Постанова Київський апеляційний суд № 758/1436/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 758/1436/21 Головуючий у суді першої інстанції - Петров Д.В. Номер провадження № 22-ц/824/7392/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі реєстратора Шпильки Валентини Федорівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Колиба», третя особа: ОСОБА_4 , про скасування рішень загальних зборів, визнання недійсними змін до статуту, скасування державної реєстрації змін до установчих документів, визнання частки у статутному капіталі спільною сумісною власністю та визнання договору недійсним з моменту його укладення,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі реєстратора Шпильки В.Ф., ТОВ «Колиба» про скасування рішень загальних зборів, визнання недійсними змін до статуту, скасування державної реєстрації змін до установчих документів, визнання частки у статутному капіталі спільною сумісною власністю та визнання договору недійсним з моменту його укладення, який мотивувала тим, що вона та ОСОБА_2 із 28 листопада 2015 року по 02 січня 2021 року проживали разом та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 та у АДРЕСА_2 . Вказувала, що вони спільно проживали, вели сумісне господарство (спільно харчувалися, відпочивали, облаштовували квартири та проводили поточні ремонти, за спільні кошти придбавали необхідні будівельні матеріали, меблі та предмети домашнього вжитку, мали спільні придбання та витрати), тобто між ними склалися відносини, що притаманні подружжю. У 2017 році вона та відповідач за спільні кошти придбали частку у статутному капіталі ТОВ «Колиба», а саме частку у розмірі 50 відсотків статутного капіталу вартістю 72 250 грн. За спільним рішенням цю частку було оформлено на ОСОБА_2 , оскільки саме він планував більше займатися ресторанним бізнесом та розвивати його. За таких обставин, із 18 серпня 2017 року ОСОБА_2 став учасником ТОВ «Колиба» та власником 50 відсотків статутного капіталу цього товариства. Вказувала, що на початку 2021 року вона посварилася з відповідачем, вони почали проживати окремо. Під час сварки на початку лютого 2021 року їй стало відомо, що ОСОБА_2 без її згоди 14 лютого 2018 року продав оформлену на нього частку у статутному капіталі ТОВ «Колиба». На думку позивачки, ОСОБА_2 відчужив спільно нажите ними майно за цивільно-правовою угодою, без її згоди, хоча це майно було набуте ними за час спільного проживання, за спільні гроші. ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

1. Скасувати усі рішення Загальних зборів ТОВ «Колиба», оформлені протоколом № 2/18 Загальних зборів учасників ТОВ «КО Колиба ЛИБА» (ідентифікаційний номер 16302447);

2. Визнати недійсними зміни до статуту ТОВ «Колиба», оформлені відповідно до протоколу № 2/18 Загальних зборів учасників ТОВ «Колиба» (ідентифікаційний номер 16302447).

3. Скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «Колиба», вчинених 15 лютого 2018 року державним реєстратором Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Шпилькою В.Ф. (реєстраційний запис № 10671050011001929).

4. Визнати частку у розмірі 50 відсотків у статутному капіталі ТОВ «Колиба» (ідентифікаційний код 16302447, 02002, м. Київ, Гідропарк) вартістю 72 250 грн. зареєстровану на ім`я ОСОБА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

5. Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Колиба» від 14 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнати недійсним з моменту його укладення. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року у справі 357/1204/21 встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 28 листопада 2015 року по 02 січня 2021 року. Апелянт наголошує, що ОСОБА_2 відчужив спільно нажите ними майно за цивільно-правовою угодою, без її згоди, хоча це майно було набуте ними за час спільного проживання, за спільні грошові та трудові затрати. Зазначає, що за правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Як установлено судом першої інстанції і не оспорюється сторонами, спірний договір відповідачами укладений за відсутності згоди позивачки, а відтак, відповідачами під час укладення спірної угоди порушено положення ст. 65 СК України, положення ЦК України, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним. Окрім того, зазначає, що в день ухвалення оскаржуваного рішення Подільський районний суд м. Києва фактично не працював, а всі судові засідання були зняті з розгляду, а три повітряні тривоги протягом дня та відключення електроенергії позбавляли можливості Подільський районний суд м. Києва проводити судові засідання. Вказане призвело до того, що позивачка не встигла повідомити суду про те, що у вересні 2022 року учасники товариства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вже встигли переоформити свої долі у товаристві на інших осіб, а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що призводить до подальшого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачки. Враховуючи вказане, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. При апеляційному розгляді справи апелянт у справі ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що згідно копії договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛИБА» від 14.02.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали відповідний договір, відповідно до пункту 1.1 якого ОСОБА_2 (продавець) передав у власність ОСОБА_3 (покупець) свою частку у статутному капіталі ТОВ «Колиба» (код 16302447, яка складає 72 250,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ «КОЛИБА»), а ОСОБА_3 (покупець) прийняв вказану частку у статутному капіталі товариства та зобов`язується оплатити її відповідно умов даного договору. Вартість частки у статутному капіталі товариства, яка підлягає продажу (відступленню) за цим договором визначається за погодженням сторін і становить 72 250.00 грн. (пункт 3.1. договору) Згідно з протоколом № 2/18 Загальних зборів ТОВ «КОЛИБА» від 14.02.2018 вирішено продати частку ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ у розмірі 50%, що становить 72 250,00 грн на користь ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу частки; прийняти нових учасників та перерозподілити частки учасників у статутному капіталі Товариства; затвердити нову редакцію статуту Товариства з урахуванням змін зазначених у цьому протоколі. Згідно з копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.02.2018 Державним реєстратором Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Шпилькою Валентиною Федорівною проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи ТОВ «КОЛИБА» та вчинено реєстраційний запис за № 10671050011001929. Як вбачається з поданої позовної заяви, позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що вона разом із відповідачем ОСОБА_2 проживала разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 28 листопада 2015 року по 02 січня 2021 року та вела з ним спільне господарство. На підтвердження даної обставини позивачка подала до матеріалів справи копію рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року у справі № 357/1204/21, яким встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Біла Церква, Київської області проживала однією сім`єю без шлюбу із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 28 листопада 2015 року по 02 січня 2021 року. Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства, це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а другий із подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. З урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «КОЛИБА» недійсним, оскільки частка в статутному капіталі господарського товариства не є спільною власністю подружжя, корпоративні права ОСОБА_2 належали виключно йому, а тому він мав право розпоряджання ними без згоди позивачки. Крім того, суд також виснував, що інші заявлені позивачкою позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, яка ґрунтується на твердженні позивачки, що відчужувана частка є спільною сумісною власністю подружжя, суд зазначив, що вони не можуть бути задоволені, оскільки як вже вище зазначалось корпоративні права відповідача ОСОБА_2 належали виключно йому, а тому згода позивачки на право розпоряджання ними не потрібна. Доходячи вказаного висновку суд першої інстанції послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 03 липня 2013 у справі №6-61цс13 та Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №909/52/19. Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до положень частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Згідно із частиною першою статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. Відповідно до частин перших статті 14 та 15 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть. Отже, зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб. З урахуванням викладених норм матеріального та процесуального законодавства Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) дійшла правового висновку що спори про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи мають розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України. Доходячи вказаного правового висновку Велика Палата Верховного Суду у вище вказаній справі зазначила : «Спірним Договором не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах (п.8.10 Постанови). Посилання позивача на невідповідність Договору нормам статей 60, 61, 63 СК України не свідчить про його укладення в сімейних правовідносинах. Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368-372 ЦК України. Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо» ( пункт 8.11 Постанови). Колегія суддів, перевіряючи доводи апелянта та відповідність ухваленого у справі рішення суду вимогам цивільного процесуального законодавства доходить висновку, що суд першої інстанції не перевірив належним чином характер правовідносин, що виникли між сторонами, не звернув уваги на те, що спір між сторонами виник із відносин, які врегульовані та підлягають розгляду за правилами Господарсько-процесуального кодексу України та помилково розглянув спір у порядку цивільного судочинства. За вказаних обставин рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У частинах першій, другій статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Відтак, рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. З огляду на наведене, апеляційна скарга задовольняється частково. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 377, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі реєстратора Шпильки Валентини Федорівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Колиба», третя особа: ОСОБА_4 , про скасування рішень загальних зборів, визнання недійсними змін до статуту, скасування державної реєстрації змін до установчих документів, визнання частки у статутному капіталі спільною сумісною власністю та визнання договору недійсним з моменту його укладення, закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, вона може звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв