Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/180/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/180/23 пров. № А/857/5572/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Главачем І.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо неврахування в загальний стаж періодів його роботи в районах Крайньої Півночі з 01.01.2013 по 04.08.2016 та зобов`язати пенсійний орган зарахувати до загального його стажу спірні періоди. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що 08.11.2022 позивач звернувся із заявою довільного зразка в порядку Закону України Про звернення громадян щодо перерахунку пенсії за віком та зарахування до страхового стажу періоду роботи водієм в районах Крайньої Півночі з 01.01.2013 по 04.08.2016 в порушення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1). Також вказує на те, що Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 врегульовано питання обчислення стажу лише при призначенні пенсії та визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюються за законодавством держави, на території якої вони проживають, підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи після призначення пенсії на території російської федерації немає. Також, вказує, що з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. За результатами повідомлення виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.01.2013 отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058. 26.08.2022 позивача переведено на пенсію за віком згідно Закону №1058 з урахуванням загального страхового стажу 35 років 11 місяців 5 днів. При переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком період роботи з 01.01.2013 по 04.08.2016 не враховано. 08.11.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою, в якій просив врахувати в страховий стаж період роботи водієм в районах Крайньої Півночі в 2013, 2014, 2015, 2016 роках . 29.11.2022 відповідач повідомив позивача, що оскільки, Угодою врегульовано питання обчислення стажу лише при призначенні пенсії та визначено що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюються за законодавством держави на території якої вони проживають, підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи після призначення пенсії на території російської федерації немає. Вважаючи протиправним неврахування відповідачем такого періоду роботи, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи у повному обсязі адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески. Відсутність інформації про сплату страхових внесків за певні періоди роботи жодним чином не підтверджує несплату таких внесків. Будь-яких доказів, які б підтверджували несплату страхових внесків до пенсійних органів російської федерації, в тому числі з вини позивача в суду немає. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням вимог статті 308 КАС України, колегія суддів не надає правову оцінку обставинам справи, які не охоплені вимогами апеляційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України кожному гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом №1058. Статтею 66 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу). В розумінні положень статті 1 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058). Згідно ч.4 ст.24 Закону №1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст.4 Закону №1058, законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на положеннях міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення). Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 та була чинною на момент вирішення питання про призначення позивачу пенсії, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення було встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Відповідно до абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають. При цьому, колегія суддів зазначає, що така угода діяла станом на час надання відповіді пенсійного органу (29.11.2022), тобто на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до статті 22 Федерального закону №167-Ф3 від 15.12.2001 Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації, страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території рф, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території рф, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян рф на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб. Пунктом 1 статті 11 Федерального Закону рф №400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території рф при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд рф. Отже, як законодавством України так і законодавством рф передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність. Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 48 КЗпП України, статті 62 Закону №1788, основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993(далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. З наявних у матеріалах справи доказів видно, що період роботи позивача з 05.04.2005 по 17.09.2015 на території рф, а також сплата за нього страхових внесків, що є підставою для зарахування вказаного періоду до страхового стажу, підтверджуються наступними доказами : трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 18.10.2010, згідно якої позивач 18.10.2010 був прийнятий на посаду водія автомобіля в ТзОВ Запоялрпромцивільбуд Ямало-Ненецького автономного округу м. Новий Уренгой, Тюменської області, район Крайньої Півночі (запис №32); 01.03.2012 переведений на посаду водія автомобіля автотранспортне управління служби експлуатації (запис №33); 04.08.2016 трудовий договір припинено у зв`язку з закінченням терміну дії дозволу на роботу чи патента (запис №34). Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості і достовірності. Також оспорюваний період роботи підтверджується трудовим договором №1195 від 18.10.2010, додатковими угодами до трудового договору від 28.07.2012, 18.05.2013, 14.04.2014, 03.05.2015, 18.02.2016, 01.02.2016, повідомленням №1741572 від 06.12.2011, довідкою №807 від 03.08.2016, довідками №748/3 від 28.03.2016, №748/4 від 28.03.2016, №748/5 від 28.03.2016, довідками про доходи за 2016 рік №5030 від 08.08.2016, за 2015 рік №5031 від 08.08.2016 та довідками №№2313/4, 2313/5, 2313/6, 2313/7 від 12.09.2017 (свідчать про нарахування і виплату заробітної плати), що подавалися позивачем при зверненні до пенсійного органу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи в зарахуванні спірного періоду до страхового стажу, не надав жодної правової оцінки усім поданим на підтвердження страхового стажу документам. Також проігноровано норми чинних міжнародних угод України із рф в частині взаємного зарахування стажу роботи осіб, які працюють на території держав - учасниць. Колегія суддів не враховує доводи скаржника про те, що позивачем подано заяву довільного зразка, з огляду на те, що підставою для відмови у перерахунку його пенсії з урахуванням періодів роботи з 01.01.2013 по 04.08.2016, було відсутність підстав для зарахування до страхового стажу вказаних періодів роботи після призначення пенсії на території рф, а не неналежна форма поданої позивачем заяви, що в свою чергу вказує на безпідставність доводів апелянта про звернення позивача із заявою довільної форми. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2023 року по справі №300/180/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук