Постанова 4875 № 922/2303/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2023 року м. Харків Справа № 922/2303/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М. за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М. представників сторін: позивача Захарчук К.О., адвокат, ордер серії АР№1130496 від 12.06.2023 відповідача не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС", м. Харків (вх.№ 836 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 (суддя Рильова В.В., повний текст рішення складено 04.04.2023) та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 (суддя Рильова В.В., повний текст рішення складено 17.04.2023) у справі №922/2303/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майбутнє", м. Дніпро до Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС", м. Харків про стягнення 341 299,94 грн,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Майбутнє" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС" 341 299,94 грн заборгованості, з яких 223 684,70 грн сума основного боргу за Договором поставки №1501151 від 15.01.2015, 19 193,98 грн - 3% річних та 98 421,26 грн інфляційних втрат. Також позивач просив суд покласти на ТДВ "РОСС" витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 119,50 грн та витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 20 000,00 грн. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Майбутнє" задоволено. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Майбутнє" суму основного боргу за Договором поставки №1501151 від 15.01.2015 в розмірі 223 684,70 грн, 3% річних в розмірі 19 193,98 грн, інфляційні втрати в розмірі 98421,26 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 119,50 грн. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області 17.04.2023 стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Майбутнє" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. У відшкодуванні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Відповідач з рішенням суду першої інстанції від 03.04.2023 та з додатковим рішенням від 17.04.2023 не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Майбутнє відмовити. Зупинити дію рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22. Мотивуючи оскаржуване рішення від 03.04.2023 суд першої інстанції зазначив, що Товариство з додатковою відповідальністю "РОСС" в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, обставини, які повідомлені позивачем, не спростувало, доказів оплати залишку отриманої за Договором поставки №1501151 продукції не надало. На підставі цього, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Майбутнє" в частині примусового стягнення з відповідача 223 684,70 грн основного боргу обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню. Окрім цього, Господарський суд Харківської області у своєму рішенні від 03.04.2023, дійшов висновку, що за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми. Відповідно, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Майбутнє" і в частині стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС" 3% річних в розмірі 19 193,98 грн та інфляційних втрат в розмірі 98 421,26 грн. При винесені додаткового рішення від 17.04.2023 місцевий господарський суд виходив з того, що дана справа є спором незначної складності, з урахуванням ціни позову та відсутністю необхідності досліджувати значний обсяг нормативно-правових актів, документів. Судом першої інстанції зазначено, що спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України і не передбачають великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, а також матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Судом першої інстанції у додатковому рішенні від 17.04.2023 також враховано, що представник позивача під час розгляду справи №922/2303/22 брала участь лише в одному підготовчому засіданні. На підставі вищевикладеного, враховуючи правові позиції викладені у постанові від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18 Верховного Суду та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 місцевий господарський суд дійшов висновку, що виправданим та в загальній кількості достатнім, об`єктивним і співмірним зі складністю справи є присудження до стягнення на користь ТОВ "Майбутнє" витрат на професійну правову допомогу на загальну суму 6 000,00 грн, враховуючи складення позовної заяви до Господарського суду Харківської області про стягнення заборгованості на суму 4 000,00 грн та участь в одному підготовчому засіданні в режимі відеоконференції на суму 2 000,00 грн. Не погодившись з рішеннями суду першої інстанції, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Майбутнє відмовити. Зупинити дію рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно встановлені обставини, які мають значення для справи. Відповідач, в апеляційній скарзі не заперечує факту існування та укладення Договору поставки №1501151 від 15.01.2015 (далі Договір) укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Майбутнє та Товариством з додатковою відповідальністю "РОСС" (котрий підписаний та скріплений печаткою зі сторони відповідача). Апелянт вважає, що Договір є чинним, ніким не скасований та не оспорюваний. Проте, на думку відповідача, існування діючого Договору є лише одним із доказів, що підтверджують існування між сторонами господарських відносин з приводу поставки продукції. Посилаючись на положення п.4.1 Договору поставки №1501151 від 15.01.2015 укладеного між сторонами, апелянт стверджує, що при тлумаченні цього Договору мають застосовуватись положення «ІНКОТЕРМС-2010». Відповідач зазначає, що при відвантаженні продукції позивач зобов`язаний надати відповідачу оригінали товарної і податкової накладних, рахунку-фактури на фактично відвантажену партію продукції, а також сертифікат якості або паспорт якості, або документ, що підтверджує якість продукції. Посилаючись в апеляційній скарзі на специфікації №61 від 09.09.2019 та №63 від 25.11.2019, що є додатками до Договору поставки №1501151 від 15.01.2015, де зазначено, що загальна вартість Товару, що поставляється по специфікації №61 становить 128 174, 40 грн, а по специфікації №63 загальна вартість становить 155 684, 70 грн. Відповідач наголошує, що за умовами п.3. специфікацій оплата здійснюється з відстрочкою платежу в 20 днів з моменту поставки. Посилаючись на норми ч.1, ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач стверджує, що позивачем по справі не подано жодних належних і допустимих доказів щодо поставки і факту отримання продукції в заявленій кількості та виду, у зв`язку з чим, факт поставки товару позивачем є недоведеним. Оскільки, на думку відповідача, матеріали справи не містять жодних доказів факту поставки (факту прийняття) продукції відповідно до Договору, оскільки, специфікацією №61 від 09.09.2019 та специфікацією №63 від 25.11.2019 передбачена лише загальна вартість товару у розмірі 128 174,40 грн та 155 684,70 грн. Зазначені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, а тому апелянт вважає, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку в частині примусового стягнення з ТДВ «РОСС» 223 684,70 грн основного боргу. На думку відповідача, оскільки відсутній факт поставки продукції, то відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій відповідно до ст. 625 ЦК України. Відтак, у даному випадку необґрунтовано розраховані інфляційні витрати і нарахована неустойка за порушення зобов`язань стосовно оплати, оскільки відсутні товаророзпорядчі документи, зокрема видаткові накладні, на підставі чого виникає фактична неможливість розрахувати період прострочення. Апелянт стверджує, що поза увагою суду першої інстанції залишилися обставини справи, які вказують на порушенням строків позовної давності. На його думку, про наявність діючого Договору поставки №1501151 від 15.01.2015 та Специфікації №61 від 09.09.2019 та Специфікації №63 від 25.11.2019 до Договору позивачу було відомо. Момент обізнаності порушення своїх прав позивач пов`язує з моментом підписання Акту звіряння 27.10.2021, що не підтверджує факту того, що позивачу не були відомі вищезазначені обставини раніше. Відповідач зазначає, що наявність Специфікації № 61 та Специфікації №63 датованих 09.09.2019 та 25.11.2019 відповідно, відсутність чіткого терміну виконання зобов`язань з поставки продукції та самого факту поставки продукції з місяця вересня та листопада 2019 року дає підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності починається з вересня 2019 року, а подання позовної заяви датується 11.11.2022. На підставі обставин викладених вище, відповідач вважає за необхідне скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення на підставі п.1-4 ч.1 ст. 277 ГПК України. Оскільки, судом першої інстанції нез`ясовані обставини справи, зокрема факту поставки продукції, здійснена одностороння оцінка пояснень з боку позивача, невірно застосовані висновки відповідно до наявних обставин. Апелянт вважає, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судові витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню. А тому, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 підлягає скасуванню. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2023 для розгляду справи №922/2303/22 визначено колегію суддів у складі: Лакіза В.В. (головуючий суддя-доповідач), суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 05.07.2023. 23.06.2023 засобами електронного зв`язку (вх. ел. пошти №11352 від 23.06.2023) від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Майбутнє» адвоката Захарчук К.О. надійшла заява про участь в судовому засіданні 05.07.2023 об 11:30 годині в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника. 26.06.2023 засобами електронного зв`язку (вх. ел. пошти №11483 від 26.06.2023) на адресу Східного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Згідно даних рекомендованого повідомлення про вручення №6102272376114 (т.2 а.с.47), ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 ТОВ "Майбутнє" отримало 16.06.2023. Тобто, відзив поданий в межах десятиденного строку визначеного ухвалою від 31.05.2023. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22 року обґрунтованими та законним, та такими, що винесені без порушення норм матеріального та процесуального права. У запереченнях викладених у відзиві позивач, зазначає, що протягом 2019-2021 років ТОВ "Майбутнє" поставило ТДВ "Росс" трубну продукцію на загальну суму 1 225 882,40 грн, відповідачем частково оплачено вартість поставленого товару у сумі 1002 197, 00 грн. Останню поставку продукції ТОВ "Майбутнє" на адресу ТДВ "Росс" здійснено 06.12.2019. 27.10.2021 між позивачем та відповідачем підписано акт звіряння, відповідно до якого, заборгованість відповідача на користь позивача становить 223 684,70 грн. 27.10.2021 позивач на адресу відповідача направив претензію про сплату заборгованості у сумі 223 684,70 грн. Відповідно до листа відповідача від 11.11.2021 за №1211 ТДВ "Росс" підтверджено наявність заборгованості у сумі 223 684,70 грн, однак останній повідомив, що на підставі фінансових труднощів не має можливості сплатити борг. Проте, після підписання сторонами акту звіряння відповідачем так і не було здійснено погашення заборгованості, тому позивач звернувся до суду з позовною заявою за захистом свого порушеного права. Що стосується доводів апелянта з приводу пропущеної позовної давності, представник позивача, вважає, що у даному випадку строк позовної давності переривався і почав свій відлік з дня підписання сторонами акту звіряння 27.10.2021. На підставі викладеного, позивач просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22 без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 постановлено, судове засідання у справі №922/2303/22 призначене на 05.07.2023 об 11:30 годині, провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Майбутнє» в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку. До судового засідання 05.07.2023 представник позивача, приєднався за допомогою засобів відеоконференцзв`язку. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином. Враховуючи, що явка сторін в судове засідання 05.07.2023 обов`язковою не визнавалась, правова позиція відповідача викладена ним в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутністю представника відповідача за наявними матеріалами справи. У судовому засіданні 05.07.2023 представник позивача визнав можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги, без участі відповідача. Проти доводів і вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22 залишити без змін. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи 15.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Майбутнє" (Постачальник за договором) та Товариством з додатковою відповідальністю "РОСС" (Покупець за договором) укладено Договір поставки №1501151 (т.1 а.с. 14-16), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити трубну продукцію, надалі іменовану "Продукція", найменування, асортимент, кількість, ціна якої вказана у специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до цього Договору які є невід`ємною його частиною. Відповідно до пункту 2.1 Договору ціна на партію продукції, яка підлягає поставці згідно з умовами цього Договору, є договірною, встановлюється Постачальником та вказується у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору. Оплата за продукцію здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника у формі, передбаченою Специфікацією (пункт 3.2 Договору). Договір діє з моменту підписання до 31.12.2016 (пункт 12.1 Договору). В подальшому термін дії Договору було пролонговано сторонами. Так, згідно Додаткової угоди № 2 від 25.04.2018 до Договору поставки № 1501151 (т.1 а.с. 17) термін дії Договору № 1501151 продовжено до 31 грудня 2020 року. В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Майбутнє" посилається на те, що протягом дії Договору позивачем поставлено Товариству з додатковою відповідальністю "РОСС" трубну продукцію на загальну суму 1 225 882,40 грн. Однак, відповідачем оплачено вартість отриманого товару не в повному обсязі, а в сумі 1 002 197,00 грн. Так, згідно підписаних представниками та скріплених печатками сторін, сторонами погоджено, що загальна вартість Товару за Специфікацією №61 становить 128 174,40 грн, за Специфікацією №63 становить 155 684,70 грн. Згідно відтиску штампу, що міститься на описі вкладення до цінного листа (т.1 а.с. 22) 29.10.2021 року Позивачем на адресу ТДВ "РОСС" направлено Претензію №1 від 27.10.2021 (т.1 а.с. 20-21) про сплату заборгованості у сумі 223 684,70 грн, згідно якої 10.09.2019 ТОВ "Майбутнє" передало ТДВ "РОСС" трубну продукцію на суму 128 174,00 грн, що підтверджується накладною №91001 від 10.09.2019. Відповідно до умов специфікації №61 від 09.09.2019 оплата за поставку здійснюється з відстрочкою платежу 20 днів з моменту поставки, тобто останнім днем для оплати є 01.10.2019. Дана поставка була оплачена частково 05.12.2019 на суму 60 174 40 грн. Таким чином, дана поставка несплачена на суму 68 000,00 грн, відповідно до розрахунку 128 174,40 грн (вартість поставки від 10.09.2019) - 60 174,40 (сума оплати від 05.12.2019) = 68 000,00 грн. Також, 06.12.2019 ТОВ "Майбутнє" передало ТДВ "РОСС" трубну продукцію на загальну суму 155 684,70 грн, що підтверджується накладною №120601 від 06.12.2019. Відповідно до умов специфікації № 63 від 06.12.2019 оплата за поставку здійснюється з відстрочкою платежу 20 днів з моменту поставки, тобто останнім днем для оплати є 27.12.2019. Дана поставка залишається несплаченою в повному обсязі. З урахуванням викладеного ТДВ "РОСС" має заборгованість перед ТОВ "Майбутнє" у розмірі 223 684,70 грн. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 27.10.2021 між позивачем та відповідачем складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 27.10.2021 (т.1 а.с. 25), відповідно до якого заборгованість ТДВ "РОСС" перед позивачем становить 223 684,70 грн. Даний акт звірки містить підписи та печатки двох сторін. Відповідно до листа Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС" від 12.11.2021 вих. №1211 (т.1 а.с. 24) відповідачем визнано наявність боргу перед ТОВ "Майбутнє" у сумі 223 684,70 грн, однак на підставі фінансових труднощів, відповідачем запропоновано погашення заборгованості за формулою: 50% від суми піде на погашення боргу, а 50% на придбання товару. Оскільки, після підписання сторонами Акту звіряння ТДВ "РОСС" так і не здійснило погашення заборгованості в розмірі 223 684,70 грн, вважаючи свої права порушеними, ТОВ "Майбутнє" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому окрім стягнення основної заборгованості за договором поставки, внаслідок прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано і заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 19 193,98 грн та інфляційні втрати в розмірі 98 421,26 грн за період з 01.01.2020 по 10.11.2022, в порядку статті 625 ЦК України. Приймаючи рішення, суд першої інстанції, дослідивши умови договору та надані сторонами документи, визнав доведеним факт порушення відповідачем умов договору щодо здійснення оплати товару за договором поставки №1501151 від 15.01.2015 та дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Обставини щодо стягнення суми основного боргу та вказаних нарахувань у вигляді 3% річних та інфляційних втрат є предметом апеляційного оскарження. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Сторони факт укладання договору поставки №1501151 від 15.01.2015 не заперечують та у наданих суду заявах визнають. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст.204 ЦК України, приймає до уваги договір №1501151 від 15.01.2015 як належну підставу у розумінні норм ст.11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару. Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України). За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України). Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України. Відповідно до частини першої ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правовідносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки. Статтею 265 Господарського кодексу України унормовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Положеннями ст.664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Частинами 1,2 ст.692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України). Так, за умовами п.3.2 Договору поставки, оплата за продукцію здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника у формі, передбаченою Специфікацією. З матеріалів справи вбачається, що за Специфікацією №61 від 09.09.2019 та Специфікацією №63 від 25.11.2019 сторонами погоджено вартість товару, що поставляється та складає 128 174,40 грн (за специфікацією №61) та 155 684,70 грн (за специфікацією №63). Факт поставки товару позивачем відповідачу та наявність заборгованості ТДВ "РОСС" на користь ТОВ "Майбутнє" підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019-27.10.2021, відповідно до якого, заборгованість відповідача на користь позивача становить 223 684,70 грн. Вищезазначений акт підписаний сторонами та скріплений печатками. Також, на підтвердження наявності заборгованості, позивачем до суду надано лист, (відповідь на претензію) Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС" від 12.11.2021 вих. №1211. У вищезгаданому листі, відповідачем визнано наявність боргу перед ТОВ "Майбутнє" у сумі 223 684,70 грн, однак на підставі фінансових труднощів, відповідачем запропоновано погашення заборгованості за формулою: 50% від суми піде на погашення боргу, а 50% на придбання товару. Товариство з додатковою відповідальністю "РОСС" в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростувало, доказів оплати залишку отриманої за Договором поставки №1501151 продукції не надало. Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. В той же час відповідно до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, належить зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 24.10.2018 у справі №905/3062/17). Тобто, акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу. До матеріалів справи ТОВ "Майбутнє" додано зокрема такі докази: копію договору поставки № 1501151 від 15.01.2015, копію додаткової угоди до №2 від 15.01.2015, копії Специфікації № 61 від 09.09.2019 та Специфікації № 63 від 25.11.2019 (підписаних та завірених печаткою сторін), копію акта звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 27.10.2021 (підписаного та завіреного печаткою сторін), копію акта звіряння взаємних розрахунків за період з 28.10.2021-08.11.2022 (підписаного та завіреного печаткою лише зі сторони позивача), копію претензії №1 від 27.10.2021, з доказом направлення на адресу ТДВ "РОСС" та копію листа від 11.11.2021 за №1211, яким ТДВ "Росс" підтверджено наявність заборгованості у сумі 223 684,70 грн. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів зазначає, що у разі невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (Постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 916/922/19). З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано до суду докази, які в своїй сукупності підтверджують факт поставки товару на загальну суму 223 684,70 грн та є підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар. Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваному відповідачем рішенні, правомірно задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Майбутнє" в частині примусового стягнення з відповідача 223 684,70 грн основного боргу. Одночасно, колегія суддів, зазначає, що матеріалами справи спростовуються доводи покладені відповідачем в обґрунтування апеляційної скарги, що відсутність оригіналів товарної і податкової накладних, рахунку-фактури на фактично відвантажену партію продукції, а також сертифікату якості або паспорту якості, чи документа, що підтверджує якість продукції є обставинами, що підтверджують факт відсутності поставки товару відповідно до договору. Щодо стягнення з відповідача 19 193,98 грн 3% річних та 98 421,26 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання. Специфікацією №63 від 25.11.2019 визначено термін постачання продукції, а саме грудень 2019 року. 06.12.2019 ТОВ "Майбутнє" передало ТДВ "РОСС" трубну продукцію, відповідно до умов специфікації №63 від 25.11.2019 оплата за поставку здійснюється з відстрочкою платежу 20 днів з моменту поставки, тобто останнім днем для оплати товару є 27.12 2019. На підставі вищевикладеного, позивачем інфляційне нарахування та 3% річних здійснено з 01.01.2020 по 10.11.2022. Здійснивши перевірку заявленого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір інфляційного збільшення складає: 223 684,70 x 1.44210434 - 223 684,70 = 98 891,98 грн. Однак, враховуючи приписи ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому вимоги викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 98 421,26 грн правомірно задоволено судом першої інстанції у розмірі, визначеному позивачем. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19 193,98 грн, колегія суддів приходить до висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним, а тому правомірно заявлений позивачем до стягнення та правомірно задоволений судом першої інстанції. Враховуючи, що Східним апеляційним господарським судом встановлено підтвердження належними доказами факт поставки товару на користь ТДВ «Росс», твердження апелянта, що відсутність товаророзпорядчих документів, зокрема видаткових накладних, викликає фактичну неможливість розрахувати період прострочення, також відхиляються судом апеляційної інстанції. Щодо тверджень апелянта з приводу порушення строків позовної давності, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне. Виходячи з фактичних обставин справи, позивач поставив останню партію продукції 06.12.2019. Враховуючи викладене, перебіг строку позовної давності починається з вересня 2019 року, а тому, на думку апелянта, на момент подання позовної заяви 11.11.2022 строк позовної давності сплинув. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України) . Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14ц (14-59цс18), зазначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача із такою заявою під час розгляду справи у суді першої інстанції. Суд не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суд вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Згідно з частиною третьою статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 27.10.2021, згідно з яким відповідачем визнано наявність спірної заборгованості перед позивачем. Підписання в межах строків позовної давності боржником і кредитором акту звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, належить до дії, яка свідчить про визнання особою свого боргу, і як наслідок про переривання строку позовної давності (Постанова Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17). Таким чином, оскільки акт звірки взаємних розрахунків підписаний станом на 27.10.2021, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності перервався. Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила, що Господарський суд Харківської області у рішенні від 03.04.2023 дійшов правомірного висновку, щодо стягнення з відповідача загальної суми заборгованості у розмірі 341 299,94 грн. Щодо апеляційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції від 17.04.2023, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що 07.04.2023 представник ТОВ «Майбутнє» адвокат Захарчук К.О. звернулась до Господарського суду Харківської області із заявою, в якій просила суд стягнути з ТДВ «Росс» на користь ТОВ «Майбутнє» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. За результатом розгляду заяви, Господарським судом Харківської області 17.04.2023 прийнято додаткове рішення, яким заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ТДВ «Росс» на користь ТОВ «Майбутнє» судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі відмовлено. На думку апелянта, оскільки судове рішення від 03.04.2023 у справі №922/2303/22 прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому судові витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню. Відповідно, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 підлягає скасуванню. З приводу доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За змістом пунктів 6 та 9 частини першої цієї статті представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає, зокрема, в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в господарському судочинстві; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Статтею 19 Закону передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів юридичних осіб усудах під час здійснення господарського судочинства. Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем до суду першої інстанції надано копію договору про надання правових (юридичних) послуг №071122/1 від 07.11.2022 вартістю 20 000,00 грн, Замовлення №1 на надання правових (юридичних) послуг, копія складеного сторонами Акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №111122/1/Акт від 11.11.2022, згідно якого адвокатом були виконані наступні роботи: надання правової допомоги згідно п. 1.1-1.2 Замовлення №1 від 07.11.2022 до Договору №071122/1 від 07.11.2022 вартістю 20 000,00 грн, копія рахунка на оплату №0711/2022 від 07.11.2022 на суму 20 000,00 грн. При винесені додаткового рішення від 17.04.2023 суд першої інстанції враховуючи правові позиції викладені у постанові від 23.01.2020 у справі №910/16322/18 Верховного Суду та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, дійшов висновку, що виправданим та в загальній кількості достатнім, об`єктивним і співмірним зі складністю справи є присудження до стягнення на користь ТОВ "Майбутнє" витрат на професійну правову допомогу на загальну суму 6 000,00 грн, враховуючи складення позовної заяви до Господарського суду Харківської області про стягнення заборгованості на суму 4000,00 грн та участь в одному підготовчому засіданні в режимі відеоконференції на суму 2 000,00 грн. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Судом першої інстанції було правомірно враховано приписи частини 5 статті 129 ГПК України, якими визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. А саме, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, висновки суду першої інстанції відповідають тривалій та послідовній практиці Верховного Суду у застосуванні статей 126, 129 ГПК України та не спростовуються доводами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ТДВ «Росс» в частині скасування додаткового рішення колегія суддів не вбачає. З огляду на те, що апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та на додаткове рішення від 17.04.2023 у справі №922/2303/22 залишається без задоволення, відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 1 ч. 1 ст. 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "РОСС" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2023 у справі №922/2303/22 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття; порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 13.07.2023 Головуючий суддя В.В. Лакіза Суддя Л.І. Бородіна Суддя Л.М. Здоровко