Постанова 4805 № 296/1159/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/1159/22 Головуючий у 1-й інст. Адамович О.Й. Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/1159/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про поділ майна подружжя та трьох процентів річних, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, в остаточній редакції якого (а.с.28) просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором про поділ спільного майна подружжя у розмірі 16 000 доларів, 00 центів США та трьох процентів річних у сумі 23 127,83 грн, а також судові витрати, що складаються із 4796,96 грн сплаченого судового збору та 10 000,00 грн на сплату правничої допомоги. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 10.09.2010 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 27.05.2019. 22 березня 2019 року між ними був укладений договір про поділ спільного майна подружжя, за умовами якого відповідач повинен сплатити їй суму коштів, еквівалентну 27 000 доларів, 00 центів США за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку, з яких суму коштів еквівалентну 15 000 доларів, 00 центів США до 31 грудня 2019 року, решту - суму коштів еквівалентну 12 000 доларів, 00 центів США - до 31 грудня 2020 року. Відповідач не виконав в повному об`ємі взяті на себе зобов`язання за даним договором, сплативши суму еквівалентну 11 000 доларів, 00 центів США, тому його боргові зобов`язання складають 16 000 доларів, 00 центів США. У зв`язку з цим просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму заборгованості за договором про поділ спільного майна подружжя та три відсотки річних у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2023 року позов задоволено повністю та вирішено питання відшкодування судових витрат. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом спору у даній справі є заборгованість за договором про поділ майна подружжя, укладеного між сторонами 22.03.2019. В позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути 479 695,83 грн, що включають заборгованість по договору та 3% річних. У подальшому позивачем під час підготовчого засідання було подано заяву про уточнення позовних вимог, за якими вона просила стягнути 16 000 доларів США та 3% річних в сумі 23 127,83 грн. Зауважує, що в даному випадку, враховуючи зміну валюти зобов`язання позивач мала подати до суду заяву про зміну предмету спору. Натомість, ухвалою суду від 04.10.2022, якою закрите підготовче засідання, не вирішено питання щодо прийняття до розгляду відповідної заяви позивача. Проте, процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. В оскаржуваному рішенні суд погодився із тим, що подана заява про уточнення позовних вимог мала бути поданою як заява про зміну предмету позову. Разом з тим, суд помилково зазначив, що ЦПК України не визначено чіткого обов`язку суду постановляти ухвалу про прийняття до розгляду заяви про зміну предмету або підстав позову, про збільшення або зменшення позовних вимог у випадку подання такої заяви позивачем з дотриманням вимог передбачених ст. 49 ЦПК України та долучення судом такої заяви до матеріалів справи. Лише у випадку порушення правил передбачених ч. 5 ст. 49 ЦПК України суд зазначає про не прийняття такої зави про що зазначає у рішенні суду. За ч. 2 ст. 258 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи тим, що рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Гуменюк О.В. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам скарги. Позивач та її представник - адвокат Рябчун О.Д. скаргу не визнали із тих підстав, які зазначені у відзиві. Просили відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що відповідає положенням ч.2 ст.372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 10 вересня 2010 року, який рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 27 травня 2019 року було розірвано (а.с.4-6). 22 березня 2019 року ОСОБА_2 (Сторона - 1) та ОСОБА_1 (Сторона - 2) уклали нотаріально посвідчений договір № 559 про поділ спільного майна подружжя (а.с.7-8). У пункті 1 договору сторони передбачили, що з метою припинення права спільної сумісної власності подружжя (Сторін) на зазначене у цьому пункті договору майно, керуючись при цьому принципом добровільності визначення способів його розподілу та відступаючи від засад рівності при визначенні розміру часток у спільному майні подружжя, сторони дійшли згоди про поділ спільного майна подружжя (далі - Предмет договору), а саме: житлового будинку №1265, 1266 в об`єднанні садівничих товариств масиву "Барашівський" на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі Житловий будинок); земельної ділянки № НОМЕР_1 , 1266 га в Товаристві "Стріла" Барашівського масиву на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі - Земельна ділянка); транспортного засобу марки HYUNDAI, реєстраційний номер: НОМЕР_2 (далі - Транспортний засіб - 1); транспортного засобу марки MITSUBISHI, реєстраційний номер: НОМЕР_3 (далі - Транспортний засіб - 2); вартість частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЛЯХБУД-5" (далі - Частка), у розмірі 20 відсотків статутного капіталу цього товариства, номінальною вартістю 2000,00 грн. Згідно п. 3 договору сторони домовилися розподілити спільне майно наступним чином: - Стороні 1 - Житловий будинок, Земельна ділянка, Транспортний засіб -1, та Частка. - Стороні 2 - Транспортний засіб

2. Відповідно до пункту 4 вказаного договору сторони домовились, що поділ майна (Предмету договору) здійснюється з урахуванням його вартості, зі сплатою грошової компенсації та доплати, відповідно до досягнутих попередніх домовленостей, а саме: Сторона -1 зобов`язується сплатити Стороні -2 суму коштів еквівалентну 27 000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день проведення розрахунку, з яких суму коштів еквівалентну 15 000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день проведення розрахунку до тридцять першого грудня дві тисячі дев`ятнадцятого року включно, а решту - суму коштів еквівалентну 12 000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день проведення розрахунку до тридцять першого грудня дві тисячі двадцятого року включно. Додатково Сторона - 1 зобов`язується сплачувати Стороні -2 щомісяця по 3800 грн 00 коп. до тридцять першого грудня дві тисячі двадцятого року включно. Підписання Сторонами цього договору є свідчення згоди на його укладання саме на таких умовах, які передбачені в цьому договорі, а також підтвердженням факту, що претензії щодо справедливого поділу майна (Предмету договору), у Сторін одна до одної відсутні. В пункті 5 договору сторони визначили, що після укладання договору право спільної сумісної власності подружжя на предмет договору припиняється, при цьому сторони сприятимуть одна одній у реалізації домовленостей, визначених цим договором. Відповідно до пункту 11 вказаного договору усі спори, що виникають у зв`язку з укладенням та виконанням цього договору, вирішуються за згодою Сторін, а за відсутності згоди - в судовому порядку. ОСОБА_2 лише частково виконав своє зобов`язання за договором щодо сплати грошової компенсації за спільне майно, яке було набуте ним в особисту приватну власність за згаданим договором, сплативши ОСОБА_1 11 000 доларів США. Вказані обставини відповідачем не заперечуються. Таким чином, відповідач заборгував позивачу грошову компенсацію частини вартості спільного майна в розмірі 16 000 доларів США. Вирішуючи спір, суд першої інстанції із посиланням на норми ст. 69 СК України, ст. ст. 509, 530, 610, 612, 625, 631 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку, що у зв`язку із укладенням договору про поділ спільного майна подружжя між сторонами виникли цивільно-правові зобов`язання, які порушені відповідачем, і на момент розгляду справи сума боргу перед позивачем становила 16 000 доларів США, яка згідно п.4 договору підлягає стягненню, а також відповідач зобов`язаний повернути позивачу суму боргу разом з трьома процентами річних, які нараховані за період з 01.01.2020 по 15.02.2022 (із урахуванням встановлених сторонами строків сплати). Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Зокрема, посилання ОСОБА_2 на порушення судом процесуального закону в частині не вирішення питання щодо прийняття до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову колегія суддів вважає неприйнятними. Так, за змістом п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Заява про уточнення позовних вимог подана ОСОБА_1 до закінчення стадії підготовчого засідання із наданням доказів надсилання її копії відповідачу, що відповідає вище згаданим нормам процесуального закону та приписам п.3 ч.2 ст.197 ЦПК України. Проте, Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає чіткого обов`язку суду постановляти ухвалу про прийняття до розгляду заяви про зміну предмету або підстав позову, про збільшення або зменшення позовних вимог у випадку подання такої заяви позивачем із дотриманням вимог, передбачених ст.49 ЦПК України та долучення судом такої заяви до матеріалів справи. Лише у випадку порушення правил передбачених ч. 5 ст. 49 ЦПК України суд зазначає про не прийняття такої зави про що зазначає у рішенні суду. Разом із тим, не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц). Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують. Тому, у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 12 липня 2023 року.