складає 1 092650 (один мільйон дев`яносто дві тисячі шістсот п`ятдесят) гривень 42 коп. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 37-41, код ЄДРПОУ 41153878) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) по 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько