Постанова 4855 № 640/2551/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2551/22 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собківа Я.М. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просила про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 10.05.2019 №Ф-67560-17 У. В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем у період з 2017 - 2019 роки неправомірно нараховано борг зі сплати єдиного соціального внеску, оскільки вона перебувала у трудових відносинах і підприємством в означений період сплачувались за неї соціальні внески. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року задоволено даний позов. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. На думку апелянта, оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права й невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянтом зазначено, що згідно з п. 1 ч. 4 ст. 246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Однак, в порушення вимог процесуального законодавства, суд першої інстанції жодним чином не зробив посилання на достовірні та належні докази, на підставі яких він встановив обставини сплати позивачем (роботодавцем позивача) ЄСВ. Таким чином, рішення суду не містить підтвердження позиції позивача та мотивів відхилення доводів відповідача, у зв`язку з чим відповідне рішення повинно бути скасованим та змінене на користь відповідача. Окрім вищезазначеного, апелянт наголосив, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 246 КАС України у вступній частині рішення зазначається прізвище та ініціали секретаря судового засідання. Проте, оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить відомостей щодо секретаря судового засідання. Від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Крім того, в зазначеному клопотанні позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги та надає підтвердження того, що вона в період 2017-2019 років працювала найманим працівником. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є фізичною особою, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , який виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві. Позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець. 10.05.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві складено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-67560-17 У на загальну суму 21030,90 грн. Позивачем в адміністративному порядку було складено скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування, яку вона 01.06.2019 направила на адресу ГУ ДПС в м.Києві. За доводами ОСОБА_1 , у період 2017 - 2019 роки вона була найманим працівником, а підприємство в означений період сплачувало із її заробітної плати відрахування до Пенсійного фонду України в розмірі 85117,19 грн. 08.12.2021 заступником начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Медведєвою О.О. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №67805309 про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі сплати ЄСВ у сумі - 21030, 90 грн. Вважаючи, що стягнення боргу здійснюється всупереч вимогам законодавства України, позивач звернулась до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до п 14.1.195 та п 14.1.195 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктом 2 ч. 1 статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно п. 3 та 10 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно абз. 2 п. 1 ч. 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Відповідно до ч. 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Пунктом 4 ч. 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно ч. 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п. 6 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. Контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн., оформлену вимогою №Ф-67560-17 У від 10.05.2019. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що у цей період позивач була найманим працівником і за неї сплачувалися податки її роботодавцями. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18 та від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19. За таких обставин, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з таким мотивуванням рішення суду першої інстанції, однак вважає його прийнятим за недоведеністі обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Так, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції прийняв доводи ОСОБА_1 стосовно того, що у період з 2017 по 2019 роки вона працювала найманим працівником і роботодавець в означений період сплачував з її заробітної плати відрахування до Пенсійного фонду України в розмірі 85117,19 грн. Однак, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаної позивачем обставини. Разом з тим, 06.07.2023 через систему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції позивачем надано підтвердження того, що вона у період з 2017 по 2019 роки вона працювала найманим працівником, а підприємство у спірний період сплачувало з її заробітної плати відрахування до Пенсійного фонду України. Зокрема, позивачем надано копію трудової книжки НОМЕР_2 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 з 05.03.2012 по 18.09.2020 перебувала на посаді головного бухгалтера Київської міської клінічної лікарні №10. Крім того, позивачем долучено довідки Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня» №10 за №12, 13, 14 від 05.07.23 про отримані доходи ОСОБА_1 в період з січня 2017 року до грудня 2019 року та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за аналогічний період. Отже, наведене підтверджує протиправність оскаржуваної вимоги відповідача та, відповідно, відсутність у позивача обов`язку сплачувати за себе ЄСВ. За таких обставин, з огляду на вищевикладене та задля ефективного захисту порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року, оскільки на момент його ухвалення матеріали справи не містили доказів, що доводили законність вимог позивача та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, оскільки в ході розгляду справи апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період була застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального, а відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 №Ф-67560-17-У на суму 21030,90 грн. Згідно статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати. Згідно п.2 ч.1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року - скасувати та прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 10.05.2019 №Ф-67560-17 У про сплату боргу (недоїмки). Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яності дві грн. 40 коп.), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 12 липня 2023 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків