Постанова ККС ВС № 442/1249/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2023 року м. Київ Справа № 442/1249/20 провадження № 51-2324км23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , за участю: прокурора ОСОБА_5 потерпілої (відеоконференція) ОСОБА_6 , потерпілого (відеоконференція) ОСОБА_7 , представника потерпілої (відеоконференція) ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року та потерпілої ОСОБА_6 і потерпілого ОСОБА_7 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 жовтня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140110001132, за обвинуваченням ОСОБА_9 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 121 КК України. Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області вироком від 09 жовтня 2020 року визнав ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень і призначив йому покарання: за ч. 1 ст. 125 КК України у виді 200 годин громадських робіт; за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Стягнув з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 7 491,21 грн матеріальної шкоди та 20 000 грн моральної шкоди. Стягнув з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 3 000 грн моральної шкоди. Стягнув з ОСОБА_9 на користь Дрогобицької міської ради витрати на лікування потерпілого ОСОБА_7 у розмірі 7 720 грн. Вирішив питання щодо речових доказів. Згідно з вироком ОСОБА_9 23 червня 2019 року, приблизно о 22.00 год., перебуваючи на подвір`ї будинку АДРЕСА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, під час сварки із ОСОБА_6 на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдав їй один удар кулаком в око. Продовжуючи свої протиправні дії, приблизно о 22.15 год. ОСОБА_9 схопив останню рукою за волосся, після чого умисно завдав їй один удар кулаком в око, чим спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження. Крім цього, 23 червня 2019 року, приблизно о 22.10 год. ОСОБА_9 , перебуваючи на тому ж подвір`ї, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, під час сварки з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , умисно завдав йому один удар кулаком в лобну ділянку голови зі зміщенням до середини чола та один удар в ділянку лівої скроні, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, а саме субдуральних гематом з ознаками компресії головного мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Львівський апеляційний суд ухвалою від 14 березня 2023 року апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_9 - без зміни. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано звільнив ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України, не навівши для цього достатніх підстав, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції. Зокрема зазначає, що апеляційний суд не врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення, дані про особу засудженого, а саме те, що вчинений злочин відноситься до тяжких, посягає на життя та здоров`я; обвинувачений свою поведінку критично не оцінив, не намагався усунути негативні наслідки скоєного, збитки потерпілим не відшкодував. Також прокурор не погоджується з висновками про щире каяття засудженого, оскільки посткримінальна поведінка не свідчить про його бажання виправити наслідки вчиненого злочину. Потерпіла ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить змінити оскаржувані судові рішення в частині вирішення її цивільного позову та стягнути з ОСОБА_9 на її користь 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову не достатньо врахував характер спричинених їй тілесних ушкоджень та їх наслідки, а саме погіршення зору. Також не погоджується з висновками судів щодо щирого каяття засудженого, оскільки останній не просив у неї вибачення. Зазначає, що навіть витрати на її лікування склали більше 3000 грн, які суд визначив їй як моральну шкоду. Потерпілий ОСОБА_7 за змістом касаційної скарги просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Вважає, що суд безпідставно визнав обставинами, які пом`якшують покарання, щире каяття ОСОБА_9 , оскільки він до цього часу не відшкодував жодних коштів, а також те, що злочин було вчинено через образливі висловлювання з боку потерпілої ОСОБА_6 , оскільки такого не було. Також потерпілий вказує, що визначений судом розмір заподіяної моральної шкоди не відповідає тим моральним стражданням, яких він зазнав у зв`язку із вчиненням протиправних дій, оскільки він пережив хірургічне втручання, значний фізичний біль, емоційний стрес. Наслідки перенесених травм призвели до порушення сну, швидкої втомлюваності, пригніченості, дратівливості. До цього часу потерпілий відчуває фізичний біль в ділянці хірургічного втручання, що призвело до погіршення життєдіяльності та зниження добробуту. Зазначає, що навіть витрати на його лікування перевищили стягнуту на його користь суму моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. Позиції учасників судового провадження Прокурор, потерпілі та представник потерпілої підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити. Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило. Мотиви Суду Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 121 КК України в поданих касаційних скаргах не оспорюються. Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Згідно з положеннями ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином мотивовано. Наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність суд апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_9 не дотримався. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_9 і звільняючи його від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відноситься до тяжких; дані про особу винного, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра, у вчиненому розкаявся та усвідомив наслідки своїх дій, має на утриманні матір-інваліда. Крім цього, суд дійшов висновку, що кримінальні правопорушення вчинено засудженим через образливі висловлювання з боку потерпілої ОСОБА_6 . Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнав те, що обвинувачений розкаявся у вчиненому. Обтяжуючою покарання обставиною суд визнав вчинення злочину щодо особи похилого віку. Вказані обставини суд першої інстанції визнав достатніми для призначення ОСОБА_9 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, визначення остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, і звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України. Не погоджуючись із вироком суду, потерпілий ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій із наведенням відповідних аргументів ставив питання про його скасування, зокрема в частині звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України, та ухвалення нового вироку з призначенням покарання, яке необхідно відбувати реально, а також зі збільшенням стягнутої на його користь суми відшкодування моральної шкоди. Крім цього, потерпіла ОСОБА_6 також подавала апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, у якій ставила питання про його зміну і збільшення суми на відшкодування їй моральної шкоди. Львівський апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо можливості звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного йому покарання на підставі положень ст. 75 КК України, а також щодо розмірів стягнутої на користь потерпілих моральної шкоди, тому ухвалою від 14 березня 2023 року апеляційні скарги потерпілих залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. При цьому апеляційний суд у своїй ухвалі вказав, що обвинувачений ОСОБА_9 повністю визнав вину у скоєному, щиро розкаявся та просив у потерпілих вибачення. Зазначив, що він знайшов роботу і зможе відшкодовувати потерпілим шкоду. Також засуджений надав апеляційному суду довідку з місця роботи, позитивну характеристику з місця роботи, копію свідоцтва про шлюб з ОСОБА_10 від 11 червня 2022 року та пенсійне посвідчення ОСОБА_10 , яка є інвалідом 2 групи. Однак, на думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні. Окрім того, переконливих мотивів прийнятого рішення про безпідставність усіх доводів потерпілого у своєму рішенні апеляційний суд не навів. Як убачається з матеріалів провадження, в апеляційних скаргах ставилось питання про відсутність у засудженого такої пом`якшуючої покарання обставини як щире каяття. Зокрема потерпілі в апеляційних скаргах зазначали, що засуджений ніколи не просив у них щиро вибачень, визнавав вину лише частково за ч. 1 ст. 125 КК України, не відшкодував потерпілим жодних коштів. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, має вказувати на справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру, про що мають свідчити і об`єктивні дані щодо поведінки такої особи, ставлення до вчиненого, аспектів відшкодування шкоди тощо. В той же час суд апеляційної інстанції, посилаючись у своєму рішенні на щире каяття обвинуваченого, не зазначив, у чому саме воно полягало. Також колегія суддів Верховного Суду частково погоджується з доводами касаційних скарг потерпілих щодо визначення розміру морального відшкодування. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, інше. Враховуючи викладене, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності, Верховний Суд вважає доводи касаційних скарг потерпілих щодо недостатності розміру стягнутої із засудженого на їх користь моральної шкоди обґрунтованими. Таким чином, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_7 щодо призначення засудженому покарання та звільнення від його відбування обґрунтованими, а висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_9 положень ст. 75 КК України - невмотивованим, зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності рішення апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК України. З указаних підстав ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи апеляційних скарг потерпілих, належно оцінити всі обставини, що мають значення при призначенні покарання, визначення справедливого розміру морального відшкодування, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення. При цьому суду потрібно врахувати, що за аналогічного обсягу обвинувачення, аналогічних даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання, призначення ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. За таких обставин касаційні скарги прокурора та потерпілих підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Касаційні скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задовольнити частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3