Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/10827/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/10827/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О. Суддя-доповідач - Курко О. П. 17 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 червня 2022 року по 22 грудня 2022 року включно. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 червня 2022 року по 22 грудня 2022 року включно в розмірі 16794 (шістнадцять тисяч сімсот дев`яносто чотири) гривні 91 копійку. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16 жовтня 2020 року № 200 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 18 жовтня 2020 року виключено зі списків особового складу військової частини та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області. Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з позивачем не проведено повний розрахунок, у зв`язку із чим ним ініційовано звернення до суду з позовами. Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року у справі № 120/8201/20-а зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. На виконання зазначеного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 в червні місяці 2021 року нараховано позивачеві кошти в сумі 4503,21 гривень та виплачено 4435,66 гривень, про що свідчить довідка військової частини НОМЕР_1 від 16 січня 2023 року вих. №

28. Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року, ухваленому за результатами розгляду адміністративної справи № 120/10152/21-а, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання цього судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 в червні місяці 2022 року виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 77935,19 гривень, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 16 січня 2023 року вих. №

28. Також рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року у справі № 120/4904/22 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 18 жовтня 2020 року по 22 червня 2022 року в сумі 82191,04 гривень. 08 вересня 2022 року Вінницьким окружним адміністративним судом прийнято рішення за результатами розгляду адміністративної справи № 120/18728/21-а, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема цим рішенням суду зобов`язано військову частину НОМЕР_1 обчислити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29 січня 2020 року по 18 жовтня 2020 року, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2020 рік, грошову компенсацію за невикористані 40 днів щорічної відпустки за 2020 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, визначеного Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання згадуваного рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 22 грудня 2022 року виплачено на користь позивача кошти в сумі 95773,33 гривень, що також підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 16 січня 2023 року вих. №

28. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України). При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України. Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відтак вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. При цьому частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 22 грудня 2022 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України. Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та ряду інших. Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить до виплати позивачеві, суд враховує наступне. Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновку, згідно із яким з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: "З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні". Судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 18 жовтня 2020 року із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 не виплачено йому всіх належних сум, адже при розрахунку таких відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення (в тому числі з урахуванням базового місяця січень 2008 року), а також невірно обчислено грошове забезпечення за 2020 рік. При цьому такі складові грошового забезпечення виплачено позивачеві на виконання судових рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах № 120/8201/20-а, № 120/10152/21-а та № 120/18728/21-а. Разом із тим судом також встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року у справі № 120/4904/22 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 18 жовтня 2020 року по 22 червня 2022 року в сумі 82191,04 гривень. Такий середній заробіток на користь позивача стягнуто у зв`язку із невчасною виплатою індексації грошового забезпечення, в тому числі, враховуючи базовий місяць січень 2008 року (рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справах № 120/8201/20-а та № 120/10152/21-а) Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 23 червня 2022 року (адже судом уже вирішено питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18 жовтня 2020 року по 22 червня 2022 року) по 22 грудня 2022 року включно (день виплати грошових коштів на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2022 року у справі № 120/18728/21-а. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок № 100). Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 3 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку № 100 йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Водночас на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування. Так, судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, у зв`язку із чим є підстави вважати, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 22 грудня 2022 року, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 червня 2022 року по 22 грудня 2022 року, адже, як вже встановлено вище, за період з 18 жовтня 2020 року по 22 червня 2022 року дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вже визнавалися протиправними рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року у справі № 120/4904/22. При цьому для визначення розміру такого заробітку слід застосувати згадувані вище підходи щодо пропорційності визначення розміру середнього заробітку із врахуванням алгоритму розрахунку середнього заробітку, який викладений в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. В цьому контексті суд враховує те, що остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/18728/21-а з позивачем проведено лише 22 грудня 2022 року. Довідкою-розрахунком військової частини від 16 січня 2023 року вих. № 29 підтверджується те, що в серпні та у вересні 2020 року (два останні календарні місяці служби, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано по 19852,21 гривень за кожен місяць. З урахуванням приписів пункту 8 Порядку № 100 середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 650,89 гривень (19852,21 гривень + 19852,21 гривень / 61 календарних дні у липні та в серпні 2020 року). З цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 червня 2022 року по 22 грудня 2022 року мав би складати 119112,87 гривень (650,89 гривень * 183 календарних дні). Водночас, застосовуючи механізм розрахунку розміру середнього заробітку, що визначений Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, суд враховує, що згідно з інформацією, що міститься у довідках військової частини НОМЕР_1 вих. № 27 та вих. № 28 від 16 січня 2023 року, загальний розмір усіх сум, на які позивач мав право на час його виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з лав Збройних Сил України, становить 691105,11 гривень (з урахуванням усіх виплат, в тому числі й за судовими рішеннями, які нараховано позивачу). Відповідно, частка виплати відповідачем невірно обчисленого грошового забезпечення позивача за 2020 рік на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2022 року у справі № 120/18728/21-а в сумі 97231,81 гривень становить 14,1 % від загальної суми коштів, належних позивачеві при звільненні (97231,81 гривень х 100% : 691105,11 гривень). Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пропорційний від розміру невиплачених позивачу сум розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 червня 2022 року по 22 грудня 2022 року у цьому випадку має становити 16794,91 гривень (119112,87 гривень х 14,1 %). Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.