Постанова 4801 № 148/2022/22

Справа № 148/2022/22 Провадження № 22-ц/801/1209/2023 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2023 рокуСправа № 148/2022/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Шемети Т.М., Якименко М.М., за участю секретаря судового засідання: Луцишина О.П., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Дамчука О.О., дата складення повного тексту рішення невідома, встановив: В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Позовні вимоги мотивовані тим, що з відповідачем по справі він перебуває у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 2017 року. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина знаходиться на утриманні позивача. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Причиною розпаду шлюбу став факт втрати почуття кохання та поваги між подружжям, що призвело до розпаду сім`ї. Намагання зберегти сім`ю результату не дали. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому він просив розірвати шлюб з відповідачем та стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку та доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, а також стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 21 серпня 2017 року виконкомом Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, актовий запис №

15. При розірванні шлюбу прізвища сторін залишено без змін. Копію рішення направлено до ДРАЦС для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку та доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду з 02 грудня 2022 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у сумі 992 грн. 40 коп. Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області мотивоване тим, що спільне життя у сторін не склалось, тривалий час вони проживають окремо, не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбних відносин, мають окремий бюджет для кожного, стосунки між сторонами стали напружені, у сторін виявились різні погляди на життя, на сімейні відносини, подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, а тому наявні підстави для розірвання шлюбу. Обґрунтовуючи мотиви прийнятого рішення в частині стягнення аліментів місцевий суд, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дитини, взаємний обов`язок батьків по її утриманню, а також, що стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності вважав розумним та справедливим стягнення аліментів на утримання дитини в визначеному позивачем розмірі, зокрема, частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника, судом першої інстанції, зважаючи на відсутність прийняття відповідачем участі у справі, помилково не була постановлена ухвала про заочний розгляд справи. Вважає, що місцевий суд не встановив дійсність знаходження дитини на повному утриманні позивача. Натомість зазначає, що дитина знаходиться на її утриманні. Крім того, вважає, що суд попередньої інстанції помилково не надав строк для примирення. При цьому, вважає необґрунтованими доводи позивача в частині розірвання шлюбу. Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Водночас, 10 липня 2023 року до початку судового засідання від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення аліментів. Розглянувши вказану заяву, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів прийшла до наступного висновку. Частиною третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивач вправі відмовитись від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу (пункт 1 частини другої статті 49 ЦПК України). Відповідно до статті 373 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі. Згідно частин першої-третьої статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України). Частиною другою статті 256 ЦПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині. З матеріалів справи вбачається, що заява про відмову від позову підписана та подана безпосередньо позивачем ОСОБА_1 . В судовому засіданні позивач підтвердив обізнаність щодо наслідків закриття провадження, що відповідає вимогам статті 206 ЦПК України, а тому підстав для неприйняття відмови позивача від позову не встановлено. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для прийняття відмови ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 в частині про стягнення аліментів, у зв`язку з чим визнає нечинним рішення суду першої інстанції та закриває провадження у справі № 148/2022/22, в цій частині. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що шлюб сторонами було укладено 21 серпня 2017 року виконкомом Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, актовий запис № 15 (а.с. 6). Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7). Відповідно до довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 02 грудня 2022 року № 402 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 дійсно проживає по АДРЕСА_1 , разом з ним проживає ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на його утриманні (а.с. 8). Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України). Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України. За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Встановивши, що сім`я фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім`ї призведе до порушення інтересів кожного з подружжя, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст. 24, 56 СК України. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі не навела обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу. Доводи апеляційної скарги відповідачки зводяться до незгоди з ухваленим рішенням та не підтверджені належними та допустимими доказами. Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд був зобов`язаний постановити ухвалу про заочний розгляд, також безпідставні, оскільки матеріали справи не містять погодження позивача на ухвалення заочного рішення, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в частині позовних вимог про розірвання шлюбу залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Прийняти відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати нечинним та закрити провадження у справі в цій частині. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року в частині розірвання шлюбу залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: Т.М. Шемета М.М. Якименко