Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/18129/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/18129/22 пров. № А/857/9751/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року (головуючий суддя Костецький Н.В., м. Львів) у справі №380/18129/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 16.12.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Львівського обласного центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; зобов`язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 23.12.2017 року по 30.11.2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Позов обґрунтовує тим, що відповідно до витягу з наказу №138 від 23.12.2017 року його звільнено зі служби та знято з усіх видів грошового забезпечення. При звільненні позивачу не в повному обсязі було нарахована та виплачено одноразову грошову допомогу при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення. 30.11.2022 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року по справі №380/23042/21 відповідачем нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення у повному обсязі з врахуванням ЩДГВ у розмірі 55921,31 грн. Позивач вважає не нарахування та виплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати повної суми одноразової грошової допомогу при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення - протиправними. Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відносно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні. Зобов`язано Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2017 року по 29.11.2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України не поширюються. Вказує, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає такого виду відповідальності, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні. Зазначає, що оскільки предметом спору в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, за результатом розгляду якої Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки був зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, був не розмір належних позивачу при звільненні сум, а право на їх отримання. На час виключення позивача із списків особового складу спірна сума йому ще не належала, а тому вина відповідача у її не виплаті є відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст.117 КЗпП України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивач проходив військову службу у Львівському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, звільнений наказом начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.12.2017 №218 у запас. Наказом начальника управління військових сполучень на Львівській залізниці Міністерства оборони України від 23.12.2017 №138 позивача 23.12.2017 виключено зі списків особового складу управління та всіх видів забезпечення. При звільненні позивачу не в повному обсязі було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі №380/23042/21 зобов`язано Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби. 30.11.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі №380/23042/21 відповідачем нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення у повному обсязі у розмірі 55921,31 грн., що підтверджується копією банківської виписки по картковому рахунку позивача. Позивач вважає, що оскільки виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернувся до суду першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-ХІІ). Згідно з статтею першою Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі Положення) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів вважає, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. Апеляційний суд зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 23.12.2017, натомість одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення виплачена йому відповідачем 30.11.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі №380/23042/21. Таким чином, станом на день виключення зі списків особового складу частини відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України. З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України не поширюються, а також що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає такого виду відповідальності, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні. Щодо покликань апелянта на те, що норми статті 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку наступає, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки позивачу не виплачено одноразову грошову допомогу при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення в день його виключення зі списків особового складу Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та з усіх видів забезпечення, то вказана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні. Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вказує, що оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив одноразову грошову допомогу при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Разом з тим, щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, апеляційний суд зазначає наступне. Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником. Згідно витягу із наказу начальника управління військових сполучень на Львівській залізниці Міністерства оборони України від 23.12.2017 №138 позивача 23.12.2017 виключено зі списків особового складу управління та всіх видів забезпечення. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.11.2022 року. Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 24.12.2017 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) по 29.11.2022 року включно (день, що передував дню повного розрахунку). З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльністі Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відносно ОСОБА_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2017 року по 29.11.2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Львівського обласного центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі № 380/18129/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний