Постанова 4807 № 334/2662/23

Дата документу 13.07.2023 Справа № 334/2662/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/2662/23 Головуючий у 1 інстанції Фетісов М.В. Провадження № 22-ц/807/1432/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів, - В С Т А Н О В И ЛА: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів . В обґрунтування позову зазначено, що 27.06.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис № 5870 про стягнення з позивачки на користь відповідача заборгованості в розмірі 551 618,68 гривень, який пред`явлено до виконання Дніпровського відділу ДВС м. Запоріжжя. 28 вересня 2018 року старшим державним виконавцем Дніпровського відділу ДВС м. Запоріжжя Савенко І.А. складено акт про проведення електронних торгів (аукціону) згідно якого, проведені електронні торги з реалізації транспортного засобу ВАЗ 21104, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_1 .. 29.08.2018 Державним підприємством «СЕТАМ» проведені електронні торги, загальна сума коштів, сплачена переможцем склала 25 898,02 гривень. Частина коштів в сумі 20 639,20 гривень, отримана внаслідок реалізації транспортного засобу, державним виконавцем була спрямована на користь відповідача. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2021 у справі № 334/3435/21, виконавчий напис № 5870 від 27.06.2017, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.С., визнаний таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із чим кошти, отримані відповідачем підлягають поверненню. Просила суд стягнути з відповідача на її користь безпідставно отриманні кошти в сумі 20 639,20 гривень. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 20 639, 20 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 073,60 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн. витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Відповідно до статті 1215 ЦК не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом. У справі встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2021 у справі № 334/3435/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позов задоволений. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 27.06.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівно, зареєстрований в реєстрі за № 5870, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 554 618,68 гривень. Рішення суду набрало законної сили 26.11.2021. Вказаним рішенням встановлені наступні обставини щодо сторін цієї справи, які в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді справи. 11.04.2006 між ПАБ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №ZPD0AK10200009, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на строк до 11.04.2011 включно у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 56 130,75 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом 1,23% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється шляхом здійснення щомісячних платежів у сумі 1 194,05 гривень. 27.06.2017 приватним нотаріусом Дніпропетровської міської нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною було вчинено виконавчий напис №5870 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 551 618,68 гривень, з них 36 268,38 гривень в якості заборгованості за кредитом, 139 628,53 гривень заборгованість за відсотками, 373 003,73 гривні пеня, а також 3 000 гривень в якості витрат, пов`язаних із вчиненням зазначеного виконавчого напису. Строк, за який проводиться стягнення 11 років 1 місяць 19 днів, а саме, з 11.04.2006 по 30.05.2017. Вищезазначений виконавчий напис було вчинено на підставі заяви стягувача від 27.06.2017, письмової вимоги банку про усунення порушень за кредитним договором №ZPD0AK10200009, без доказів його отримання боржником, копії кредитного договору №ZPD0AK10200009, розрахунку заборгованості за період з 14.04.2006 по 30.05.2017. Згідно з матеріалами виконавчого провадження 30.01.2020 державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було відкрито виконавче провадження № 60955399 з примусового виконання виконавчого напису №5870. У рамках виконавчого провадження № 60955399 державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було винесено постанову від 02.03.2021 про опис та арешт майна (коштів) боржника, накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , власником якої є позивач. 31.05.2018 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області постановою про опис та арешт (коштів) боржника описано та накладено арешт на транспортний засіб ВАЗ 21104, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, чорного кольору, номер кузову НОМЕР_2 , який знаходиться у несправному стані та на відповідальному зберіганні у Директора ВФ ДП «СЕТАМ» С.В. Пусаєва. Згідно з актом про проведення електронних торгів (аукціону) від 28.09.2018 Державним підприємством «СЕТАМ» були проведені електронні торги з реалізації вищевказаного транспортного засобу. Стартова ціна склала 21 947,48 гривень, ціна продажу - 25 898,02 гривень. Переможцем електронних торгів визнаний ОСОБА_3 . Акт виданий на підставі протоколу № 354817 від 29.08.2018 Державного підприємства «СЕТАМ». Відповідно до розпорядження № 55107311 від 18.09.2018 та платіжного доручення № 8142 від 19.09.2018 грошові кошти у сумі 20 639,20 гривень 12.09.2018 надійшли на рахунок ПАТ «Приватбанк». Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.10.2019 з урахуванням відсутності зареєстрованого майна за боржницею, рахунків, джерела доходів, пенсії, транспортних засобів, виконавчий напис № 5870 від 27.06.2017, виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 554 618,68 гривень, державним виконавцем повернуто стягувачу. 18.11.2022 представник позивачки звернувся до відповідача із вимогою, в якій вимагав повернути позивачці грошові кошти в сумі 20 639,20 гривень. 29.12.2022 вказана вимога залишені відповідачем без задоволення, оскільки рішенням суду від 26.10.2021 у справі 334/3435/21 Банк не зобов`язано сплатити ОСОБА_1 вищевказані грошові кошти. Згідно з наданим відповідачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № ZPD0AK10200009 від 11.04.2006 заборгованість позивачки станом на 01.04.2023 становить 836 699,01 гривень. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів в сумі 20 639,20 гривень, що стягнуті з позивачки на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали. Вказані грошові кошти, які були перераховані приватним виконавцем відповідачу, підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України шляхом їх стягнення з відповідача на користь позивача. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки між сторонами існують договірні відносини. Вказані доводи апеляційної скарги відхиляються з огляду на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права позивач виходив з вимог нормативно-правових актів та практики застосування вказаних актів під час розгляду аналогічних справ. Верховний Суд під час розгляду справи № 206/2212/18 зазначив про наступне, «Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова4 позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15. Верховний Суд під час розгляду справи № 904/5868/18 (910/16299/19) у своїй постанові від 01 вересня 2021 року вказав про наступне «Ураховуючи, що виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого у виконавчому провадженні здійснювалось стягнення грошових коштів з позивача, визнано судовим рішенням таким, що не підлягає виконанню, то правові підстави набуття відповідачем-1 5 116 111,92 грн. відсутні, у зв`язку з чим правомірним є висновок судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та задоволення позову в цій частині. Правовий висновок про можливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України викладений Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18, від 28.01.2020 у справі № 910/16664/18, від якого касаційний суду цій справі не вбачає підстав відступати». Матеріалами справи підтверджується та обставина, що 09 листопада 2017 року старшим державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Матейчук І.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 55107311 з примусового виконання виконавчого напису вчиненого 27.06.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 5870, про стягнення з ОСОБА_1 на користь AT КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості в сумі 554 618,68 гри. З матеріалів виконавчого провадження № 55107311 вбачається, що частину грошових коштів у сумі 20 639,20 гри., яка була отримана внаслідок реалізації транспортного засобу належного Боржнику, було спрямовано державним виконавцем на користь стягувача - AT КБ «ПРИВАТБАНК». Вказана обставина підтверджується розпорядженням № 55107311 від 18.09.2018 року та платіжним дорученням від 19.09.2018 року і не оспорюється відповідачем. Таким чином, оскільки вказані вище грошові кошти у сумі 20 639,20 гри. були отримані внаслідок примусового виконання виконавчого документу, який на даний момент рішенням суду, яке набрало законної сили, визнаний як такий, що не підлягає виконанню, то вказані грошові кошти повинні бути повернуті на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки вони набуті без жодної на те правової підстави. Відповідачем зазначено про те, що в даному випадку, між ПриватБанком та позивачем існують договірні зобов`язання як за кредитним договором, так й за договором застави. Вказані відповідачем обставини не мають значення для даної справи, оскільки грошові кошти у сумі 20 639,20 гри. були набуті відповідачем не на виконання умов укладеного сторонами договору, а на виконання виконавчого напису, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції AT КБ «ПРИВАТБАНК» зазначає про те, що станом на 01.04.2023 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПриватБанком за кредитним договором № ZPD0AK10200009 від 11.04.2006 р. дорівнює сумі 836 699,01 грн., з них: 36268,38 грн. - заборгованості за кредитом, 145059,06 грн. - заборгованості за відсотками, 2718,04 грн. - заборгованості з комісії, 652653,53 грн. - пеня. З приводу вказаних тверджень відповідача слід зазначити про те, що вони с необґрунтованими та не мають жодного значення для даної цивільної справи. Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18 зазначено про те, що «Доводи AT КБ «ПриватБанк» про те, що кредитний договір, на виконання якого було вчинено виконавчий напис, є дійсним, не спростовує факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, що є підставою для повернення таких коштів. При цьому питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за таким кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса.». Відповідачем зазначено про те, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей]. Також відповідачем зазначено про те, що станом на сьогодні як кредитний договір № ZPD0AK10200009 від 11.04.2006 р. укладений між ПриватБанком та ОСОБА_1 , так й договір застави рухомого майна №ZPD0AK10200009 від 11.04.2006 р. укладений між ПриватБанком та ОСОБА_1 є чинним та були і є правовими підставами для отримання коштів від продажу предмету застави/автомобіля Боржника в рамках виконавчого провадження №55107311. Висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з висновками Верховного Суду зробленими під час розгляду аналогічних справ, оскільки грошові кошти були отримані відповідачем на підставі правової підстави, яка згодом відпала, зокрема, на підставі виконавчого напису визнаного рішенням суду таким, що не підлягає виконанню. У відзиві на позовні заяву та в апеляційній скарзі скаржник посилається на пропуск позивачем строк у позовної давності, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Стаття 1212 ЦК України може бути застосовувана тільки після того, як правова підстава для утримання майна (у даному випадку грошових коштів) в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Таким чином, оскільки виконавчий напис, який був підставою для отримання грошових коштів відповідачем, був скасований рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2021 у справі № 334/3435/21, яке набрало законної сили 26.11.2021, то саме з 26.11.2021 розпочав свій перебіг строк позовної давності за вказаною вимогою позивачки». Вказаний висновок суду першої інстанції щодо не пропущення позивачем строку позовної давності є цілком правомірним та обґрунтованим. Так, предметом заявленого ОСОБА_1 позову є стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі вимог ст. 1212 ЦК України. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тими обставинами, що 26 жовтня 2021 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у цивільній справі №334/3435/21 було ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 - задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений 27.06.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 5870, про стягнення ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ІІРИВАТБАНК» заборгованості в сумі 554 618,68 гри. Тобто, підстава для набуття грошових коштів у сумі 20 639,20 гри. отриманих AT КБ «ПриватБанк» в результаті проведених виконавчих дій в межах виконавчого проваджені № 55107311, відпала 26 листопада 2021 року в день набрання чинності рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі №334/3435/21. З даним позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів ОСОБА_1 звернулась до суду в межах трирічного строку, а отже нею не пропущено строк позови давності. Що стосується судових витрат, які понесені позивачем, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції прийняв вірне та обґрунтоване рішення частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат понесених на правову допомогу адвоката у сумі 5000,00 гри. В матеріалах справи наявні документальні докази понесення позивачкою вказаних вище витрат. Розмір стягнутих з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката відповідає критеріям реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості пропорційності до предмета спору. При зверненні до суду з відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу в суді апеляційн6ої інстанції в сумі 5 000 гривень. Відповідно до статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України). Згідно ч.5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). АТ КБ «ПриватБанк» не заявлено про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Судом встановлено, що 30.03.2023 між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Сердюченком В.В. укладений Договір (угода) про надання правової (правничої) допомоги. Професійна правнича допомога, обумовлена Договором, надавалась адвокатом на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 30.03.2023. Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30.06.2023 витрати позивачки на професійну правничу допомогу становлять 5 000 гривень. Ураховуючи вищезазначене, оцінивши подані представником позивачки докази на підтвердження понесених позивачкою витрат в суді апеляційної інстанції, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, враховуючи те, що справа визнана судом малозначною та розглянута у спрощеному позовному провадженні, колегія суддів дійшла висновку про покладення на відповідача АТ КБ «Приватбанк» обов`язку по відшкодуванню 5 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги стосовно недоведеності позовних вимог позивача, відсутності підстав задоволення позовних вимог позивача є безпідставними. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2023 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13 липня 2023 року. Головуючий Судді: