Постанова 4854 № 420/14319/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/14319/22 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г., при секретарі Вовненко А.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Одеського апеляційного суду на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Одеського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, в якому просив визнати протиправними дії Одеського апеляційного суду, пов`язані із нарахуванням та виплатою суддівської винагороди, та Державної судової адміністрації України, пов`язані із не виділенням Одеському апеляційному суду необхідних (достатніх) і передбачених Законом України «Про судоустрій та статус суддів» коштів для виплати судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди, в період з 01 січня 2020 року по дату ухвалення судом рішення по даній справі, не у відповідності до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; - зобов`язати Одеський апеляційний суд здійснити перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по дату ухвалення судом рішення по даній справі, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмежень, передбачених статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», передати ці відомості до Державної судової адміністрації України та здійснити виплату різниці, з урахуванням раніше сплачених сум, з відрахуванням передбачених діючим законодавством обов`язкових платежів; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити (профінансувати) Одеському апеляційному суду необхідні кошти для виплати судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по дату ухвалення судом рішення по даній справі, визначеної відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; - зобов`язати Одеський апеляційний суд з дати ухвалення судом рішення по даній справі нараховувати та виплачувати, а Державну судову адміністрацію України виділяти (фінансувати) Одеському апеляційному суду необхідні кошти для виплати судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, передбаченому спеціальним законом - Законом України «Про судоустрій і статус судців», в редакції чинній на час здійснення нарахування суддівської винагороди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач працює в Одеському апеляційному суді на посаді судді. Позивач зазначає, що починаючи з 01.01.2021 року та до часу подання даного позову йому виплачується суддівська винагорода, виходячи з незмінного базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду п`ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних особі, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, який становить 2102 грн. згідно Законів України про Державний бюджет на 2021-2022 р.р. Позивач вважає, що дії відповідачів, щодо обмеження розміру належної до виплати йому суддівської винагороди розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та не виплаті суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» є незаконними. Позивач вказує на те, що суддівська винагорода визначається саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та її розмір не може визначатись іншими Законами. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Одеського апеляційного суду, пов`язані із нарахуванням та виплатою суддівської винагороди, в період з 01 січня 2021 року по 10 березня 2023 року, не у відповідності до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зобов`язано Одеський апеляційний суд здійснити перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2023 року (10 березня 2023 року), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмежень, передбачених статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та виплатити з урахуванням раніше сплачених сум, з відрахуванням передбачених діючим законодавством обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Одеського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір в розмірі 496,20 грн (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок). Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 , Одеський апеляційний суд надали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі; Одеський апеляційний суд просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що не відповідає діючому законодавству, фактичним обставинам по справі та судовій практиці висновок суду першої інстанції про те, що у правовідносинах по даній справі Одеський апеляційний суд є головним розпорядником бюджетних коштів. Виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, щодо Одеського апеляційного суду є - ДСА України. Одеський апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затверджує у його кошторисі на відповідний рік. Апелянт вказує, що він, як учасник правовідносин, що врегульовані законодавством у сфері матеріального забезпечення судді, звернувся до адміністративного суду, зокрема з позовними вимогами про встановлення статусу (визнання певного права) та, відповідно отримання певних сум, пов`язаних з цим статусом, у майбутньому, а не стягнення обмежених певним періодом у минулому сум. Вказує, що його позовні вимоги зводяться до необхідності дотримання суб`єктом владних повноважень у своїй діяльності діючих норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не від утримання суб`єктом владних повноважень від дій, під час здійснення ним адміністративних процедур, на основі адміністративного розсуду, під час вчинення яких його права можуть бути порушені у майбутньому. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції нівелює сутність конституційних прав судді, щодо охорони матеріального забезпечення судді від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації. Таким чином, вважає, що звернення з вимогами про зобов`язання відповідачів діяти відповідно до норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є передчасним. Зазначає, що вказана вимога заявлена для уникнення прогнозованих майбутніх протиправних дій відповідачів, щодо порушення діючих норм законодавства. Доводами апеляційної скарги Одеського апеляційного суду зазначено, що Одеський апеляційний суд не вчиняв дії щодо зменшення прожиткового мінімуму, який встановлений для працездатних осіб на 01 січня календарного року, а лише діяв у межах та спосіб, встановлений законом щодо обрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується відповідно до вимог законів про державний бюджет за відповідний рік для визначення базового розміру посадового окладу судді. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2023 році прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді складає 2102 гривні; аналогічні положення визначені і в Законах України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Зазначена норма права визначає прожитковий мінімум для окремих груп населення, з яких виокремлює не тільки суддів, а і прокурорів, працівників податкових і митних органів, працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшовши висновку про наявність колізійних положень двох нормативно-правових актів рівня закону, поклав тягар відповідальності на відповідача визнавши дії Одеського апеляційного суду пов`язані з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди протиправними, не врахувавши того, що застосована норма закону щодо встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення розміру посадового окладу судді є чинною, не була скасована або визнана неконституційною. Офіційного тлумачення та правової оцінки Конституційним Судом України законодавчо введеної окремої величини - прожиткового мінімуму для суддів, який не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» немає, а отже застосована норма є чинною та підлягає застосуванню. На даний час Одеський апеляційний суд здійснює свою фінансову діяльність відповідно до затвердженого кошторису на 2023 рік в межах бюджетних асигнувань за відповідними кодами економічної класифікації видатків, визначених у розрахунках до кошторису. На даний час норма статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» не визнана неконституційною, тому у Одеського апеляційного суду відсутні правові підстави для незастосування при визначенні базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду встановленого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні. Апелянт зазначає, що Одеський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня виплачує суддівську винагороду в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2023 рік. У відзиві представник Державної судової адміністрації України зазначає, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Законами № 1082-ІХ, № 2710-ІХ та № 1928-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні. Таким чином, з прийняттям Законів № 1082-ІХ, № 2710-ІХ та № 1928-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. ДСА України та Територіальне управління, як органи державної влади діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Причина обрання відповідачами саме цього розміру прожиткового мінімуму, є не самовільні дії, а пряма вказівка Закону. Закони № 1082-ІХ, № 2710-ІХ та№ 1928-ІХ неконституційними не визначалися, отже на даний час їх прийняття вони підлягали виконанню. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Одеського апеляційного суду зазначає, що Одеський апеляційний суд погоджується з доводами позивача ОСОБА_1 , викладеними в апеляційній скарзі щодо неправильного застосування Одеським окружним адміністративним судом норм матеріального права при визнанні Одеського апеляційного суду головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до положень частин третьої, четвертої статті 148 Закону України від 02.06.2016 №1402-УШ «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, які виділяє Державна судова адміністрація України. Одеський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня виплачує суддівську винагороду в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2023 рік. Однак, вимоги позивача ОСОБА_1 про задоволення позову в повному обсязі, викладені в апеляційній скарзі, Одеським апеляційним судом не визнаються оскільки норми законів про державний бюджет, які встановлюють розрахункову величину суддівської винагороди, є чинними, не були скасовані або визнані неконституційними. Офіційного тлумачення та правової оцінки Конституційним Судом України законодавчо введеної окремої величини - прожиткового мінімуму для суддів, який не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» немає, а отже застосована норма є чинною та підлягає застосуванню. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України. Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 25 квітня 2002 року №383/2002 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Ренійського районного суду Одеської області строком на п`ять років. Наказом начальника Управління юстиції в Одеській області від 07 травня 2002 року №187-ос «Про призначення суддів місцевих суддів Одеської області» ОСОБА_1 зараховано до штату Ренійського районного суду Одеської області з 08 травня 2002 року, встановивши оклад згідно штатного розпису. Згідно постанови Верховної ради України від 20 березня 2008 року № 237-VІ «Про обрання суддів», ОСОБА_1 був обраний безстроково на посаду судді апеляційного суду Одеської області. Наказом голови апеляційного суду Одеської області від 05 травня 2008 року №52-ос ОСОБА_1 зарахований до штату апеляційного суду Одеської області. Згідно з Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» було ліквідовано апеляційний суд Одеської області та утворено Одеський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Одеську область, з місцезнаходженням у місті Одесі. 28 грудня 2018 року рішенням Вищої ради правосуддя №4059/0/15-18 «Про переведення судді апеляційного суду Одеської області ОСОБА_1 на посаду судді Одеського апеляційного суду» ОСОБА_1 переведено до Одеського апеляційного суду. Наказом в.о. голови Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року № 6-ос «Про зарахування на посаду ОСОБА_1 » ОСОБА_1 був зарахований до штату Одеського апеляційного суду, з окладом згідно діючого законодавства. Відповідно до довідки Одеського апеляційного суду від 01.02.2023 №24д вислуга років для щомісячної доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 складає: - станом на 01.01.2021 року - 23 роки 08 місяців 05 днів, що відповідає доплаті у розмірі 50 % посадового окладу; - станом на 01.01.2022 року - 24 роки 08 місяців 05 днів, що відповідає доплаті у розмірі 50 % посадового окладу; - станом на 01.01.2023 року - 25 років 08 днів 05 днів, що відповідає доплаті у розмірі 60% посадового окладу. Відповідно до наказу № 65-ос від 19.04.2022 року з 24 квітня 2022 року судді ОСОБА_1 встановлено доплату за вислугу років: за 25 років стажу роботи - у розмірі 60% посадового окладу. Відповідно до наказу № 192-ос від 14.12.2021 року з 30 листопада 2021 року судді ОСОБА_1 установлена щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу судді Одеського апеляційного суду (диплом кандидата наук серії ДК 062936 від 30.11.2021 року. Як вбачається зі штатного розпису Одеського апеляційного суду на 2021 рік та на 2022 рік, посадовий оклад судді складає 131375,00 грн. З 01.01.2021 року розрахунок суддівської винагороди суддів Одеського апеляційного суду здійснюється відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік, вимог статті 7 "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та, відповідно, вимог статті 7 "Про Державний бюджет України на 2023 рік", що передбачають встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базовою розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні. Таким чином, базовий розмір посадового окладу судді Одеського апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, та складає 105 100,00 грн. Враховуючи кількість населення міста Одеси до базового розміру посадового окладу судді Одеського апеляційного суду додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25, що в загальному становить 131 375,00 грн. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), 01.01.2022 (2481,00 грн), 01.01.2023 (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), у січні-грудні 2022 року, січні грудні 2021 року, січні березні 2023 року на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що Головним розпорядником бюджетних коштів, в даному випадку, є Одеський апеляційний суд, який є учасником даного процесу. Позовні вимоги позивача про зобов`язання Одеського апеляційного суду з дати ухвалення рішення судом нараховувати та виплачувати а Державну судову адміністрацію України виділяти (фінансувати) Одеський апеляційний суд необхідними коштами для виплати позивачу суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд першої інстанції вважав передчасними, зазначивши, що в даному випадку відсутні об`єктивні підстави вважати, що після здійснення перерахунку будуть порушені права позивача. З підстав вищевикладеного, суд першої інстанції визнав дії Одеського апеляційного суду протиправними. Колегія суддів частково погоджується з прийнятим рішенням з огляду на наступне. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VII від 02.06.2016 року. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Згідно з ч. 7 ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус судів) при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. Відповідно до ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч.2, 4, 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб - 2684 гривні. З матеріалів справи вбачається, та підтверджено відповідачем -1, що суддівську винагороду за січень - грудень 2021 року, січень - грудень 2022, січень липень 2023 року позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV). Згідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн. Судами встановлено, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII. Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень-грудень 2021 2022. 2023 років), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Колегія суддів зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII. У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis). З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), 01.01.2022 (2481,00 грн), 01.01.2023 (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), у січні-грудні 2022 року, січні грудні 2021 року, січні березні 2023 року на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною. При цьому, колегія суддів зазначає, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач-2 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021, 2022, 2023 роки). Для з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегією суддів ухвалою від 14.06.2023 року витребувано від Державної судової адміністрації України інформацію про те, чи передбачав затверджений на 2021 рік для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Одеського апеляційного суду кошторис видатків та щомісячний розпис видатків, обсяг фінансування витрат на виплату суддівської винагороди достатньо коштів (бюджетних асигнувань) для обчислення та виплати суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2021 (2270 грн.) та станом на 2022 рік; чи виділялись головним розпорядником (Державною судовою адміністрацією України) Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Одеській області, Одеському апеляційному суду достатньо коштів для обчислення та виплати у період із січня 2021 року по червень 2023 року суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн. та 2481 гр. На виконання ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 року листом від 26.06.2023 року №10-7504/23 Державна судова адміністрація України повідомила, що кошторисні призначення на 2021 2023 роки для виплати суддівської винагороди визначені з врахуванням прожиткового мінімуму 2102 гривні. Територіальне управління Державної судової адміністрації України та суди є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України, щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема апеляційних судів, а Територіальні управління ДСА та Одеський апеляційний суд є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. При цьому, Одеський апеляційний суд наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов`язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов`язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням. Водночас, саме ДСА України повинна здійснити фінансування Одеського апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплат судді Одеського апеляційного суду недоплаченої суддівської винагороди на період з 01.01.2021 року по 05.07.2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з застосуванням аб. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 роки» з урахуванням раніше виплачених сум. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, про задоволення позовної вимоги - зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Одеському апеляційному суду необхідні кошти для виплати недорахованої суддівської винагороди за період 2021, 2022, 2023 роки визначеної відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Однак, колегія суддів зазначає, що доводи відповідачів, про те, що останні можуть проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, оскільки відповідач не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період. Вказане є підставою для зміни рішення в цій частині, та відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Одеського апеляційного суду щодо визначення розміру посадового окладу у меншому розмірі. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном. Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим, на думку колегії, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»). З доводами апелянта- позивача, про зобов`язання Одеський апеляційний суд нараховувати та виплачувати а ДСА України виділяти (фінансувати) Одеський апеляційний суд з дати ухвалення рішення колегія суддів не погоджується і вважає рішення суду першої інстанції в цій частині законним з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. «Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Колегія суддів зазначає, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на отримання грошового забезпечення судді, нарахованого відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Як вбачається з позовної заяви, позивач, крім іншого, просить зобов`язати Одеський апеляційний суд з дати ухвалення рішення судом, нараховувати та виплачувати а Державну судову адміністрацію України виділяти (фінансувати) Одеський апеляційний суд необхідними коштами для виплати позивачу суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів». З цього приводу, колегія суддів звертає увагу, що судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому. В матеріалах справи відсутні докази, що після здійснення перерахунку права позивача будуть порушені, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про передчасність позовних вимог в цій частині. Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі наведеного, згідно ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Одеського апеляційного суду задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року змінити у мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові. Резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року змінити, виклавши абзаци 2, 3 у наступній редакції: «Зобов`язати Одеський апеляційний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 05 липня 2023 року відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмежень, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Одеського апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплат судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік» відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням раніше виплачених сум». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13.07.2023 року. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик