Постанова 4824 № 758/12043/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ­­10 липня 2023 року місто Київ Справа № 758/12043/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7204/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ судді-доповідача: Желепи О. В., суддів: Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Бережної Наталії Миколаївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року (ухвалене у складі судді Анохіна А. М., повне судове рішення складено 16 грудня 2022 року) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ У серпні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось доПодільського районногосудуміста Києваз позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 12.06.2008 у розмірі 23 898 грн 91 к. станом на 15.08.2021 р., яка складається з: 15 103 грн 05 к. - заборгованість за поточним тілом кредита; 4 902 грн 97 к. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 1 058 грн 92 к. заборгованість за нарахованими відсотками; 2 833 грн 97 к. - заборгованість за простроченими відсотками. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг у зв`язку із чим підписала заяву №б/н від 12.06.2008, згідно якої відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку у розмірі 1 500 грн, який з часом було збільшено до 22 000 грн. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України і відповідно формулярами та стандартними формами є «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи Банку». Вказує, що підписаною заявою відповідач підтвердила факт повного інформування про умови кредитування в банку, які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовій формі. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на положення ст.ст. 207, 638 ЦК України, а також вказує, що свідченням визнання відповідачем угоди є факт користування картковим рахунком та використання кредитних коштів, що відповідає положенням ч. 2 ст. 642 ЦК України. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитним коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. При цьому, відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 15.08.2021 року має заборгованість у розмірі 23 898 грн 91 к. Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 12.06.2008 в розмірі 15 103,05 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_4 в інтересах АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 03 березня 2023 року, згідно поштової відмітки, направила на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач просив стягнути кредит за фактично отриманими коштами у розмірі 20 006 грн 02 к., з яких 15 103 грн 05 к. - заборгованість за поточним тілам кредиту та 4 902 грн 97 к. - заборгованість за простроченим тілом кредиту. Просточений кредит це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк передбачений договором. Вказані обставини підтверджені належним доказом, а саме випискою по рахунку відповідача, який є первинним бухгалтерським документом. Однак суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення не взяв вказані обставини до уваги. Крім того, суд безпідставно відмовив у задоволені вимог про стягнення процентів за користування кредитом. З копії заяви від 12.06.2008 року, яка підписана особисто відповідачем, вбачається, що розмір відсоткової ставки за користування кредитом 3 % в місяць. Також відповідач висловила згоду про укладення договору, отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що «Я згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між мною та Банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані мені у письмовому вигляді. Своїм підписом я підтверджую факт отримання повної інформації про умови кредитування у ПриватБанку…». Тарифи банку, а також Умови і Правила надання банківських послуг є загальнодоступною інформація, яка розміщена як у відділеннях банку, так і на офіційному сайті Банку. Таким чином, сторонами при укладені кредитного договору було досягнуто згоду щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитом. Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року відкрито провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Судом встановлено, що ОСОБА_1 12.06.2008 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідачу було надано кредитну картку із встановленням початкового кредиту на кредитну картку та в подальшому було збільшено кредитний ліміт до 22 000,00 грн. Вирішуючи спір та задовольняючи частково позов суд вказував, що вимоги позивача про стягнення 15103,05 грн заборгованості за тілом кредитом є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Як вбачається з Умов та правил, які діяли на момент підписання заяви, розмір відсотків між сторонами не встановлений, натомість, до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів, які б підтвердили обумовлений сторонами розмір відсоткової ставки за кредитним договором. Разом з тим, при зверненні з даним позовом до суду, позивачем зазначено, що в редакції Умов та Правил, що почали діяти з 01.03.2019, згідно до п. 2.1.1.2.12., сторони дійшли згоди, що в разі, починаючи з 181 - го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюється за домовленістю сторін у процентах від прострочення суми заборгованості у розмірі 86,4 % для карки «Універсальна» та 84,0% - для картки «Універсальна Голд». Відповідно до положень ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін, а умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною. Також суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення позичальника про будь-яке внесення змін до умов та правил шляхом використання будь-яких каналів зв`язку зі споживачем, як це передбачено умовами підписаної позичальником анкети-заяви. У вказаній вище Анкеті-заяві, що підписана відповідачем відсутні умови договору про встановлення розміру відсотків за користування кредитними коштами. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими та простроченими відсотками є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Апеляційний суд не може повністю погодитись з такимивисновками суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Згідно частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За правилами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною першою статті 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту. При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано копію заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані кредитні картки, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, розрахунки заборгованості, виписку по картковому рахунку та копію паспорта відповідача. У заяві зазначено персональні дані відповідача, адреса її проживання, паспортні дані, місце роботи, телефонні номери, а також вказано про обрання кредитки «Універсальна» «30 днів пільгового періоду», кредитний ліміт - 1 500 грн. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Водночас, в даній анкеті-заяві відсутні відомості щодо істотних умов договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та сплати неустойки у разі неналежного виконання умов кредитного договору. Суд першої інстанції, встановивши, що в кредитному договорі (Анкета-заява, яка підписана відповідачем) не міститься положень про розмір відсотків за користування кредитом, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Посилання скаржника на те, що анкета-заява містить умову щодо базової процентної ставки не заслуговують на увагу, оскільки не містить підпису відповідача під такою умовою договору. Так підпис відповідача міститься лише вгорі під бажаним кредитним лімітом та обраною картою «Універсальна». Далі наведена умова про базову відсоткову ставку, але вже під таким пунктом підпис клієнта відсутній. Інформація про базову відсоткову ставку міститься під підписом відповідача, а тому суд критично оцінює доводи, що відповідач ознайомлена з відсотковою ставкою . Крім того, посилання в апеляційній скарзі на те, що позичальник в анкеті-заяві підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає між ним та Банком Договір, не заслуговують на увагу , оскільки не підтверджують наявність погодження істотних умов договору кредиту, зокрема щодо розміру відсотків за користування кредитом. Разом з тим, з наданих стороною позивача розрахунків заборгованості убачається, що процентна ставка 36% відсотків на рік застосовувалась банком лише у період з 13 червня 2008 року по 31 грудня 2012 року, з січня 2013 року її було зменшено до 30%, з 01 вересня 2014 збільшено до 34,80 %, а з 01 квітня 2015 року збільшено до 43,20%. Згідно частини першої статті 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першої статті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана). Згідно частини третьої статті 1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення. Як убачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, змінювати процентну ставку. Сама по собі вказівка в Умовах та правилах надання банківських послуг на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою. Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, тому така зміна є незаконною також і з цих підстав. Таким чином, АТ КБ «Приватбанк» безпідставно в односторонньому порядку змінювалась відсоткова ставка, оскільки матеріали справи не містять обумовлення сторонами кожної з них. Також позивачем не надано до суду доказів ознайомлення ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, правилами використання, а також основними умовами обслуговування і кредитування, що в сукупності із заявою, свідчило би про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг. Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме зазначений в позовній заяві Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил, а також не містять підтверджень того, що вказані документи на момент підписання відповідачем заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем , АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. У даному випадку до вказаних правовідносин не застосовується частина перша статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що розміщувалась на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та правила банківських послуг», відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. До того ж, стороною позивача взагалі не надано суду будь-якого витягу з тарифів банку, з якого б убачалось установлений для картки відповідача тариф та умови його користування. Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно частини другої статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Виходячи з викладеного, колегія уважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками. Щодо стягнення з відповідача тіла кредиту колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду із вказаним позовом, банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість, яка згідно розрахунку заборгованості станом на 15.08.2021 року складала 23 898,91 грн, з яких: 20 006,02 за тілом кредиту (в т.ч. простроченим), 1058,92 заборгованість за нарахованими відсотками, 2 833,97 грн за простроченими відсотками. Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, провадження № 61-6279св19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19, провадження № 61-10096св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, провадження № 61-9618св19, виписка з карткового рахунку є належним доказом щодо заборгованості відповідачки за тілом кредиту, тому повинна досліджуватись в сукупності з іншими доказами. Належним чином дослідити поданий стороною доказ (в цьому випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, вказано, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. На підтвердження вказаних позовних вимог банк надав суду розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку відповідача. Стягуючи заборгованість за тілом кредиту, суд жодним чином в рішенні не мотивував, чому він стягує борг лише по поточному тілу кредиту і не стягує борг по простроченому тілу кредиту, тобто в цій частині рішення є необгрунтованим. Із виписки по картковому рахунку відповідача убачається, що відповідач користувалась грошовими коштами, отриманими від банку на підставі анкети-заяви від 12.06.2008 року, та погашалазаборгованість, зокрема, відповідачем за період 12.06.2008 року по 15.08.2021 року було фактично витрачено 70 397,51 грн, афактично погашено 58 871,15грн, тобто, сумою неповернутих банку коштів складає 11 526,36грн. З огляду на те, що анкета-заява від 12.06.2008рокуне містить визначення домовленості сторін про умови кредитування, зокрема, сплати відсотків, а також комісії, порядку їх списання, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті відсотків, що заявлені банком у позові. Окрім того, зважаючи на те, що сплачені відповідачем на картковий рахунок кошти були банком безпідставно розподілені на погашення відсотків та комісії, колегія суддів вважає, що заявлений банком до стягнення розмір тіла кредиту підлягає зменшенню, до суми фактично неповернутих банку коштів у розмірі - 11 526,36грн. Суд першої інстанції при вирішенні даної справи не належно дослідив наявні в матеріалах справи докази, та не встановив суму заборгованості за тілом кредиту, яка підлягала стягненню. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). З огляду на те, що представник позивача в апеляційній скарзхі просив про повне скасування рішення суду, навіть і в тій частині, в якій вимоги були задоволені, апеляційний суд за таких обставин вважає, що розмір заборгованості за тілом кредиту має визначатись саме апеляційним судом на підставі наявних у справі доказів, а тому та обставина, що відповідач рішення суду не оскаржив не свідчвіить про те,. що зменшуючи розмір заборгованості, апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині вирішення позовних вимог про стягнення тіла кредиту шляхом зменшення його розміру з 15 103,05 грн до 11 526,36грн. Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). В зв`язку з наведеним, підлягає зменшенню й розмір судових витрат по сплаті судового збору, пропорційно до задовлених вимог, які підлягають стягненню з відповідача на користьбанку, з 2 270грн до 1 094,82грн. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400 грн 00 к.); справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382-384 України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Бережної Наталії Миколаївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК`и - задовольнити частково. Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення тіла кредиту змінити. Зменшити розмір заборгованості (тіла кредиту) за договором № б/н від 12.06.2008 року, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», з 15 103 грн 05 к. до 11 526 грн 36 к. В зв`язку з чим, зменшити розмір судових витрат по сплаті судового збору, який підлягає стягненню ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», з 2 270 грн до 1094грн 82 к. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 10 липня 2023 року. Суддя доповідач:О. В. Желепа Судді:О. Ф. Мазурик О. І. Шкоріна