Постанова 4813 № 496/5051/19

Номер провадження: 22-ц/813/529/23 Справа № 496/5051/19 Головуючий у першій інстанції Драніков С. М. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія 19 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2020 року про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним, ВСТАНОВИВ: 26 грудня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області з позовом, в якому просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: земельних ділянок, загальною площею 1,78 га, розташованих на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 , кадастрові номери 5121085200:01:001:0214, 5121085200:01:001:0272 від 03 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки, загальною площею 1,78 га, розташовані на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_3 , ділянка № НОМЕР_4 , кадастрові номери 5121085200:01:001:0214, 5121085200:01:001:0272 (в.м., т. 1, а.с. 3-7). Крім того, позивач звернулась до суду із клопотанням про накладення арешту, в якому просила суд накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 5121085200:01:001:0214, та на земельну ділянку, кадастровий номер 5121085200:01:001:0272. Заяву позивач мотивувала тим, що земельна ділянка згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №082558 належить ОСОБА_3 . Зазначена земельна ділянка складається із земельних ділянок, загальною площею 1,78 га, розташованих на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 , кадастрові номери №5121085200:01:001:0214 та 5121085200:01:001:0272. Оскільки існує спір щодо вказаних земельних ділянок, позивач вважала, що задля забезпечення її законних прав на вказані земельні ділянки, необхідно накласти арешт на них до вирішення справи по суті (в.м., т. 1, а.с. 77-78). 22 січня 2020 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним задоволено. З метою забезпечення позову накладено арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5121085200:01:001:0214 та кадастровий номер 5121085200:01:001:0272, які знаходяться на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, мас. 6, діл. №4, мас. 10, діл. №1, згідно з державним актом серії ЯГ №288475 від 16.03.2006 року та згідно з державним актом серії ЯА №082558 від 12.11.2004 року (в.м., т. 1, а.с. 79-80). 21 липня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила апеляційну скаргу до Біляївського районного суду Одеської області на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2020 року. Апелянт вважає, що вказана ухвала підлягає скасуванню, оскільки її висновки суперечать нормам цивільного процесуального права. Апелянт пояснює, що накладення арешту на майно, що перебуває у власності інших осіб, передбачає суттєве обмеження права власності на тривалий строк та пов`язаний з фінансовими збитками власника такого майна. Тому, на думку апелянта, вимоги позивачки про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, який мав місце тільки з її слів та розписки про отримання грошових коштів, являються заздалегідь не обґрунтованими. Крім того, апелянт вважає, що сумнівні вимоги позивачки, які не ґрунтуються на жодних належних доказах, внаслідок застосування заходів забезпечення позову порушують майнові інтереси ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та апелянта. Також звертає увагу на те, що право власності на спірні земельні ділянки отримала у 2005 році, а позовну заяву подано до суду майже через 15 років, тому оскільки визнання права власності на земельну ділянку є похідною вимогою в даному випадку від вимоги про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки, тому така вимога є необґрунтованою. Також апелянт вважає, що позивачкою не доведено реальність загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, тому зазначене свідчить про те, що відсутні підстави, з якими законодавець пов`язує можливість задоволення заяви особи про застосування заходу забезпечення позову. Апелянт просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2020 року, прийняти нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позовних вимог (в.м., т. 1, а.с. 77-82). 10 листопада 2020 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому позивач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2020 року залишити без змін (в.м. т. 1, а.с. 105-106). З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. В судовому засіданні 22 червня 2023 року представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_6 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа (апелянт) ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. 20 червня 2023 року від Усатівської сільської ради надійшла заява, в якій представник відповідача зазначив, що Усатівська сільська рада не є належним відповідачем у даній справі та просив провести розгляд за відсутності їх представника. 21 червня 2023 року на офіційну електронну адресу Одеського апеляційного суду Вознюк Т.П. надіслала клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заява підлягає задоволенню, оскільки предметом спору є саме зазначені земельні ділянки, і в разі незастосування заходів забезпечення позову, якщо земельні ділянки будуть відчужені, виконання рішення суду, в разі задоволення позову, буде неможливим (в.м. т. 1, а.с. 73). Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала переглядається судом апеляційної інстанції щодо її відповідності нормам матеріального та процесуального права на момент її постановлення. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Інститут забезпечення позову, за своєю суттю, повинен слугувати гарантією для забезпечення виконання судового рішення, у випадку задоволення позову, в майбутньому, та, усунення можливих майбутніх перешкод його виконання. При цьому необхідно враховувати, що ухвалення відповідного рішення, серед іншого, повинно мати законну та виправдану мету. Вказане означає, що застосування відповідного заходу забезпечення позову має бути належним чином вмотивовано та підтверджено відповідними доказами. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, 26 грудня 2019 року позивач звернулася до суду із позовом до Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, предметом якого є визнання договору купівлі-продажу дійсним (в.м. т. 1, а.с. 3). У процесі розгляду справи Біляївський районний суд Одеської області задовольнив клопотання позивача про накладення арешту на спірні земельні ділянки, загальною площею 1,78 га, що розташовані на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 , кадастрові номери №5121085200:01:001:0214 та 5121085200:01:001:0272. В обґрунтування клопотання про забезпечення позову позивач вказувала на те, що накладення арешту на спірні земельні ділянки необхідне для ефективного захисту та поновлення порушених прав ОСОБА_2 , а також через те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (в.м., т. 1, а.с. 71). Звернувшись до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, мотивуючи це, зокрема, тим, що накладення арешту на земельні ділянки суперечить положенням ст.. 150 ЦПК України, оскільки ні на момент звернення позивачки до суду із позовом, ні на момент розгляду судом заяви про забезпечення позову, право власності на спірні земельні ділянки не належали відповідачу Усатівській сільській раді (в.м. т. 1, а.с. 78). Так, з матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно земельні ділянки, за кадастровими номерами 5121085200:01:001:0214 та 5121085200:01:001:належать ОСОБА_1 на підставі договорів дарування №2639 та №2640 від 23 грудня 2019 року (т. 1, а.с. 88-89). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Тобто, вказане положення передбачає право накладення арешту на майно, яке належить відповідачу, а тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем в справі. За обставинами даної справи ОСОБА_1 була залучена до участі у справі як третя особа (т. 1, а.с. 154-155), питання щодо залучення її в якості відповідача чи співвідповідача судом першої інстанції не вирішувалося. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, задовольняючи апеляційну скаргу, скасовує ухвалу суду першої інстанції та постановляю нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2020 року скасувати та постановити нову. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня постановлення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький Повний текст постанови складений 11 липня 2023 року. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк