Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 902/1142/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року Справа № 902/1142/22 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І. секретар судового засідання Шилан О.С. за участю представників сторін: позивача: Іванов В.П. (адвокат) відповідача: Шевчук О.В. (адвокат) розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фермерського господарства "Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 07.03.2023 (суддя Тварковський А.А., повний текст складено 17.03.2023) та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 04.04.2023 (суддя Тварковський А.А., повний текст складено 13.04.2023) у справі № 902/1142/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" до Фермерського господарства "Україна" про стягнення 36068804 грн. ВСТАНОВИВ: ТзОВ "Адама Україна" звернулось з позовом до Господарського суду Вінницької області про стягнення з ФГ "Україна" коштів в сумі 36068804 грн. В обґрунтування позовних вимог товариство вказало про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № ADV_UKR_1/20 від 20.02.2020 в частині своєчасної поставки позивачу обумовленого договором товару, внаслідок чого ТзОВ "Адама Україна" заявлено до стягнення з ФГ "Україна" 36068804 грн., з яких: 21300627, 53 грн. - сума коштів, яка підлягає поверненню (попередня оплата за непоставлений товар з урахуванням курсової різниці); 7853157, 09 грн. - штрафу; 2009628, 15 грн. - неустойки; 4905 390,42 грн. - 13 % річних. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023 у справі № 902/1142/22 позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТзОВ "Адама Україна" 21300627, 53 грн. - основного боргу; 7853157, 90 грн. - штрафу; 2006917, 84 грн. - пені; 4905390, 42 грн. - процентів та 540991, 41 грн. - витрат на сплату судового збору. В решті позову щодо стягнення 2710, 31 грн. пені відмовлено, у зв`язку з чим витрати на сплату судового збору в сумі 40, 65 грн. залишено за позивачем. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовної заяви ТзОВ "Адама Україна" щодо стягнення штрафу, пені та відсотків повністю, а суму основного боргу повністю скасувати в частині застосування курсової різниці. Аргументуючи доводи скарги відповідач вказав про те, що рішення Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023 року у справі № 902/1142/22 прийняте з порушенням норм процесуального, невірного застосування матеріального права без повного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, без детального дослідження доказів на яких ґрунтується

мотивувальна частина рішення, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняття нового рішення, яким відмовити ТзОВ "Адама Україна" в частині задоволення позову. Зокрема, зауважує невірне обрахування суми із врахуванням курсової різниці. Вважає, якщо умовами договору передбачено повернення попередньої оплати в гривневому еквіваленті при пониженні курсу валюти в тій же сумі, відповідно і при підвищенні курсу кошти мають повертатись в сталій гривневій сумі. Також звертає увагу на безпідставне включення до розрахунку суми повернення попередньої оплати податку на додану вартість. Зазначає, що нарахування 13% річних за користування коштами, 25% штрафу та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ фактично є подвійним притягненням до одного виду відповідальності, а тому має бути стягнуто щось одне. Разом з цим відмічає, що розрахунки суми санкцій є помилковими та наводить власні контррозрахунки, а також посилаючись на їх надмірний розмір вважає, що останні можуть бути зменшені на 70%. Однак суд першої інстанції не застосував своє право на їх зменшення. Вказує, що місцевий суд не звернув уваги на скорочені строки позовної давності для нарахованих санкцій та не врахував наявність форс-мажорних обставин, які підтверджені відповідним сертифікатом. Окрім того, додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.04.2023 у даній справі стягнуто з відповідача на користь позивача 60000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 90000 грн. залишено за ТзОВ "Адама Україна". Витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 90000 грн. залишено за ФГ "Україна". Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, відповідач також звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на останнє та просив скасувати його в частині стягнення з ФГ "Україна" на користь позивача 60000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В обгрунтування доводів скарги відповідач зазначив, що з поданих до заяви на відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом Івановим В.П. доказів не вбачається великий зміст наданих послуг. Окрім того, на думку скаржника, сума у 60000 грн. є не співмірною з складністю справи, оскільки загальна кількість витраченого часу щодо слухання справи 902/1142/22 у суді першої інстанції становила близько 2 годин, при цьому всі судові засідання представник позивача відвідував за допомогою відеоконференції (онлайн) шляхом використання власних технічних засобів, отже будь яких витрат щодо часу витраченого на прибуття фізично до суду першої інстанції не могло бути. Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2023 у справі № 902/1142/22; об`єднано апеляційні скарги ФГ "Україна" в одне апеляційне провадження для спільного розгляду; призначено апеляційні скарги до розгляду в судовому засіданні. Від позивача на адресу суду надійшли відзиви на апеляційні скарги ФГ "Україна", відповідно до яких позивач просить суд залишити скарги без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Від скаржника на адресу суду надійшла заява про надання доказів, відповідно до якої останній просив суд поновити строк на подачу до суду апеляційної інстанції висновку експерта № СЕ-19-23/18043-ЕК від 12.04.2023 Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, з підстав поважності ненадання до суду апеляційної інстанції, оскільки висновок був складений 14.04.2023 тобто після подачі апеляційної скарги про який зазначалося у апеляційній скарзі; прийняти вказаний доказ зважаючи на те, що об`єктивність ненадання даного висновку до суду першої інстанції не залежали від відповідача; врахувати висновок експерта №СЕ-19-23/18043-ЕК від 14.04.2023 на обґрунтування доводів апеляційної скарги із врахуванням висновків експерта щодо дійсної фактичної заборгованості. Також від скаржника надійшло клопотання про прийняття нових доказів щодо часткового стягнення коштів в межах виконавчого провадження з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" в загальній сумі 3448721, 32 грн., які врахувати при прийнятті постанови за наслідками апеляційного розгляду. Залучити в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 заяву ФГ "Україна" від 29.05.2023 про надання доказів та клопотання від 13.06.2023 про прийняття нових доказів і залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору приватного виконавця Тимощука В.В. залишено без задоволення. 04.07.2023 від ФГ "Україна" на адресу суду надійшли додаткові пояснення у яких скаржник виклав свою правову позицію стосовно: строку договору поставки № ADV_UKR_1/20 від 20.02.2020; вимоги позивача повернути попередню оплату з урахуванням курсової різниці у зв`язку з розірванням договору; притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності за припиненим договором. Просив суд прийняти дані додаткові пояснення та врахувати їх при ухваленні рішення. Дослідивши зазначені додаткові пояснення колегією суддів встановлено, що правова позиція відповідача щодо питань, зазначених у вказаних поясненнях, останнім в суді першої інстанції не викладалась та не була предметом дослідження місцевим господарським судом в ході розгляду справи, з огляду на що судом апеляційної інстанції вказані додаткові пояснення розцінюються як доповнення до апеляційної скарги. В силу ч. ч. 1, 2 ст. 266 ГПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Зважаючи на те, що вказані додаткові пояснення, які за своєю правовою природою є доповненнями до апеляційної скарги, подані поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 266 ГПК України для їх подання, колегією суддів такі пояснення не приймаються до уваги. Також, 04.07.2023 представником відповідача подано клопотання про поновлення пропущеного строку та приєднання документів до матеріалів справи (згідно переліку). Розглянувши клопотання апелянта про долучення доказів, суд зазначає таке. Згідно ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Із змісту ч. 8 ст. 80 ГПК України вбачається, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Як визначено статтею 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Виходячи з конструкції даної норми слід відмітити, що суд апеляційної інстанції повторно розглядає господарський спір в межах доказів та фактів, які існували на момент прийняття рішення судом першої інстанції. Додаткові докази можуть бути прийняті судом до уваги лише у випадку їх існування на момент розгляду справи в суді першої інстанції та з огляду на неможливість їх подання суду з об`єктивних причин. Судом констатується, що скаржником жодним чином не обґрунтовано підстави неможливості подання вищезазначених доказів до місцевого господарського суду, з огляду на що останні не приймаються колегією суддів до уваги. Представником скаржника також подано клопотання про зупинення провадження у справі, відповідно до якого фермерське господарство просило суд апеляційної інстанції зупинити провадження у справі № 902/1142/22 до закінчення перегляду рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі № 902/1144/22 в касаційному порядку. Заявник вказує, що рішення суду першої інстанції у справах № 902/1142/22 та № 902/1144/22 є аналогічними та тотожними, оскільки ухвалені між тими ж сторонами та з тих же правовідносин. Відповідно за наслідками розгляду касаційної скарги у справі № 902/1144/22 будуть сформовані правові висновки та позиція щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, що є підставою для зупинення провадження у справі № 902/1142/22 згідно ст.ст. 227, 228 ГПК України. З даного приводу судом апеляційної інстанції зазначається наступне. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється. За змістом п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 917/349/20). Сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи. Натомість, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Судом констатується, що клопотання відповідача не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення даного провадження із обґрунтуванням об`єктивної неможливості розгляду даної справи до закінчення перегляду рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі № 902/1144/22 у касаційному порядку. Поряд з цим, судом зазначається, що як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Верховного Суду від 05.06.2023, серед іншого, касаційну скаргу ФГ "Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі № 902/1144/22 - залишено без руху. Колегією суддів констатується, що станом на момент винесення апеляційним судом даної постанови, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня інформація про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ "Україна" на вищезазначені судові рішення у справі № 902/1144/22. Окрім того, згідно п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Однак заявником не надано доказів прийняття до розгляду касаційної скарги у справі № 902/1144/22 палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду. З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ФГ "Україна" про зупинення провадження у справі. Присутній у судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційних скарг підтримала та просила останні задоволити. Представник позивача у судовому засіданні просив суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзивів на них, заслухавши представників сторін у судовому засіданні, дослідивши та проаналізувавши наявні докази, колегія суддів зазначає наступне. Судами встановлено, що 20.02.2020 між відповідачем (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки № ADV_UKR_1/20, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар українського походження, вказаний у п. 2.1. договору, а покупець зобов`язується прийняти такий товар та оплатити його вартість. Згодом, 25.06.2020 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої внесено зміни до розділу 2 договору щодо кількості, попередньої ціни товару та строку поставки. З урахуванням вказаної додаткової угоди відповідач зобов`язався поставити позивачу 2100 тонн (+/-10%) кукурудзи 3 класу (врожаю 2020 року) у строк з 01.10.2020 до 31.10.2020 (обидві дати включно) та 5000 тонн (+/-10%) кукурудзи 3 класу (врожаю 2020 року) у строк з 01.11.2020 до 30.11.2020 (обидві дати включно) на умовах поставки DAP ТзОВ "Сорочанський мірошник" (22731, Вінницька область, Іллінецький район, с. Сорока, вул. Гагаріна, буд. 3А) згідно з правилами Інкотермс 2010. Відповідно до 5.1. договору, покупець здійснює попередню оплату у сумі, що становить гривневий еквівалент 576721, 32 доларів США, в тому числі ПДВ, розрахований за курсом продажу долара США, який складеться на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення попередньої оплати за товар, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua. Попередня оплата здійснюється покупцем не пізніше 10 (десяти) банківських днів з дати видачі постачальником покупцю товарної аграрної розписки згідно з п. 7.1.- 7.3. договору. У випадку порушення строків поставки покупець постачальник сплачує на користь покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (https://bank.gov.ua/) від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки (п. 8.2. договору). Відповідно до п. 8.3. договору сторони погодили, що за прострочення поставки товару строком більше ніж на 10 (десяти) календарних днів (в т.ч. не поставка або неповна поставка товару) - постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 25% від попередньої загальної вартості товару з ПДВ, зазначеної в п. 2.2. договору. Згідно п. 13.3. договору, він може бути розірваний покупцем в односторонньому порядку у будь-який час шляхом направлення постачальнику письмового повідомлення про припинення (розірвання) договору рекомендованим листом з описом вкладення за 5 (п`ять) робочих днів до дати розірвання договору. В такому випадку договір вважається розірваним на 6 (шостий) календарний день з дати відправлення постачальнику відповідного повідомлення про припинення (розірвання) договору, при цьому підписання сторонами додаткових угод щодо розірвання договору є необов`язковим. Підтвердженням дати відправлення такого повідомлення є відповідний штамп поштового відділення на описі вкладення. Підписанням цього договору сторони погодили, що відмова покупця від договору відповідно до умов цього пункту за жодних умов не може розглядатися як порушення умов договору покупцем та/або бути підставою для застосування до покупця штрафів, пені чи інших видів санкцій, що передбачені Договором або підставою для стягнення збитків з покупця. У разі розірвання договору згідно з процедурою, передбаченою цим пунктом договору, постачальник зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту розірвання договору повернути покупцю попередню оплату у сумі, яка визначається наступним чином: 13.3.1. У випадку, якщо курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті фактичного повернення попередньої оплати постачальником покупцю, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua збільшився порівняно з курсом продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення покупцем попередньої оплати за товар згідно з п. 5.1. договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua, то постачальник повертає покупцю суму коштів, яка розраховується наступним чином: СП = ПО X КЗ/К2; де: СП - сума коштів, яка підлягає поверненню постачальником покупцю; ПО - сума попередньої оплати у гривнях з ПДВ, здійсненої покупцем постачальнику на виконання умов договору, та яка розрахована згідно п. 5.1. цього договору. КЗ - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті фактичного повернення коштів постачальником покупцю згідно умов даного пункту договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua (надалі по тексту договору також згадується як КЗ); К2 - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення покупцем постачальнику попередньої оплати за товар згідно з п. 5.1. договору; 13.3.2. Якщо КЗ Зобов`язання відповідача за договором є забезпеченими товарною аграрною розпискою від 20.02.2020 та виданим виконавчим написом 18.12.2020 про витребування у відповідача та передачу позивачу 7040, 976 тон кукурудзи. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач вніс на банківський рахунок відповідача передплату в розмірі 14109488, 62 грн. згідно платіжного доручення № 584 від 21.02.2020, що є гривневим еквівалентом 576721, 32 доларів США за курсом, що обліковується на сайті www.kurs.com.ua станом на 20.02.2020 (1 долар США = 24, 4650 грн.). Однак, відповідач поставку товару за договором не здійснив, докази протилежного у матеріалах справи відсутні та такий факт визнавався відповідачем. У зв`язку із зазначеним, ТзОВ "Адама Україна" звернулось із позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 21300627, 53 грн. - попередньої оплати за непоставлений товар з урахуванням курсової різниці; 7853157, 09 грн. - штрафу; 2009628, 15 грн. - неустойки; 4905390, 42 грн. - 13 % річних. Поряд з цим, як встановлено судами, позивачем в односторонньому порядку було розірвано договір поставки № ADV_UKR_1/20 від 20.02.2020 шляхом направлення 09.10.2022 відповідної вимоги відповідачу. Як зазначено вище, за результатами розгляду позовних вимог товариства, місцевий господарський суд оскаржуваним рішенням від 07.03.2023 задоволив їх частково та ухвалив стягнути з ФГ "Україна" на користь позивача 21300627, 53 грн. - основного боргу; 7853157, 90 грн. - штрафу; 2006917, 84 грн. - пені; 4905390, 42 грн. - процентів та 540991, 41 грн. - витрат на сплату судового збору. В решті позову щодо стягнення з відповідача 2710, 31 грн. пені судом відмовлено. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками Господарського суду Вінницької області зважаючи на слідуюче. Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як підтверджується матеріалами справи, сторонами даного господарського спору укладено договір поставки № ADV_UKR_1/20 від 20.02.2020. В силу ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Згідно ч. 3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. В силу ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вказано вище, однією з умов належного виконання зобов`язання є виконання його у встановлений строк. Так, частина 1 ст. 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а згідно з ч. 1 ст. 664 цього ж Кодексу - зобов`язання вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар. В силу ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Згідно ч. 1 ст. 571 ЦК України, якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання. З огляду на зазначені приписи, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що здійснений позивачем платіж в сумі 14109488, 62 грн. згідно платіжного доручення № 584 від 21.02.2020 слід вважати саме авансом, а не завдатком, позаяк такий платіж не є способом виконання зобов`язання, а лише є способом платежу. Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Поряд з цим, ст. 693 ЦК України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права. Як зазначено вище, згідно умов укладеного сторонами договору з урахуванням додаткової угоди, відповідач зобов`язався поставити позивачу товар у строк з 01.10.2020 до 31.10.2020 (щодо поставки 2 100 т +/-10% кукурудзи 3-го класу врожаю 2020) та у строк з 01.11.2020 до 30.11.2020 (щодо поставки 5 000 т +/-10% кукурудзи 3-го класу врожаю 2020). Відтак, кінцева дата для поставки товару за договором є відповідно 31.10.2020 та 30.11.2020. З огляду на те, що кінцева дата поставки 31.10.2020 припадає на вихідний день, з 02.11.2020 відповідач є боржником, що прострочив виконання зобов`язання за договором щодо поставки товару. Прострочення ж за кінцевою датою поставки 30.11.2020 виникло з 01.12.2020. При цьому, як зазначено вище, згідно п. 13.3. договору, останній може бути розірваний покупцем в односторонньому порядку у будь-який час шляхом направлення постачальнику письмового повідомлення про припинення (розірвання) договору рекомендованим листом з описом вкладення за 5 (п`ять) робочих днів до дати розірвання договору. В такому випадку договір вважається розірваним на 6 (шостий) календарний день з дати відправлення постачальнику відповідного повідомлення про припинення (розірвання) договору, при цьому, підписання сторонами додаткових угод щодо розірвання договору є необов`язковим. Матеріалами справи підтверджується, що позивач як покупець скористався правом на розірвання договору шляхом направлення відповідного повідомлення 09.10.2022. Згідно п. 13.3. договору, у разі його розірвання згідно з процедурою, передбаченою цим пунктом договору, постачальник зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту розірвання договору повернути покупцю попередню оплату у сумі, яка визначається наступним чином: 13.3.1. У випадку, якщо курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті фактичного повернення попередньої оплати постачальником покупцю, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua збільшився порівняно з курсом продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення покупцем попередньої оплати за товар згідно п. 5.1. договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua, то постачальник повертає покупцю суму коштів, яка розраховується наступним чином: СП = ПО X КЗ/К2; де: СП - сума коштів, яка підлягає поверненню постачальником покупцю; ПО - сума попередньої оплати у гривнях з ПДВ, здійсненої покупцем постачальнику на виконання умов договору, та яка розрахована згідно п. 5.1.; КЗ - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті фактичного повернення коштів постачальником покупцю згідно умов даного пункту договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua (надалі по тексту договору також згадується як КЗ); К2 - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення покупцем постачальнику попередньої оплати за товар згідно п. 5.1. договору; 13.3.2. Якщо КЗ З огляду на зазначене, сторони передбачили повернення попередньої оплати з урахуванням курсової різниці за фактом розірвання договору покупцем в односторонньому порядку. Згідно ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відтак, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте, не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції нарахованої позивачем курсової різниці відповідно до п. 13.3. договору на суму 14109488, 62 грн., колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість. З огляду на те, що відповідачем не здійснено поставку товару за умовами укладеного договору після здійснення позивачем передплати, а нарахування курсової різниці на суму попередньої оплати здійснено у порядку та розмірі визначених договором, суд апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком місцевого господарського суду про законність та обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу - проіндексованої (скоригованої) суми попередньої оплати в розмірі 21300627, 53 грн. та про задоволення позову в цій частині. Судова колегія не приймає до уваги твердження апелянта про те, що під час розрахунку попередньої оплати не врахована зміна курсу валют в період з березня 2020 року по грудень 2022, а також суперечність пункту 13.3 Договору поставки пункту 7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Мінфіну України від 29.11.1999 № 290, відповідно до якого монетарні статті в іноземній валюті перераховуються на кожну дату балансу. В даному випадку зобов`язання за договором поставки не є операцією в іноземній валюті, оскільки договором визначається лише грошовий еквівалент, а всі транзакції в межах договору здійснювались позивачем в національній валюті. Поряд з цим, як зазначено вище, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 7853157, 09 грн. - штрафу; 2009628, 15 грн. - неустойки; 4905390, 42 грн. - 13 % річних за прострочення виконання зобов`язання за договором щодо поставки товару. Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. В силу ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як вказано вище, п. 8.2. договору сторони обумовили, що у випадку порушення строків поставки, постачальник сплачує на користь покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (https://bank.gov.ua/) від вартості непоставленого товару, за кожен день прострочення поставки. Пунктом 8.3. договору сторони визначили, що за прострочення поставки товару строком більше ніж на 10 (десяти) календарних днів (в т.ч. не поставка або неповна поставка товару) - постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 25% (двадцяти п`яти відсотків) від попередньої загальної вартості товару з ПДВ, зазначеної в п. 2.2. договору. Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції нарахованого позивачем штрафу згідно із п. 8.3. договору, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість в сумі 7853157, 09 грн. Окрім того, зважаючи на те, що сторони, відповідно до п. 8.2. договору, передбачили неустойку за кожен день прострочення поставки, то така неустойка в силу приписів ст. 549 ЦК України є пенею. В силу ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частиною 5 ст. 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем при нарахуванні пені не враховано, що останній день строку для здійснення відповідачем поставки попередньо оплаченого товару припав на 31.10.2020 - неробочий день, а тому, днем закінчення строку для виконання зобов`язання був перший за ним робочий день 02.11.2020. Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції суми неустойки за період прострочення з 02.11.2020 по 30.04.2021 на суму основного боргу 8266431, 06 грн. (вартість непоставленого товару) та з 01.12.2020 по 31.05.2021 на суму 23146200 грн. (вартість непоставленого товару), колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість на загальну суму 2006917, 84 грн. та безпідставність задоволення такої вимоги в сумі 2710, 31 грн. Поряд з цим, згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Згідно ч. 2 ст. 536 цього Кодексу - розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Відповідно до п. 13.4 укладеного сторонами договору, у випадку не поставки постачальником товару у строки, визначені умовами цього договору, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України у розмірі 13% річних від дня, коли постачальник отримав попередню оплату від покупця, до дня фактичного повернення покупцю суми попередньої оплати. Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції 13% річних за період прострочення з 21.02.2020 по 24.10.2022 на суму 14109488, 62 грн. колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість у заявленій позивачем сумі 4905390, 42 грн. Колегія суддів вважає не обґрунтованими доводи відповідача про те, що обрахунок 25% штрафу було проведено відповідно до п. 2.2. додаткової угоди, а не до п. 2.2. договору, що має значну різницю у вартості товару, оскільки прострочення відповідача щодо виконання зобов`язання виникло з 02.11.2020, тобто коли додаткова угода № до договору вже була укладена (остання датована 25.06.2020). Судом першої інстанції також вірно відмічено про безпідставність тверджень представника відповідача щодо неможливості нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості з урахуванням ПДВ, оскільки така домовленість була погодження сторонами умовами договору, а формування внаслідок господарської операції податкового кредиту не впливає на договірні відносити щодо застосування штрафних санкцій за прострочення господарського зобов`язання. Доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду про стягнення штрафних санкцій апеляційний господарський суд також вважає не обґрунтованими, оскільки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Поряд з цим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 встановлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався та наразі триває. Згідно із Законом від 30.03.2020 № 540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст.ст. 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З огляду на те, що зазначений Закон опубліковано 02.04.2020 та він набрав законної сили з дня його опублікування, тому з 03.04.2020 (під час триваючого строку як спеціальної, так і загальної позовної давності) відповідні строки є продовженими. Разом з цим, погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді сплати пені за прострочення виконання зобов`язання, а також штрафу за допущення прострочення, відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, а також приписам ст. 546 ЦК України, а відтак, одночасне стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить ст. 61 Конституції України. Крім того, нарахування 13 % річних в порядку ст. 536 ЦК України не є штрафною санкцією, а належить до окремого виду відповідальності в силу приписів частини третьої статті 693 ЦК України. Разом з тим, законодавчо не обмежено стягнення штрафу та відсотків річних, які визначаються у відсотковому відношенні, як зазначив відповідач. Також суд вважає безпідставними твердження фермерського господарства щодо передчасності повернення попередньої оплати за договором з підстав його розірвання без вжиття заходів щодо закриття виконавчого провадження та/або проставлення відмітки на Аграрній розписці про виконання, виданій на забезпечення виконання зобов`язань за договором. Аграрна розписка є специфічним видом правочину, який має спеціальне законодавче врегулювання - Закон України "Про аграрні розписки". Аграрна розписка є окремим правочином, товаророзпорядчим документом, який встановлює безумовне зобов`язання боржника сплатити грошову суму, забезпечене заставою майбутнього врожаю. Аграрна розписка може містити, крім іншого, відповідальність за її невиконання та інші положення, що не суперечать законодавству. Аграрна розписка виконується незалежно від виконання договору поставки (чи іншого), на підставі якого у кредитора виникає зустрічне зобов`язання, вона може бути відступлена іншому кредитору. Стосовно посилання відповідача на форс-мажорні обставини як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань в силу ст. 614 ЦК України, то на підтвердження таких обставин у матеріалах справи наявний Сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-20-2009, згідно якого дата настання форс-мажорних обставин - 13.05.2020, дата закінчення - 08.10.2020. Згідно ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Пунктом 9.2. укладеного сторонами договору визначено, що сторона, для якої невиконання зобов`язань за договором стало неможливим внаслідок настання обставин непереборної сили, зобов`язана негайно, але не пізніше 10 календарних днів після початку їх дії, письмово повідомити другу сторону про початок, суть та можливий строк дії таких обставин. Зазначені обставини повинні бути документально підтверджені Торгово-промисловою палатою України. Відповідне документальне підтвердження надається протягом 20 календарних днів з дня початку дії обставин непереборної сили. Несвоєчасне надання вказаного документального підтвердження, а також несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили позбавляє відповідну сторону права посилатися на ці обставини, як на причини невиконання зобов`язань за Договором та, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання таких обставин. Судами встановлено, що Сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-20-2009 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) датований 18.12.2020. Водночас такий Сертифікат засвідчує настання форс-мажорних обставин - 13.05.2020 та дату їх закінчення - 08.10.2020. Будь-яких доказів того, що відповідач не пізніше 10 календарних днів після початку дії обставин непереборної сили повідомив про такі обставини позивача, як передбачено п. 9.2. договору, матеріали справи не містять. Отже, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023 у справі № 902/1142/22 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстави для його скасування відсутні. Поряд з цим, у суді апеляційної інстанції скаржником було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, відповідно до якого останній просить суд, у разі відсутності підстав для скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023 у справі № 902/1142/22 та прийняття нового рішення (зміни рішення), зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій та процентів за користування коштами на 99%. Колегією суддів встановлено, що в суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву фермерським господарством зазначалось про те, що оскільки сума штрафних санкцій перевищує суму основного зобов`язання, тобто початкову суму попередньої оплати, тому є підстави для зменшення штрафних санкцій. Поряд з цим, у оскаржуваному рішенні місцевим господарським судом вказано, що твердження відповідача у тексті відзиву про те, що перевищення штрафних санкцій суми основного боргу є підставою для їх зменшення, не виражено саме по собі у формі прохання зменшити такі санкції, як і не обґрунтовано у якій мірі чи частині, тому не розцінюється судом як клопотання про зменшення штрафних санкцій, відтак, суд апеляційний господарський суд констатує, що питання зменшення штрафних санкцій в ході розгляду судом першої інстанції даної справи фактично не було предметом дослідження. Разом з цим, судом зазначається, що в силу ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Поряд з тим, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що безпідставне зменшення розміру пені фактично нівелює інститут цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу призводить до безкарності боржника перед кредитором в частині дисципліни розрахунків, може бути розцінене як порушення балансу сторін та втручанням у договірні правовідносини. Суд відмічає, що доводи скаржника стосовно зменшення штрафних санкцій не підкріплені доказами, окрім твердження про зміну курсу в сторону збільшення (ризики про зміну курсу покладені на сторін договору). При цьому, наявними в матеріалах справи доказами повністю підтверджується, що виконання умов договору з боку відповідача не відбулось взагалі, а користування грошовими коштами (попередня оплата) триває вже більше двох років. Скаржник не надає доказів безпідставності нарахування штрафних санкцій, адже всі нарахування здійснені виключно на підставі умов договору і відповідач, підписуючи договір, усвідомлював наслідки невиконання його умов. Тобто умовами укладеного між сторонами договору було погоджено нарахування штрафних санкцій та їх розмір, що відповідає принципу свободи договору. Будь-яких виняткових обставин невиконання зобов`язання відповідачем ним не наведено. Водночас, як зазначено вище, зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а не обов`язком. Суд зобов`язаний розглянути доводи боржника, якими він обґрунтовує необхідність зменшення судом розміру штрафних санкцій. Відповідачем таких доводів не наведено. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Апелянтом не надано жодних доказів хоча б часткового виконання грошового зобов`язання за договором, що могло б свідчити про ступінь виконання основного зобов`язання. Відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій не підлягає задоволенню. Окрім того, як вказано вище, ФГ "Україна" оскаржує додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2023 у даній справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 60000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Дослідивши доводи апеляційної скарги та висновки місцевого господарського суду при ухвалені оскаржуваного додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що 13.03.2023 до місцевого господарського суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу з підтверджуючими доказами таких витрат. 14.03.2023 до суду надійшла заява відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу з додатком доказів понесення останнім таких витрат. Також, 04.04.2023 до суду першої інстанції надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правову допомогу. В силу п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України). Згідно п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності). Судами встановлено, що 22.09.2022 між Адвокатським об`єднанням "ЕС ЕЛ ЕЙ" (адвокатське об`єднання) та ТзОВ "Адама Україна" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 30-LS/22, згідно п. 1.1. якого Адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, визначених цим договором, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар) за її надання та компенсувати фактичні витрати, необхідні для виконання доручення. Згідно п. 4.2. договору, розмір гонорару, який підлягає сплаті клієнтом, визначається за згодою сторін та вказується в акті про надання правової допомоги, з розрахунку 1 година роботи адвоката становить 5000 грн. без ПДВ, 1 година роботи помічника адвоката становить 3000 грн. без ПДВ, якщо інший розмір винагороди не визначений в додаткових угодах/додатках до цього договору. Попередньо узгоджений сторонами розмір гонорару може зазначатись у додатках до договору. Остаточний розмір гонорару, який підлягає сплаті клієнтом, вказується в актах про надання правової допомоги, які формуються в міру необхідності та вручаються безпосередньо клієнту (уповноваженій особі клієнта) або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв`язку за його місцезнаходженням (п. 4.3. договору). Додатком № 1 від 22.09.2022 до договору сторони конкретизували щодо яких господарських відносин адвокатським об`єднанням надається правова допомога (п. 1). Згідно п. 2 додатку № 1 до договору, обсяг правової допомоги, визначений в п. 1 цього додатку, є орієнтовним. Фактично надана правова допомога буде залежати від доцільності та можливості її надання, та буде узгоджуватися сторонами усно або за допомогою направлення листів адвокатським об`єднанням та прийняття запропонованого плану дій клієнтом, у т.ч. шляхом використання електронної пошти. Загальна вартість правової допомоги адвокатського об`єднання за цим додатком складає 125000 грн. без ПДВ. Зазначена винагорода включає витрати на відрядження (п. 3 додатку № 1). Згідно із п. 4 додатку № 1 вартість правової допомоги, вказана у п. 3 цього додатку, оплачується клієнтом протягом десяти банківських днів з моменту підписання сторонами цього додатку та надсилання рахунку на оплату. Згідно акту № 2 приймання-передачі наданої правової допомоги за додатком № 1 від 22.09.2022 до договору про надання правової допомоги № 30-LS/22 від 22.09.2022, датованого 08.03.2023, адвокатське об`єднання та ТзОВ "Адама Україна" підтвердили надання об`єднанням клієнту переліку послуг правової допомоги загальною вартістю 150000 грн., у т.ч. ПДВ. Позивачем сплачено адвокатському об`єднанню 150000 грн., у т.ч. ПДВ за надання правничої допомоги за договором № 30-LS/22. Вказаний факт підтверджується платіжною інструкцією № 3493 від 29.09.2022. Окрім того, в матеріалах справи наявні: ордер серії АІ №1287825 від 02.11.2022 на представництво інтересів позивача адвокатом Івановим В.П. у складі "Адвокатського об`єднання "ЕС ЕЛ ЕЙ", копія свідоцтва серії КС № 5270/10 від 19.12.2014 про право Іванова Вадима Петровича на заняття адвокатською діяльністю, а також копії ордеру серії АІ №1305899 від 14.11.2022 на представництво інтересів позивача адвокатом Луцьком Р.М. у складі "Адвокатського об`єднання "ЕС ЕЛ ЕЙ" та свідоцтво серії ЧК №001226 від 15.11.2019 про право останнього на заняття адвокатською діяльністю. Згідно ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). Судом констатується, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити не співмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на не співмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Як зазначено вище, відповідачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правову допомогу, відповідно до якого останній зазначив про те, що якщо детально оцінити всі матеріали, які містяться у справі № 902/1142/22 то можливо встановити, що позивач підготував: - вимогу про розірвання договору та повернення попередньої оплати з обрахуванням штрафних санкцій; - позовну заяву; - відповідь на відзив; - письмові пояснення та заперечення на відзив відповідача; - заяву на ухвалення додаткового рішення. Також, фермерське господарство зазначило як у суді першої, так і у апеляційній скарзі у суді апеляційної інстанції про те, що сума у 150000 грн. є не співмірною зі складністю справи, оскільки загальна кількість витраченого часу щодо слухання даної справи у суді першої інстанції становила близько 1-2 годин, при цьому всі судові засідання представник позивача відвідував за допомогою відеоконференції (онлайн) шляхом використання власних технічних засобів. Відповідач вважає, що оскільки за договором в середньому година роботи адвоката становить 5000 грн., то можливо прийти до висновку, що представник позивача загалом витратив 8 годин на надання послуг ТзОВ "Адама Україна" з урахуванням судових засідань, тобто сума адвокатських послуг не може перевищувати 40000 грн. Також, якщо детально оглянути вимогу на повернення коштів та позовну заяву і відповідь на відзив, то вбачається що останні дві за своїм змістом є ідентичними, а третя (тобто відповідь на відзив) по суті дублює позовну заяву з невеликими новими обґрунтуваннями на спростування, тому при оформлені позовної заяви не деталізувалося і взагалі не відображалося чогось іншого ніж те, що заявлене у вимозі ТзОВ "Адама Україна" адресованій ФГ "Україна" від 09.10.2022 про розірвання договору поставки та повернення попередньої оплати із врахуванням штрафних санкцій. Тобто пояснення є алогічними матеріально-правовому обґрунтуванню, позиції, доводам викладеним адвокатом у вимозі, позову та відповіді на відзив. Судом констатується, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд може зменшити суму судових витрат встановивши їх не співрозмірність характеру спору, ступеню складності справи, обсягу матеріалів у справі та тривалості її розгляду, кількості підготовлених процесуальних документів, кількості засідань, враховуючи наявність заперечень з боку відповідача стосовно суми стягнення, витраченого адвокатами часу на надання правової допомоги, та іншим обставинам, які мають істотне значення, незалежно від того, чи подавалося таке клопотання відповідачем. Питання співмірності заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на адвоката є завищеним, а справедливим і співрозмірним є зменшений розмір таких витрат. Місцевим господарським судом вірно відмічено, що обсяг наданих позивачем матеріалів не є об`ємним, розгляд справи не був тривалим, поряд з цим представники позивача брали участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, що не потребувало значних затрат часу, а також, загальна кількість засідань до прийняття рішення у справі становить лише 4 (21.11.2022, 06.12.2022, 12.01.2023, 07.03.2023). З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі складають 60000 грн. Поряд з цим, як зазначено вище, ФГ "Україна" також було подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Судами встановлено, що 16.09.2022 між адвокатом Лесиком В.В. (виконавець) та ФГ "Україна" (замовник, клієнт) укладено договір (угоду) № 1-09 про надання правової (правничої) допомоги, згідно п.1.1. якого керуючись повноваженнями, які надає клієнт за цим договором, уповноважена особа за довіреністю надає клієнту правову допомогу, гарантовану йому Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Господарсько процесуальним кодексом України, Цивільно процесуальним кодексом України та іншими нормативними актами України, в судових органах будь-якої ланки з усіма правами в тому числі підпису всіх документів, в державних органах влади, під час проведення процесуальних дій в обсязі та на умовах передбачених цією угодою, а також можливість досудового врегулювання спорів в межах чинного законодавства України, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити за надану правову допомогу, а також відшкодувати витрати адвокату як уповноваженому представнику, понесені ним на виконання цієї угоди. Згідно п. 5.1. договору, клієнт за цією угодою зобов`язаний оплатити виконавцю за проведену роботу (послугу) з надання правової допомоги витрати на виконання і передоплатою з урахуванням усіх можливих ризиків (або за усною домовленістю сторін), що становить суми що визначаються додатком № 1 до договору який є невід`ємною його частиною. Додатком № 1 до договору № 1-09 від 16.09.2022 "Замовлення на надання юридичних послуг" сторони погодили склад та обсяг юридичних послуг з визначенням їх вартості. Актами приймання-передачі наданих послуг до договору №1-09 сторони підтвердили факт надання адвокатом відповідачу послуг професійної правничої допомоги на загальну суму 105000 грн., у свою чергу відповідачу виставлено рахунок на оплату у визначеній сумі 105000 грн. Також, у матеріалах справи наявні довіреність № б/н від 16.09.2022 на представництво інтересів ФГ "Україна" адвокатом Лесиком В.В. та копія свідоцтва серії ЗР № 21/3071 від 30.08.2022 про право Лесика В.В. на заняття адвокатською діяльністю. При цьому, докази фактичної сплати відповідачем вартості витрат на правову допомогу матеріали справи не містять, тому, місцевим господарським судом вірно враховано, що згідно приписів п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того чи їх фактично сплачено чи має бути сплачено. При цьому, у поданому в суді першої інстанції запереченні на заяву відповідача про відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу позивач зазначив, що спір виник внаслідок неправильних дій зі сторони відповідача, а відтак, суд може залишити за останнім витрати на професійну правничу допомогу в порядку ч. 9 ст. 129 ГПК України. Також вказував, що заявлена відповідачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 90000 грн. є необґрунтованою та завищеною, не співмірною з виконаними адвокатом роботами. При цьому зазначив, що відповідач не подав до суду інформацію про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які були понесені і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, разом з першою заявою по суті спору. Господарським судом Вінницької області обґрунтовано зазначено про те, що співмірними і розумними є витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 60000 грн., враховуючи критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), позаяк обсяг матеріалів справи не є значним. Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Місцевим господарським судом підставно враховано, що позов задоволено частково, однак співвідношення частини позовних вимог, у яких відмовлено, становить менше 0,01%, що не впливає на зміну суми відповідних витрат, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 60000 грн., в решті такі витрати в сумі 90000 грн. підлягають залишенню за позивачем, при цьому, заявлені ФГ "Україна" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 90000 грн. підлягають залишенню за останнім. З огляду на викладене, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2023 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами розгляду апеляційних скарг ФГ "Україна" судова колегія дійшла висновку, що останні не підлягають задоволенню, оскільки наведені скаржником аргументи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. За таких обставин рішення Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2023 у справі № 902/1142/22 слід залишити без змін. В силу ст. 129 ГПК України понесені скаржником судові витрати за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023 у даній справі покладаються на останнього. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Фермерського господарства "Україна" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Вінницької області від 07 березня 2023 року у справі № 902/1142/22 залишити без змін. Додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 04 квітня 2023 року у справі № 902/1142/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України. Справу № 902/1142/22 повернути Господарському суду Вінницької області. Повний текст постанови складено "13" липня 2023 року. Головуючий суддя Тимошенко О.М. Суддя Крейбух О.Г. Суддя Юрчук М.І.