Постанова 4805 № 274/1625/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/1625/23 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т.Б. Категорія 32 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Зінчук Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №274/1625/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.К» про розірвання договорів оренди землі та стягнення невиплаченої орендної плати за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Сачка Андрія Вікторовича, на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року, яка постановлена під головуванням судді Большакової Т.Б. у м.Бердичеві, в с т а н о в и в: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.К.» (далі ТзОВ «А.Т.К.»), у якому просить: - розірвати договір оренди землі від 02 червня 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, укладених між ТзОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 2,2811 га з кадастровим номером 1820880300:06:000:0168; - розірвати договір оренди землі від 02 червня 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, укладених між ТзОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 2,2811 га з кадастровим номером 1820880300:06:000:0169; - розірвати договір оренди землі від 10 лютого 2015 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, укладених між ТзОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 1,5099 га з кадастровим номером 1820880300:06:000:0170; - розірвати договір оренди землі від 02 червня 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, укладених між ТзОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 1,5146 га з кадастровим номером 1820880300:06:000:0315; - розірвати договір оренди землі від 02 червня 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, укладених між ТзОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 1,3581 га з кадастровим номером 1820880300:06:000:0316; - розірвати договір оренди землі від 17 лютого 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, укладених між ТзОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 2,2811 га з кадастровим номером 1820880300:06:000:0317; - стягнути з ТзОВ «А.Т.К.» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за 2018-2021 роки в сумі 95 861,40 грн. та вирішити питання судових витрат. Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 , будучи власником земельних ділянок, уклав договори оренди землі з ТзОВ «А.Т.К.». Додатковими угодами від 03 березня 2016 року був збільшений розмір орендної плати до 6% від нормативно грошової оцінки земельних ділянок та продовжений термін дії договорів до 03 грудня 2031 року. За життя ОСОБА_2 усі перелічені земельні ділянки заповів їй. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Їй на всі земельні ділянки видані 14 червня 2019 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом та цього ж дня за нею зареєстровано право власності на зазначені земельні ділянки. Проте, відповідач систематично порушує умови договорів оренди. Як убачається із довідки Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 17 серпня 2022 року №568 відповідач (орендар) із 2017 року збільшив розмір орендної плати до 10% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а з 2019 року до 14%. Всупереч наведеному за користування земельними ділянками у 2018-2019 роках відповідач переказав 22 липня 2020 року на депозитний рахунок нотаріуса орендну плату в сумі 38 345,88 грн; за користування земельними ділянками у 2020 році відповідач переказав 30 грудня 2020 року - 15 977,70 грн, а за користування земельним ділянками у 2021 році відповідач переказав 29 грудня 2021 року - 15 977,70 грн. Отже, при нарахуванні орендної плати за 2018,2019,2020 та 2021 роки відповідач виходив із 6% від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, а не з 10%, як мало бути у 2018 році та не з 14%, як мало бути з 2019 та 2021 роки. Фактичне підвищення відповідачем розміру орендної плати підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків від 10 серпня 2022 року №0603-22-02588. Суми, що сплачені на депозитний рахунок нотаріуса, не тотожні сумам, які зазначені у податкових відомостях. За таких обставин, недоплачена орендна плата за користування земельними ділянками у 2018-2019 роках склала суму 38 344,58 грн, у 2020 році 28 758,41 грн, а у 2021 році 28 758,41 грн. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору. 25 травня 2023 року в судовому засіданні у суді першої інстанції представник ТзОВ «А.Т.К.» Макаренко І.Я. заявив клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення орендної плати за 2018-2019 роки в сумі 38 344,58 грн із підстав, передбачених п.3 частини першої ст.255 ЦПК України, у зв`язку з ухваленням в справі №274/3707/20 Бердичівським міськрайонним судом рішення, яке постановою Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року залишено без змін, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке набрало законної сили. Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. Аргументуючи закриття провадження у справі в частині, послався на те, що наведений розрахунок орендної плати у цій справі за період 2018-2019 роки тотожній розрахунку, наведеному у справі №274/3707/20 за аналогічний період. Окрім того, звернув увагу, що суди всіх інстанцій дійшли висновку, що орендна плата за вказаний період сплачена у повному обсязі, а тому повторне заявлення такої вимоги у цій справі є намаганням позивача переглянути встановлені судами в межах справи №274/3707/20 обставини. Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року провадження в цивільній справі №274/1625/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.К" про розірвання договорів оренди землі та стягнення невиплаченої орендної плати у частині позовних вимог про стягнення орендної плати за 2018-2019 роки у сумі 38 344,58 грн. закрито на підставі п.3 частини першої ст.255 ЦПК України. Роз`яснені одночасно позивачу наслідки, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Продовжено розгляд справи по суті в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ «А.Т.К.» про розірвання договорів оренди землі та стягнення невиплаченої орендної плати. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі, позивач ОСОБА_1 через адвоката Сачка А.В. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати. Доводи апеляційної скарги ґрунтує на тому, що підстава, визначена у п.3 частини першої ст.255 ЦПК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає. Дійсно судом вже розглядалася справа між тими ж сторонами та з тим самим предметом, але підстави звернення до суду різняться. Наводячи розрахунок орендної плати в справі №274/3707/20, позивач враховувала довідку Райгородоцької сільської ради, якою передбачений збільшений розмір орендної плати - 10% та 14% від нормативно-грошової оцінки, а у справі, що розглядається, як на підставу, якою обраховано розрахунок суми орендної плати за період 2018-2019 роки, крім наведеної довідки, вказані відомості Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків. Відповідна підстава позову при зверненні до суду не була зазначена при розгляді справи №274/3707/20. ТзОВ «А.Т.К.» подало відзив на апеляційну скаргу, але до відзиву не додало докази надсилання копій відзиву всім учасникам справи відповідно до вимог частини четвертої ст.360 ЦПК України, а тому відзив повертається ТзОВ «А.Т.К.» без розгляду. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Сачок А.В. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду в заявленому обсязі. При цьому пояснив, що відповідач сплатив позивачу орендну плату за 2018-2019 роки у сумі 38 344,58 грн, виходячи з розміру орендної плати 6% від нормативно-грошової оцінки, але як вияснилося у 2021 році, ТзОВ «А.Т.К.» відобразило у декларації сплату позивачу орендної плати у сумі 248 858,76 грн. Відповідач задекларував сплату позивачу орендної плати з розрахунку 10% у 2018 році та 14% у 2019-2021 роках, хоча позивач отримала орендну плату із розрахунку 6% від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок. Відповідна підстава позову при зверненні до суду не була зазначена при розгляді справи №274/3707/20. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 нібито отримала 76 690,46 грн орендної плати за 2018-2019 роки. Отже, ТзОВ «А.Т.К.» сплатило податки та відобразило сплату орендної плати позивачу за період 2018-2021 роки у сумі 248 858,76 грн, хоча сплатило позивачу за цей період суму 152 997,36 грн.(недоотриманий розмір орендної плати становить 95 861,40 грн). Представник ТзОВ «А.Т.К.» - Макаренко І.Я. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Зазначає, що рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та стягнення невиплаченої орендної плати за 2018-2019 роки відмовлено. Судом було встановлено, що договірні відносини належним чином виконувалися, що орендна плата за період 2018-2019 роки була позивачу виплачена за умовами договорів, а несвоєчасність виплати орендної плати зумовлювалася винними діями самої ОСОБА_1 . У справі №274/3707/20 підставою розірвання договорів оренди землі зазначалося невиконання умов договорів оренди щодо невиплати орендної плати за період 2018-2019 роки та стягнення заборгованості по орендній платі, яку позивач розрахував на підставі довідки Райгородської сільської ради, а не на підставі договорів оренди землі. В даній справі позивач повторно заявляє аналогічну вимогу з аналогічних підстав систематична невиплата орендної плати. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. У пункті 3 частини першої ст.255 ЦПК України зазначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, для закриття провадження у справі із вказаної підстави має бути наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав. У відповідності до вимог частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року в справі №320/9224/17 зазначила, що згідно з пунктом 3 частини першої ст.255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі №761/7978/15-ц зазначено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17). Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, предмет та підстави спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Відповідно до частини першої ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони, яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді. Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їх права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій. Таке трактування цивільних правовідносин надано у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2021 року в справі №308/1203/19. Із матеріалів справи убачається, що предметом позову в цій справі (№274/1625/23) є, зокрема, вимога ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.К" про стягнення невиплаченої орендної плати за 2018-2019 роки у розмірі 38 344,58 грн. Водночас, у цивільній справі №274/3707/20 рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2021 року, яке постановою Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року залишене без змін, ОСОБА_1 у задоволенні позову до ТзОВ «А.Т.К.» про розірвання договорів оренди землі та стягнення невиплаченої орендної плати за 2018-2019 роки відмовлено. Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. Судами вже було встановлено, що за умовами договорів ТзОВ «А.Т.К.» виплатило ОСОБА_1 орендну плату за період із 2018-2019 роки у повному обсязі, тобто з часу отримання відомостей про наявність спадкоємця відповідач сплатив орендну плату за умовами договорів у повному обсязі. У обох справах позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права однаковими обставинами несплати відповідачем у спірний період (2018-2019 роки) орендної плати у відповідному розмірі. Отже, сторони, предмет і підстави двох позовів є тотожними. Чинним процесуальним законодавством України не допускається подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили. Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилося під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Доводи апеляційної скарги про те, що в справі, яка перебуває на розгляді, як на підставу, якою обраховано розрахунок суми орендної плати за період 2018-2019 роки, крім довідки Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 17 серпня 2022 року №568 йде посилання на відомості Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, не змінюють висновків суду першої інстанції, враховуючи, що не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі №924/1473/15). Із вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом на звернення з позовом у справі №274/3707/20, в якій була заявлена вимога, зокрема, про стягнення невиплаченої орендної плати за 2018 2019 роки та суд у вказаній справі цю вимогу розглянув з тотожних підстав і у її задоволенні відмовив. Повторний розгляд у справі №274/1625/23 такої ж вимоги лише внаслідок обґрунтування вимог інформацією податкового органу, при цьому розрахунок проведено за аналогічних вихідних даних із справою №274/3707/20, суперечитиме приписам юридичної визначеності. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у цій справі у частині позовних вимог про стягнення орендної плати за 2018-2019 роки у розмірі 38 344,58 грн із підстав, передбачених п.3 частини першої ст.255 ЦПК України, оскільки набрало законної сили рішення суду, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більш того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Харвісаар проти Фінляндії»). Відповідно до змісту ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Ухвала суду відповідає вимогам чинного процесуального законодавства та залишається без змін. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Сачка Андрія Вікторовича, залишити без задоволення. Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: