Ухвала ККС ВС № 202/8192/22,202/9351/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 року м. Київ справа №№ 202/8192/22, 202/9351/22 провадження № 51-4218ск23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року щодо ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хинельське лісничество Севського району Брянської області рф, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року за ч. 2 ст. 190, ст.ст. 75, 76 КК, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, і ВСТАНОВИВ: Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком цього ж суду від 20 грудня 2021 року та призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року вищевказаний вирок місцевого суду залишено без змін. Судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_4 у м. Дніпрі викрав 06 жовтня 2022 року мобільний телефон у потерпілої ОСОБА_5 , а 01 листопада 2022 року викрав мобільний телефон у потерпілої ОСОБА_6 . Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення та на підставі ст. 616 КПК замінити йому покарання у виді позбавлення волі на проходження військової служби за призовом під час мобілізації. На обґрунтування касаційних вимог ОСОБА_4 вказує, що судами не враховано наявність пом`якшуючих покарання обставин, відшкодування завданої матеріальної шкоди та відсутність будь-яких претензій з боку потерпілих, даних про його особу, який має на утриманні неповнолітню дочку, а також його бажання вступити до лав ЗСУ для захисту Батьківщини від збройної агресії ворога. Мотиви Суду Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому, він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК в касаційній скарзі не оспорюються. Посилання в касаційній скарзі засудженого на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість є безпідставними з огляду на таке. В ході призначення покарання ОСОБА_4 суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував характер, ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, тяжкість скоєного засудженим злочину, особу винного, який раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності й судами йому неодноразово призначалося покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, однак ОСОБА_4 належних висновків для себе не зробив та умисно систематично відмовляється ставати на шлях виправлення, те, що він характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Судом враховано обставину, яка пом`якшує покарання засудженого, а саме щире каяття, а також обставину, що його обтяжує - рецидив злочинів. На підставі вищенаведеного місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства та правильно призначив йому покаранняв мінімальній межі санкції ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, та з урахуванням вимог ч. 1 ст. 71 КК призначив ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці, з чим вмотивовано погодився й суд апеляційної інстанції. Суд звертає увагу, що доводи касаційної скарги ОСОБА_4 аналогічні за змістом тим, які були наведені ним в апеляційній скарзі та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, за результатами розгляду якої визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим підстав немає. Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, цей суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 616 КПК, оскільки вони визначають порядок заміни застосованого до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а не призначеного їй покарання у виді позбавлення волі. З такими висновками апеляційного суду погоджується Верховний Суд. Підстав для застосування у цьому кримінальному провадженні положень ст. 69 КК, як про це вказує засуджений, немає. Також Суд констатує і відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК. Як правильно констатував суд апеляційної інстанції, ОСОБА_4 , будучи засудженим попереднім вироком місцевого суду до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК, в період іспитового строку, тобто менше ніж через рік, вчинив новий умисний корисливий злочин проти власності в умовах воєнного стану, що беззаперечно свідчить про відсутність підстав для застосування до нього інституту звільнення від відбування покарання. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є законною, обґрунтованою і вмотивованою. Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК. З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3