Постанова 4852 № 280/677/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 липня 2023 року м. Дніпросправа № 280/677/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року (суддя Сіпака А.В., повне судове рішення складено 10 квітня 2023 року) в справі № 280/677/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі ГУНП) про зобов`язання виплатити компенсацію за невикористані в 2017-2019 роках дні щорічних відпусток загальної кількості 101 календарний день з розрахунку 913,53 грн. за один календарний день на загальну суму 92 266,90 грн. з урахуванням раніше сплаченої 23 грудня 2022 року суми в розмірі 49 310,22 грн., до сплати належить 42 956,68 грн.; зобов`язання виплатити компенсацію за несвоєчасні розрахунки при звільненні з дня звільнення 29 грудня 2021 року до дня фактичного розрахунку 23 грудня 2022 року із розрахунку за 356 дні прострочення по 488,22 грн. за день на загальну суму 173 806,32 грн.; зобов`язання виплатити компенсацію за несвоєчасні розрахунки при звільненні з 23 грудня 2022 року до дня постановлення судом рішення із розрахунку 488,22 грн. за кожний календарний день затримки. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Національної поліції в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані в 2017-2019 роках дні щорічних відпусток загальної кількості 101 календарний день з розрахунку 913,53 грн. за 1 календарний день на загальну суму 92 266,90 грн., з урахуванням раніше сплачених 23.12.2022 - 49310,22 грн., до сплатити належить - 42956,68 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2021 року по 30 червня 2022 року в сумі 48 764,39 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав, визначених статтею 317 КАС України, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта, стягнута судом першої інстанції сума як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є неспівмірною із встановленою сумою заборгованості, періодом затримки виплати, характером заборгованості, діями позивача та відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходила службу в ГУНП в Запорізькій області. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліції» (через хворобу) наказом ГУНП від 16 грудня 2021 року № 684 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого в особливо важливих справах організаційно- методичного відділу слідчого управління ГУНП, звільнено з 29 грудня 2021 року. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року по справі №280/1659/22 зобов`язано ГУНП в Запорізькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за періоди служби в Національній поліції України у кількості 31 календарний день за 2017 рік, 45 календарних днів за 2018 рік та 25 календарних днів за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції. Рішення виконане 23 грудня 2022 року. Враховуючи, що на момент звільнення з позивачем не проведено остаточного розрахунку, роботодавець не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, яка виплачена позивачу поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Встановивши, що період затримки розрахунку складає з 30 грудня 2021 року (наступний день за днем звільнення) по 23 грудня 2022 року (дата фактичного розрахунку), обчисливши середньоденний розмір грошового забезпечення в розмірі 488,22 грн., застосувавши приписи статті 117 КЗпП в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» щодо обмеження періоду затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, суд першої інстанції розрахував середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 30 грудня 2021 року по 30 червня 2022 року тривалістю 183 календарних дні в розмірі 174 782,76 грн. Проте, виходячи з принципу пропорційності, суд першої інстанції вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на її користь 48 764,39 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (27,9% від 174 782,76 грн., що фактично дорівнює частці коштів, виплачених на виконання рішення, від належних позивачеві при звільненні виплат). Ці обставини стали підставою для часткового задоволення позову. Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що позивач проходила служба в Національній поліції. Наказом ГУНП в Запорізькій області від 16 грудня 2021 року № 684о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого в особливо важливих справах організаційно- методичного відділу слідчого управління ГУНП, звільнено згідно з пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліції» (через хворобу) з 29 грудня 2021 року. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року в справі №280/1659/22 зобов`язано ГУНП в Запорізькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за періоди служби в Національній поліції України у кількості 31 календарний день за 2017 рік, 45 календарних днів за 2018 рік та 25 календарних днів за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції. На виконання судового рішення в справі № 280/1659/22 відповідачем 23 грудня 2022 року виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки в розмірі 48 949,79 грн. Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання права особи на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому такою затримкою позивач вважає невиплату у день звільнення компенсації не невикористані дні щорічної та додаткової відпустки. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII). Частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджено наказом МВС від 06 квітня 2016 року № 260, (далі Порядок № 260), пунктом 2 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» встановлено, що поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 встановлено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно. Абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Щодо можливості застосування у спірних правовідносинах положень законодавства про працю суд виходить з того, що оскільки положення спеціального законодавства, зокрема Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні зі служби в поліції, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд має застосовувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30 січня 2019 року в справі № 806/2164/16. Відповідно до статті 116 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача з органів Національної поліції, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП в зазначеній редакції в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, компенсація за невикористані дні щорічної й додаткової відпустки, на яку мала право позивач, відноситься до належних звільненому сум, тому повинна бути виплачена у день звільнення позивача із органів Національної поліції. Факт не виплати такої суми в установлений строк є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. В цьому випадку фактичний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 23 грудня 2022 року, тому є правильним зазначення судом першої інстанції, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні. Стосовно періоду затримки розрахунку при звільненні, за який судом першої інстанції стягнуто середній заробіток (середнє грошове забезпечення), суд зазначає таке. Виходячи з того, що позивач звільнена з органів Національної поліції з 29 грудня 2021 року, а розрахунок з позивачем проведено 23 грудня 2022 року, період затримки розрахунку при звільненні складає з 30 грудня 2021 року по 23 грудня 2022 року, тобто 358 днів. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, викладено в новій редакції статтю 117 КЗпП України: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.». Тобто, на час остаточного розрахунку з позивачем законодавцем встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців. Відтак, враховуючи приведені приписи статті 117 КЗпП України, є правильним висновок суду першої інстанції, що позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 30 грудня 2021 року по 30 червня 2022 року, тобто за 183 календарні дні. Приведений судом першої інстанції розрахунок суми середнього заробітку (грошового забезпечення), яка має бути стягнута на користь позивача, не оспорюється відповідачем. Суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, з огляду на фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність визначення середнього заробітку (грошового забезпечення), який підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 48 764,39 грн. Судом першої інстанції обґрунтовано враховано наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу належних сум до виплати на день звільнення, який вирішувався судом, виконання судового рішення, за яким відповідачем нараховане та сплачено на користь позивача компенсацію невикористаних днів щорічної та додаткової відпустки в розмірі 48 949,79 грн.; розмір недоплаченої суми при звільненні; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, який пов`язаний саме із вирішенням спірних відносин у судовому порядку. З наведених підстав суд доходить до висновку, що пропорційним та справедливим розміром відшкодування позивачу є розмір, визначений судом першої інстанції. Доводи апелянта стосовно того, що стягнута судом першої інстанції сума як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є неспівмірною із встановленою сумою заборгованості, періодом затримки виплати, характером заборгованості, діями позивача та відповідача є декларативними, не ґрунтуються на будь-яких доказах. Апелянтом не спростовано приведений судом першої інстанції розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та висновок про те, що стягнута сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 27,9% від суми середнього заробітку, обчисленого за весь час затримки розрахунку (174 782,76 грн.). З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року в справі № 280/677/23 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року в справі № 280/677/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 12 липня 2023 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Повне судове рішення складено 12 липня 2023 року. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко