Постанова Київський апеляційний суд № 752/2838/21

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 752/2838/21 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/1002/2023 Головуючий у суді першої інстанції І. О.Ольшевська Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 13 липня 2023 року місто Київ Номер справи 752/2838/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Ольшевської І.О., в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги та просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 42 655,29 грн., 3% річних у розмірі 3 240,12 грн., інфляційні витрати в розмірі 10 289,14 грн., а також судовий збір у сумі 2 270,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 , проте не сплачує житлово-комунальні послуги, внаслідок чого за період з 01.07.2014 по 30.11.2020 утворилась заборгованість у розмірі 42 655,29 грн., на яку нараховано 3% річних та інфляційні витрати. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач, через свого представника Федіну Н.В. подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що за змістом ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. Таким чином, для виникнення правовідносин з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення на підставі публічної оферти не потрібно інших доказів, ніж публікація публічного договору та відсутність заперечень з іншої сторони. ОСОБА_1 отримував послуги з центрального постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішьобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору, оскільки після розміщення Повідомлення та Договору у газеті «Хрещатик», на адресу ПрАТ «Акціонерна компанія» «Київводоканал», жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та пропозицій укласти договір від відповідача не надходило. Окрім того апелянт зазначає, що в матеріалах справи міститься довідка відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської РДА, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 1985 року по теперішній час, а позивачем було заявлено вимоги про стягнення заборгованості за отримані комунальні послуги за період з 01.07.2014 року по 30.11.2020 року, тобто за період коли відповідач був зареєстрований за вищезазначеною адресою. При цьому, не перебування вказаної квартири у власності відповідача не може бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань. Апелянт також вказує, що помилковим є твердження суду першої інстанції про недоведеність суми заборгованості, адже позивачем були надані всі необхідні докази, які встановлюють факт наявності у відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, а саме, оригінал довідки про розмір заборгованості та безпосередньо розрахунок заборгованості. Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав стороні строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Так, відповідно до ч.2, ч.4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , або проживав за вказаною адресою, за згодою власників квартири користувався нею та отримував житлово-комунальні послуги за період, за який заявлено до стягнення заборгованість, а тому позивачем не доведено, що відповідач є споживачем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 . Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносини) договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води, послуг з водовідведення, що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з частиною першою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідно до частин першої, другої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Отже, за змістом даних норм, відповідь особи про прийняття пропозиції укласти договір - акцепт повинен бути повним і беззастережним. В такому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом, автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні. За загальним правилом мовчання не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом. Зокрема, згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму вчинення правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Водночас за частиною третьої статті 205 ЦК України мовчання, як форма вираження волі сторони до вчинення правочину, може мати місце у випадках, встановлених договором або законом. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» покладає на споживача обов`язок укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункти 1 і 5 частини третьої статті 20 Закону). Наведені приписи закону свідчать про обов`язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17, де скасовуючи судові рішення про відмову у стягненні боргу за надані комунальні послуги та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання. Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменовано на приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж). Повідомленням визначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , не зареєстровано.(а.с. 40). Згідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської РДА, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 1985 року по теперішній час. (а.с. 26). Положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації осіб за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. Порядок реєстрації місця проживання регулюється Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року №

207. Відповідно до п. 18 Правил № 207 для реєстрації особа або її представник подає документ, що підтверджують право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласника житла, наймача та членів його сім`ї. Таким чином, враховуючи, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, а також те, що довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 користувався квартирою та отримував житлово-комунальні послуги для власних потреб, оскільки він був зареєстрованим у даній квартирі. Іншого відповідачем суду не доведено. При цьому не перебування у власності відповідача квартири АДРЕСА_1 не може бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань. Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. Згідно частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів. Положення частини третьої статті 20 вказаного Закону передбачають, що споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 32 Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналогічні положення містить уведений в дію 1 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року, згідно пункту 2 статті 5 якого комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Статтею 179 ЖК Української РСР визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. У даному випадку, наявність відносин між сторонами, а, отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків у кожної із сторін, підтверджується діями сторін: відповідачу з 01.07.2014 надавалися послуги, централізованого водопостачання та водовідведення. Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася (не відключалася), тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини. Позивачем надано розрахунок заборгованості за послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення за період з 01.07.2014 по 30.11.2020, яка складає 42 623,44 грн., (а.с. 9-10). Доказів сплати вартості наданих послуг з постачання холодної води та водовідведення в період з 01.07.2014 по 30.11.2020 відповідачем не надано. Таким чином суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову. За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Враховуючи, що відповідач зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою надавалися йому послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) їх виконавцем є - ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» на підставі відповідних договорів про надання комунальних послуг, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачем у встановлений строк та у розмірі спожитої послуги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані та спожиті житлово-комунальні послуги, 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому, апеляційний суд бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки він не спростований відповідачем. Так, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції у розмірі 2 270,00 грн. та за подачу апеляційної скарги (2 270,00х150%) 3 405,00 грн. (а всього 5 675,00 грн.) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 42 655,29 грн., 3 % річних у розмірі 3 240,12 грн., інфляційні втрати у розмірі 10 289,14 грн. та витрати по сплаті судного збору у розмірі 5 675,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 13.07.2023. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна