Постанова КЦС ВС № 752/9300/15-ц

Постанова Іменем України 13 липня 2023 року м. Київ справа № 752/9300/15-ц провадження № 61-2802 св 23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., учасники справи: позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І. від 02 лютого 2023 року, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви У травні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк), яке в подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 16 166,69 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі- НБУ) станом на 03 березня 2015 року складає 401 257,25 грн. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 05 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № КЗМ0АU01955658, за умовами якого банк зобов`язався надати і надав позичальнику кредит у розмірі 9 698,45 дол. США на термін до 04 квітня 2014 року, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки і в порядку, встановленими кредитним договором. На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання з кредитним договором не виконувала, не здійснювала щомісячне погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими платежами згідно з умовами договору, тому станом на 03 березня 2015 року у неї утворилася заборгованість у загальному розмірі 16 166,69 дол. США, з яких: 8 478,78 дол. США - заборгованість за кредитом; 755,23 дол. США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 67,90 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 6 864,78 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Погашення заборгованості вона та поручитель проігнорували за направленими їм письмовими вимогами від 11 березня 2015 року. Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд позов задовольнити. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 16 166,69 дол. США, що за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року складає 401 257,25 грн за кредитним договором від 05 квітня 2007 року № КЗМОАU01955658. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. У грудні 2020 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цій справі задоволено, скасовано заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Мазура Ю. Ю. від 09 червня 2022 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до наданої відповідачами виписки АТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору від 05 квітня 2007 року № КЗМОАU01955658 позичальником за період із 05 квітня 2007 року по 18 червня 2016 року було сплачено кредитору грошові кошти у загальному розмірі 12 546,54 дол. США. Оскільки строк кредитування сплив 04 квітня 2014 року, банк був позбавлений можливості нараховувати пеню у період з 15 жовтня 2009 року по 03 жовтня 2015 року, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження N 14-10 цс 18). Також суд вказав, що вимога позивача про стягнення з відповідачів заборгованості по комісії є безпідставним, так як встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконними, такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071 цс

16. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, процентами та пенею скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № КЗМОАU01955658 від 05 квітня 2007 року у розмірі 8 478,78 дол. США в якості боргу за кредитом (тіло кредиту) та у розмірі 755,23 дол. США в якості боргу по процентах за користування кредитом. У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором відмовлено. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, суд першої інстанції належної уваги не надав умовам додаткової угоди від 23 жовтня 2013 року (як і саму угоду), в якій сторони узгодили строк кредитування та графік погашення кредиту до 20 жовтня 2018 року включно, а тому дійшов помилкового висновку, що зі спливом первинного строку кредитування 04 квітня 2014 року припинилося право позивача нараховувати пеню на підставі кредитного договору із внесеними змінами та доповненнями. Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання суду першої інстанції на те, що відповідно до наданої банківської виписки по кредитному договору від 05 квітня 2007 року № КЗМОАU01955658 позичальником за період із 05 квітня 2007 року по 18 червня 2016 року було сплачено кредитору грошові кошти у загальному розмірі 12 546,54 доларів США, були передчасними, оскільки фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти, розмір яких визначено у додатковій угоді до кредитного договору і договорі поруки в сумі 16 399,28 доларів США з нарахованими процентами у добровільному порядку повністю позивачу не повернуті відповідачами. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідачі не надали доказів на підтвердження того, що укладений кредитний договір з додатковою угодою до нього є виконаними належним чином, а заборгованість за ними сплачена у повному обсязі. Факт погашення заборгованості відповідачами не доведено, а також не вбачається ані з розрахунку заборгованості, ані з первинних документів - виписок по рахунку позичальника, тому відсутні підстави вважати, що виконання зобов`язання за кредитним договором проведено належним чином та припинено в силу вимог статті 599 ЦК України. Суд дійшов висновку, що порука не припинена. На підставі наявних в матеріалах справи доказів та укладених між сторонами правочинів, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, щомісячно мінімально необхідні платежі в рахунок погашення кредиту та відсотків за користування ним не вносила, тому у позивача як кредитора є право достроково вимагати у відповідачів як солідарних боржників повернення основної суми боргу у розмірі 8 478,78 дол. США та процентів за користування кредитним коштами у розмірі 755,23 дол. США. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не перевірив порядок нарахування пені, залишив поза увагою те, що банком безпідставно нарахована пеня в доларах США без зазначення гривневого еквіваленту за курсом НБУ на дату сплати, тобто наданий позивачем розрахунок не відповідає умовам укладеного договору (пункту 4.1. договору) та вимогам закону, а тому вимоги про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 6 864,78 дол. США не підлягають до задоволення. Щодо нарахованої банком заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 67,90 дол. США, то суд першої інстанції правильно виходив з того, положення кредитного договору від 05 квітня 2007 року № КЗМ0АU01955658 та додаткової угоди від 23 жовтня 2013 року до цього договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту (пункт 7.1 договору) суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення цих правочинів, оскільки послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин. Також суд послався на відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах. Короткий зміст вимог касаційної скарги У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року скасувати й залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року. Інші учасники справи судові рішення не оскаржили, повноважень ОСОБА_1 не давала ОСОБА_2 на захист її інтересів, а тому у силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає судове рішення лише в частині вимог до поручителя. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. У наданий судом строк ОСОБА_2 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 752/9300/15-ц з Голосіївського районного суду м. Києва, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 11 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року відмовлено. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року задоволено, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних (кредитних) правовідносинах, викладених у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив наявні у матеріалах справи докази, а саме банківську виписку по кредитному договору від 05 квітня 2007 року, згідно із якою позичальником за період із 05 квітня 2007 року по 18 червня 2016 року було сплачено кредитору грошові кошти у загальному розмірі 12 546,54 дол. США, яка була врахована судом першої інстанції. При цьому, Банк не надав виписку про рух коштів по рахунку і далі нараховує відсотки і пеню позичальнику за кредитним договором. Також суд апеляційної інстанції не встановив, коли позичальник ОСОБА_1 перестала належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання та чи не припинилося у силу частини четвертої статті 559 ЦК України порука. При цьому, вказує, що зміна строку кредитування не змінює істотних умов договору поруки, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 2011/20950/12 (провадження № 61-8891 св 22). Вказує, що дана справа має для нього виняткове значення, оскільки розмір заборгованості, що підлягає стягненню, в умовах воєнного стану, є для нього значною, бо в нього відсутній дохід, що підтверджується довідками про доходи, немає коштів для забезпечення життя. При цьому кошти на погашення заборгованості були внесені. Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на таке: 1) апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;2) апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Судом встановлено, що 05 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», найменування якого 21 травня 2018 року було змінено на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № КЗМ0АU01955658, згідно з умовами якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок, зазначений в пункту 7.1 цього договору. Термін, вид, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати платежів, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору (а. с. 15, 16). Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на поточний рахунок ЗАТ «ЗАЗ» на строк із 05 квітня 2007 року по 04 квітня 2014 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 9 698,45 дол. США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 3 458,54 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,00 % від суми виданого кредиту у момент його надання і щомісяця в період сплати у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 цього договору. Періодом сплати вважати період з «15» по «20» число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 185,65 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та комісії. Пунктом 7.2 кредитного договору визначено, що кредит надається в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені цим договором строки. При порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, він сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,45 % на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом (пункт 7.4). На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 жовтня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, предметом якого було надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 05 квітня 2007 року № КЗМ0АU01955658 та додаткової угоди до цього кредитного договору, згідно яких кредитор надав боржнику кредит в сумі 16 399,28 дол. США із зобов`язанням їх повернення у строк до 20 жовтня 2018 року зі сплатою 14,04 відсотків річних (а. с. 19). Згідно з наданим ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунком заборгованості за договором від 05 квітня 2007 року № КЗМ0АU01955658, внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором у неї виникла заборгованість, яка станом на 03 березня 2015 року становить 16 166,69 дол. США, що за курсом НБУ складає 401 257,25 грн, з яких: 8 478,78 дол. США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 755,23 дол. США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 67,90 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 6 864,78 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а. с. 5-9). Згідно зі статтею 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Відповідно до положень статей 530, 599, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтями 553, 554 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником його обов`язку, а у випадках порушення такого обов`язку боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318 цс 18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначені правові висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154 цс 18). Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти та неустойку (пеню) лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків і пені є безпідставним. Після настання строку виконання кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Судом встановлено, що 23 жовтня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 05 квітня 2007 року № КЗМОАU01955658, згідно пунктів 1 та 2 якої сторони дійшли згоди внести зміни в кредитний договір, а саме: суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 12 403,75 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 5 486,71 дол. США, комісія у розмірі 0,00 дол. США, пеня у розмірі 6 917,04 дол. США; згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених у графіку погашення кредиту (додаток 1 до цієї додаткової угода) понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 12 403,75 дол. США (а. с. 17). Відповідно до пункту 3 додаткової угоди викладено пункти 7.1, 7.4 відповідно діючого договору позичальника: 7.1. Банк зобов`язується надати позичальникові грошові кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 20 жовтня 2018 року включно (надалі за текстом договору - «Строк кредитування»), у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 9 698,45 дол. США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 6 700,83 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент його надання, щомісячної комісії у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 3.11 даного договору. Періодом сплати вважати період з «15» по «20» число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1). 7.4. згідно зі статтею 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, він сплачує банку відсотки за користування Кредитом з 01 листопада 2008 року у розмірі 2,80 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Пунктами 4, 5 додаткової угоди передбачено, що підписання цієї додаткової угоди не є рішенням банку про анулювання заборгованості позичальника. Додаток 1 (графік погашення кредиту) викласти в новій редакції, який є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди. У пункті 7 додаткової угоди сторони встановили відповідальність за порушення строків по сплаті заборгованості, а також погодили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) за даним договором встановлюється тривалістю 50 років. Згідно з пунктом 8 додаткової угоди всі інші умови кредитного договору лишаються незмінними. Ця додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання сторонами та діє протягом дії договору (за умови належного виконання позичальником обов`язків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород, передбачених договором). Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. На підставі статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (стаття 631 ЦК України). За частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог частин першої, третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у додатковій угоді від 23 жовтня 2013 року до кредитного договору № КЗМОАU01955658 від 05 квітня 2007 року питання щодо суми заборгованості по процентам та пені, що виникла з дати надання позичальнику кредиту до дати укладення цієї угоди, а також узгодили (збільшили) строк кредитування та графік погашення кредиту до 20 жовтня 2018 року включно. З огляду на викладене, Банк правомірно нараховував позичальнику платежі, у тому числі за відсотками та пенею в межах узгодженого сторонами строку кредитування. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відмовляючи у задоволенні позову в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, суд першої інстанції належної уваги не надав зазначеним вище обставинам та умови додаткової угоди (як і саму угоду), в якій сторони узгодили строк кредитування та графік погашення кредиту до 20 жовтня 2018 року включно, тому дійшов помилкового висновку, що зі спливом первинного строку кредитування 04 квітня 2014 року припинилося право позивача нараховувати пеню на підставі кредитного договору із внесеними змінами та доповненнями. При цьому посилання суду першої інстанції на те, що відповідно до наданої банківської виписки по кредитному договору від 05 квітня 2007 року № КЗМОАU01955658 позичальником за період із 05 квітня 2007 року по 18 червня 2016 року було сплачено кредитору грошові кошти у загальному розмірі 12 546,54 дол. США, не давали обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, оскільки фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти, розмір яких визначено у додатковій угоді до кредитного договору і договорі поруки, у сумі 16 399,28 дол. США з нарахованими процентами у добровільному порядку повністю позивачу не повернуті відповідачами. Відповідно до вимог статей 263-264 ЦПК України належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, районний суд, не врахувавши наведені вимоги процесуального законодавства, фактично взагалі не вирішив спір по суті в цій частині. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244 св 18). Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Отже, на підставі наведених вище положень закону, наявних в матеріалах справи доказів та укладених між сторонами правочинів, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, щомісячно мінімально необхідні платежі в рахунок погашення кредиту та відсотків за користування ним не вносила, тому у позивача як кредитора є право достроково вимагати у відповідачів як солідарних боржників повернення основної суми боргу у розмірі 8 478,78 дол. США та процентів за користування кредитним коштами у розмірі 755,23 дол. США. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446 цс 18) відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79 цс 14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, провадження № 61-24543 св 18,який полягав у тому, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов`язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, провадження № 14-134 цс

18. Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_2 не довів своїх тверджень про погашення боргу, про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. Зазначаючи, що суд не встановив, коли позичальник ОСОБА_1 перестала сплачувати кредит, він, тим самим, свої процесуальні обов`язки доводити перед судом свої твердження (статей 12, 81 ЦПК України) не виконав, не довів, коли саме позичальник перестала сплачувати кредит. Натомість, суд створив заявнику всі умови для змагальності процесу. Більше того, у своїх процесуальних зверненнях до суду (відзив, заперечення на апеляційну скаргу тощо) ОСОБА_1 доводила, що кредит сплачувала регулярно (а. с. 5-8, 135-145, 166-178), але у подальшому допущена заборгованість, сплата кредиту підтверджена і розрахунками заборгованості (а. с. 56-59, 84-86, 193-196), наявна заборгованість. У подальшому ОСОБА_1 судове рішення в касаційному порядку не оскаржувала і не надавала процесуальних повноважень ОСОБА_2 на захист її інтересів. Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є безпідставними, оскільки справи не є подібними та різні фактичні обставини. При цьому суд апеляційної інстанції вірно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах. Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, тому слід поновити виконання вказаної постанови суду апеляційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у частині позовних вимог до ОСОБА_2 залишити без змін. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць