Постанова 4857 № 380/1038/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1038/23 пров. № А/857/7113/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі № 380/1038/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції Сподарик Н.І., час ухвалення у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту- не зазначено),- В С Т А Н О В И В: Головне управління ДПС у Львівській області (далі позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач, ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення податкового боргу в розмірі 9296, 25 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП ОСОБА_1 має податковий борг перед бюджетом у розмірі 9296,25 грн, який складається із сум податкових зобов`язань по єдиному податку. Відповідач не сплатив суми податкових зобов`язань у встановлені законом строки, тому зазначені зобов`язання набули статусу податкового боргу. Податковий орган, відповідно до Податкового кодексу України, попередньо вже виставив відповідачу податкову вимогу форми «Ф» №0077378-1303-1305 від 31.08.2021, яку надіслано платнику. Податкова вимога вручена відповідачу не призвела до сплати податкового боргу у добровільному порядку. Оскільки вжиті заходи не призвели до погашення відповідачем податкового боргу, контролюючий орган звернувся із позовом до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 позов задоволено. Стягнуто до бюджету з ФОП ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 9296,25 грн. Не погоджуючись із рішенням суд першої інстанції, відповідач через представника подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовної заяви відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що в основу рішення судом першої інстанції покладено відомості про актуальний стан заборгованості, що підтверджується довідкою податкового органу від 20.10.2022 № 8013/5/13-01-13-03 про податкову заборгованість, які не відповідали дійсності на момент розгляду справи. В 2021-2022 роках відповідач здійснила самостійне нарахування податкових зобов`язань і сплатила такі до Державного бюджету, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, однак після отримання ухвали суду про відкриття провадження виявила, що сплата податкових зобов`язань була проведена за помилковим рахунком Державної податкової служби України. 15.02.2023 ФОП ОСОБА_1 подала до податкового органу в електронній формі через Електронний кабінет платника податків заяву про повернення помилково або надміру сплачених коштів. Головним управлінням ДПС у Львівській області за результатами розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 28.02.2023 здійснено перерахування коштів в сумі 11483,75 грн з одного бюджетного рахунку на інший, в результаті чого у неї відсутня податкова заборгованість зі сплати єдиного податку. Після звернення до органів Державної податкової служби України із заявою щодо перерахування коштів між бюджетними рахунками відповідач, яка є особою пенсійного віку, вважала, що податковий орган сам повідомить суд про відсутність у неї боргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено та з матеріалів справи слідує, що ФОП ОСОБА_1 має податкову заборгованість перед бюджетом, яка складається з податкових зобов`язань по єдиному податку з фізичних осіб. Заборгованість згідно карток особових рахунків та довідки про заборгованість від 20.10.2022 №8013/5/13-01-13-03 складає 9296,25 грн. Вказана основна сума податкового боргу виникла по єдиному податку внаслідок нарахувань згідно податкових декларацій платника єдиного податку, поданих самостійно платником, а саме: - №9225859913 від 09.08.2021 (термін сплати 19.08.2021) сума до сплати 3 672,50 грн; - №9334844192 від 08.11.2021 (термін сплати 19.11.2021) сума до сплати 1 337,50 грн; - №9419019530 від 14.01.2022 (термін сплати 21.02.2022) сума до сплати 1 050,00 грн; - №9046428120 від 14.04.2022 (термін сплати 20.05.2022) сума до сплати 1 887,50 грн; - №9108717980 від 04.07.2022 (термін сплати 19.08.2021р.) сума до сплати 1 348,75 грн. Відомості про актуальний стан заборгованості підтверджуються довідкою ГУ ДПС у Львівській області від 20.10.2022 №8013/5/13-01-13-03 про податкову заборгованість. Також вказане підтверджується зворотнім боком облікової картки платника податків. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачем не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов`язання, а тому вказана сума набула статусу податкового боргу. Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати податкового боргу в розмірі 9296,25 грн не надав, тому заявлені позивачем вимоги є доведеними Проте апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України). Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з пп.14.1.137 п.14.1 ст.14 ПК України орган стягнення державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до п.41.4 ст.41 ПК України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється. Статтею 20 ПК України визначено права контролюючих органів, до яких зокрема, згідно пп. 20.1.34 пункту 20.1 ст.20 ПК України належить право контролюючого органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини. Положеннями п.57.1 ст.57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання декларації, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Відповідно до п.57.2 ст.57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування. Згідно з п.57.3 ст.57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у п.п.54.3.1-54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем узгодження. При цьому, необхідним є встановлення як факту отримання платником податків податкових повідомлень-рішень, а, отже, конкретної календарної дати узгодження визначених в них грошових зобов`язань та своєчасної несплати, так і факту вручення/невручення податкової вимоги про сплату податкового боргу, адже з врученням податкової вимоги закон пов`язує право контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу. Дотримання відповідних податкових процедур узгодження податкових зобов`язань, які включають в себе обов`язок по виставленню податкового повідомлення-рішення за кожним окремим податком, збором (обов`язковим платежем), його вручення (направлення) платнику податків, надісланню такому платнику податкової вимоги, повинно передувати реалізації права суб`єкта владних повноважень на стягнення з платника податків коштів у рахунок погашення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення із відповідним позовом до адміністративного суду. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою про податкову заборгованість від 20.10.2022 № 8013/5/13-01-13-03 ФОП ОСОБА_1 станом на 19.10.2022 мала заборгованість перед бюджетом з єдиного податку з фізичних осіб на суму 9296,25 грн. При цьому, в 2021-2022 роках за результатами подання податкових декларацій відповідач здійснила самостійне нарахування податкових зобов`язань і сплатила такі до Державного бюджету, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, долученими до апеляційної скарги: № 898 від 09.08.2021 на суму 3627,50 грн про сплату єдиного податку з фізичних осіб за 2-й квартал 2021 року (крайній термін сплати 19.08.2021); № 901 від 28.10.2021 на суму 1337,50 грн про сплату єдиного податку з фізичних осіб за 3-й квартал 2021 року (крайній термін сплати 19.11.2021); № 903 від 14.01.2022 на суму 1050,00 грн про сплату єдиного податку з фізичних осіб за 4-й квартал 2021 року (крайній термін сплати 21.02.2022); № 904 від 14.01.2022 на суму 1887,50 грн про сплату єдиного податку з фізичних осіб за 1-й квартал 2022 року (крайній термін сплати 20.05.2022); № 907 від 04.07.2022 на суму 1348,75 грн про сплату єдиного податку з фізичних осіб за 2-й квартал 2021 року (крайній термін сплати 19.08.2022); № 912 від 04.10.2022 на суму 2187,50 грн про сплату єдиного податку з фізичних осіб за 3-й квартал 2021 року (крайній термін сплати 19.08.2021). В подальшому, з`ясувалось, що сплата податкових зобов`язань була проведена на помилковий рахунок податкового органу. Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, відповідно до абз. 4 п.1 розділу якого помилково зараховані кошти - кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету. Згідно п. 43.2 ст. 43 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на рахунок такого платника податків у банку або небанківському надавачу платіжних послуг, або на єдиний рахунок, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Згідно з абз.2 п. 295.6 ст. 295 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми єдиного податку підлягають поверненню платнику в порядку, встановленому цим Кодексом. Пунктом 62 підрозділу 10 Інші перехідні положення ПК України встановлено, що для цілей застосування підпункту 35-1.8 статті 35-1 цього Кодексу враховуються суми помилково та/або надміру сплачених платником податків грошових зобов`язань і пені, що виникли, за даними контролюючого органу, починаючи з 1 січня 2021 року. Відповідно до п.35-18 ст.35-1 ПК України суми помилково та/або надміру сплачених платником податків грошових зобов`язань (зобов`язань з єдиного внеску) і пені, за даними контролюючого органу, вважаються коштами, що надійшли на єдиний рахунок, і враховуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, при формуванні Реєстру платежів з єдиного рахунку в розрізі окремого платника податків на дату формування такого Реєстру. Платник податків має право через електронний кабінет визначити напрям використання суми помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені, наявних на дату формування Реєстру платежів з єдиного рахунку в розрізі окремого платника податків, які повинні враховуватися при формуванні такого Реєстру. Положення цього пункту не позбавляють платника податків права на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань і пені у порядку, визначеному статтею 43 цього Кодексу. 15.02.2023, згідно квитанції №2, ФОП ОСОБА_1 подала до податкового органу в електронній формі через Електронний кабінет платника податків заяву про повернення помилково або надміру сплачених коштів, напрям перерахування коштів: на бюджетний рахунок для погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на податкові органи. Головним управлінням ДПС у Львівській області за результатами розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 28.02.2023 здійснено перерахування коштів в сумі 11483,75 грн з одного бюджетного рахунку на інший, що підтверджується знімком екрану з Електронного кабінету платника податків (копію долучено до апеляційної скарги). Також відсутність заборгованості зі сплати податкових зобов`язань ФОП ОСОБА_1 підтверджується копіями Витягу з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами (станом на 18.04.2023) та Довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи від 19.04.2023 № 4142/АП/13-01-13-02. Окрім того, позивачем не заперечується відсутність у відповідача податкового боргу, про що зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, однак матеріалами справи підтверджується що про відсутність такої заборгованості податковий орган був обізнаний станом на день ухвалення рішення суду першої інстанції, оскільки перерахування коштів провів ще у лютому 2023 року Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Колегія суддів також враховує вищенаведене, а також те, що відповідач є особою пенсійного віку та вчиняла усі заходи для сплати податкового боргу відразу після виявлення такої заборгованості; податковий орган був обізнаний про відсутність податкового боргу, хоч і не повідомив про це суд тому, з метою ефективного захисту порушеного права, в задоволенні заявленого позову слід відмовити. Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини у справі, тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав. Доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Окрім того, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про розподіл судових витрат у сумі 4026,00 грн (судовий збір 2684 грн, й витрати на правову допомогу 1000 грн). Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пункт 1 ч.3 ст.132 КАС України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За змістом ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з положеннями ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. З аналізу наведених вище правових норм щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, а також враховуючи заперечення протилежної сторони. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов`язаних з розглядом справи, представник відповідача надала суду копії таких документів: договору про надання правничої допомоги №03/23 від 17.04.2023; протоколу узгодження гонорару, Акта приймання-передачі послуг від 24.04.2023; квитанцію №226963865 від 21.04.2023 про оплату послуги за договором про надання правничої допомоги. Також сплата судового збору підтверджується платіжною інструкцією № 914 від 20.04.2023. Враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи щодо витрат на професійну правничу допомогу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн, тому заявлене клопотання підлягає задоволенню. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справ № 380/1038/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 4026,50 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 50 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький