Постанова 4821 № 695/3564/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1083/23Головуючий по 1 інстанції Справа №695/3564/21 Категорія: Степченко М.Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідачаНовікова О. М., суддів:Гончар Н.І., Фетісової Т. Л., за участю секретаря Широкової Г.К., розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, - в с т а н о в и в : ОСОБА_2 звернувся з вказаним позовом до ОСОБА_1 обґрунтовуючи його тим, що з малечку проживав разом із своїми батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в будинку, що знаходився по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті погосподарський номер будинку перейшов до матері позивача, яка згодом вирішила повернутися до своїх батьків. У вересні 2000 року позивач із матір`ю вибули з господарства, знялися з реєстрації та переїхали до с. Голубівка, Прилуцького району, Чернігівської області. Коли виїздили з будинку, в якому проживали сім`єю, позивач разом із матір`ю забрали з собою всі документи батька, в тому числі й сертифікат на право на земельну частку (пай), а також деякі меблі, речі та предмети побуту. Через якийсь час після смерті батька до їх будинку завітала батькова сестра - відповідач по справі, й запропонувала матері тимчасово викупити сертифікат на право на земельну частку (пай), який належав покійному батькові. Викуп було оформлено розпискою, оригінал якої наявний. 06.12.2000 мати продала будинок, в якому проживали вони всією сім`єю до смерті батька. На момент смерті батька діяли норми ЦК УРСР, згідно яких позивач та його мати були спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 та прийняли спадщину шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, адже проживали разом із померлим до його смерті в одному будинку та залишилися проживати в ньому й деякий час після смерті. Також, вони забрали особисті речі, документи та речі/предмети побуту та меблі, якими сім`я користувалася за час спільного проживання. Позивач вчинив дії, необхідні для прийняття спадщини згідно норми ст. 549 ЦК УРСР, але своїх спадкових прав не оформив. У 2020 році ОСОБА_2 дізнався, що сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий на ім`я батька, відповідачка у справі не зберігала в себе відповідно до розписки, а переоформила на себе. Із відповіді Зорівської сільської ради від 11.11.2021 на адвокатський запит позивач дізнався, що його тітка, оформила спадщину після смерті його батька. Позивачу невідомо за яких обставин сестра батька, яка є спадкоємцем другої черги за законом, при наявності спадкоємців першої черги, які прийняли спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном оформила спадщину на себе. ОСОБА_2 вважав, що між ним та відповідачкою існує спір про право, оскільки остання оформила в спадок після смерті свого брата (батька позивача) сертифікат на право на земельну частку (пай), будучи спадкоємцем другої черги. Вказав, що не має іншої можливості встановити факт прийняття ним спадщини після смерті батька, крім подачі відповідної позовної заяви та просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він прийняв спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року, позов задоволено. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що судом встановлено, доведено та стверджено належними та допустимими доказами, що позивач, а також його мати ОСОБА_4 , вступили в управління і володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_3 . Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову повністю. В апеляційній скарзі відповідачка вказує, що ОСОБА_2 не довів належним чином того, що ним або в його інтересах матір`ю ОСОБА_4 , прийнято спадщину після смерті ОСОБА_3 . Зазначає, що мати позивача, ОСОБА_4 усіма своїми діями та вчинками у серпні 2000 року, а також протягом наступних 23-х років публічно та свідомо вказувала про небажання прийняття нею спадщини, як в своїх інтересах так і в інтересах своєї дитини. Також вказує, що позивач ОСОБА_2 , з моменту свого повноліття, з 2009 року не вчинив жодних дій направлених на прийняття спадщини чи продовження строків на її прийняття, а лише через 14 років з моменту свого повноліття звернувся із позовом до суду. Від представника позивача надійшов відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону, виходячи з наступного. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Так, з матеріалів справи відомо, що позивачеві на момент смерті його батька ОСОБА_3 , виповнилось дев`ять років, отже позивач був неповнолітнім та володів обсягом дієздатності, визначеним статтею 13 ЦК Української РСР. З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 встановлено, що батьками позивача є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 батьки позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 23.11.1991 р. уклали шлюб, в результаті чого дружині присвоєно прізвище - ОСОБА_4 . ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджено копією свідоцтва про смерть (виданого повторно) серії НОМЕР_3 р. З копії спадкової справи №219/2001 від 23.03.2001, наданої на ухвалу суду про витребування доказів від 25.03.2022 Черкаським обласним державним нотаріальним архівом, судом встановлено, що із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) після померлого ОСОБА_3 звернулася 23.03.2001 р. його сестра ОСОБА_1 та 23.03.2001 р. отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №112. У спадковій справі наявна копія довідки № 56, виданої виконкомом Зорівської сільської ради, про те, що речі особистого вжитку і користування, що залишилися з дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 перейшли до сестри ОСОБА_1 . Згідно листа виконавчого комітету Зорівської сільської ради №568/1/02-34 від 29.07.2022, сільська рада не володіє інформацією про підстави отримання ОСОБА_1 довідки №56, що наявна в матеріалах спадкової справи. З копії погосподарської книги вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 проживали: ОСОБА_3 (чоловік, голова господарства), ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_2 (син). Відповідно до довідки №1489/02-34 від 11.11.2021, виданої виконавчим комітетом Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, після смерті ОСОБА_3 погосподарський номер будинку перейшов до дружини ОСОБА_4 , а 06.12.2000 будинок переоформлено згідно договору купівлі-продажу. 11.11.2021 виконавчим комітетом Зорівської сільської ради видано довідку №1491/02-34, в якій згідно відомостей з погосподарської книги №4 Зорівської сільської ради на 1996-2000 зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 фактично вступили в управління та володіння спадковим майном померлого ОСОБА_3 : проживали разом з померлим в будинку до його смерті та після смерті до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11-13). Отже колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті його батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Доводи скаржника, що по господарські книги не несуть об`єктивно такої інформації в силу їх іншого призначення, є особистим висновком апелянта, з яким не може погодитися колегія суддів, оскільки погосподарська книга - це документ, який містить записи про власника житла і відомості про членів його сім`ї, характеристику будинку з елементами експлікацій, його адресу, дані про земельну ділянку і її відведення. Самі записи у погосподарських книгах визнаються Верховним Судом як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності (Постанови від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц). Колегія суддів звертає увагу, що обставини вступу спадкоємців в управління та володіння спадковим майном шляхом проживання спадкоємців із спадкодавцем неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду, і практика є сталою. Зокрема, у постанові ВС № 388/383/18 від 17 травня 2023 року, вказано, що «з урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Подібне зазначено також у постанові ВС у справі № 706/316/21 від 28.06.2023. Отже, апеляційний суд вважає, що позивач ОСОБА_2 довів належними та допустимими доказами факт прийняття спадщини, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном після смерті його батька, зокрема надавши витяг із погосподарської книги про проживання та реєстрацію як до смерті, так і після смерті свого батька, а також довідку органу місцевого самоврядування, якою підтверджено вказаний вище факт вступу в управління та володіння спадковим майном. Посилання скаржниці на той факт, що позивач досить тривалий час не бажав отримувати спадщину і не звертався до нотаріуса з відповідною заявою, не впливають на висновки суду. Адже ОСОБА_2 , будучи сином померлого, протягом майже одного місяця ще проживав по місцю відкриття спадщини після померлого, і є таким, що фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, які викладені в рішенні суду першої інстанції, та з якими погоджується апеляційний суд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За заведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 18 липня 2023 року. Судді