Постанова 4851 № 520/10337/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 р.Справа № 520/10337/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Яковини В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 02.09.21 по справі № 520/10337/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протипраними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 23.12.2017 по 26.05.2021 року з урахуванням розміру середньоденного грошового забезпечення обрахованого відповідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період затримки розрахунку при звільненні за 1251 календарний день. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що враховуючи що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117, КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, слід дійти висновку, що він має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення. У свою чергу, суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про відсутність підстав для здійснення виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення, що підлягала виплаті при звільненні позивача зі служби, та була встановлена рішенням суду. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що що позивач у період з 17.11.1992 по 22.12.2017 проходив військову службу в Збройних силах України, є учасником бойових дій, що посвідчується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2017 № 137 та посвідченням серії НОМЕР_2 . З 22 грудня 2017 року позивача виключено із списків особового складу частині та всіх видів забезпечення, проте індексація грошового забезпечення відповідачем ненарахована та невиплачена. За даними Єдиного державного реєстра судових рішень (http://reestr.court.gov.ua/Review/88492512) рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/969/2020 від 30.03.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано противоправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 22 грудня 2017 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 22 грудня 2017 року. В іншій частині позову відмовлено. За даними Єдиного державного реєстра судових рішень постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі № 520/10998/2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 по справі № 520/10998/2020 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано противоправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 22 грудня 2017 року в зменшеному розмірі. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 22 грудня 2017 року з врахуванням січня 2008 року, як місяця підвищення тарифних ставок (окладів) з врахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 по справі № 520/10998/20 залишено без змін. Учасниками справи не заперечується та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем на виконання вищевказаного рішення суду 26 травня 2021 року остаточно проведено розрахунок та перераховані позивачу кошти на картковий рахунок в сумі 79725,39 грн (а.с. 13). Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка полягає в затримці проведення розрахунку при звільненні та не нарахуванні належної компенсації за наслідками вказаної затримки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з вказаним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, та як наслідок відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту. Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України (тут і надалі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Положеннями ч. 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). В даному випадку належними позивачу сумами є своєчасно не виплачена сума грошового забезпечення, а саме: індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 22 грудня 2017 року, яка мала бути виплачена в день звільнення, але була виплачена тільки 26.05.2021. Отже, судом апеляційної інстанції встановлено порушення прав позивача, що завдані протиправною бездіяльністю військової частини щодо невиплати сум середнього заробітку в день остаточного розрахунку (26.05.2021), а тому до спірних правовідносин мають застосовуватися норми статтей 116, 117 КЗпП України. З приводу висновків суду першої інстанції про те, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, колегія суддів зазначає таке. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити, передбачену статтею 117 КЗпП України, компенсацію. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17. Також у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів уважає помилковими вищенаведені твердження суду про те, що стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у спірних правовідносинах в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним. Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, колегія суддів уважає, що позивач має право на отримання компенсації відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку. Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів зазначає таке. Колегія суддів зазначає, що порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема у випадках вимушеного прогулу, визначений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати". Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до абз 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця необхідно виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Приписами ст. 80 КАС України передбачено право суду за власною ініціативою витребувати докази. Відтак суд апеляційної інстанції, не виходячи за межі повноважень, встановлених статтею 308 КАС України, вважав за необхідне здійснити відповідний розрахунок самостійно, у зв`язку з чим у відповідача витребувано ухвалою суду довідку про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед його звільненням відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, а також довідку про розмір всіх нарахованих та виплачених в день звільнення) та після цього дня сум грошового забезпечення (з урахуванням компенсації невикористаної частини щорічної основної відпустки, інших відпусток та інших видів грошового забезпечення, в тому числі в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні). Відповідно до довідки, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 № 1098 від 30.05.2023, заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за жовтень 2017 року - 11694 грн, за листопад 2017 року - 11765,41 грн. Згідно цієї довідки за жовтень та листопад 2017 року позивачем відпрацьовано 61 робочих днів, отже середньоденна заробітна плата складає 384,58 грн. День звільнення позивача 22 листопада 2017 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні триває з 22 листопада 2017 року по 26 травня 2021 року включно (день виплати не враховується) та становить 1251 днів. Отже, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2017 по 25.05.2021 включно, яке належить стягнути на користь позивача, складає: (384,58 грн х 1251 календарних днів) 481109,58 грн. Водночас колегія суддів ураховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності. Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, суд враховує таке. У цій справі відповідно до наданої на виконання вимог ухвали про витребування доказів довідки від 30.05.2023 № 1097, а також витягів з карткового рахунку, наданих позивачем, загальний розмір належних позивачеві при звільненні в листопаді 2017 року виплат включав: грошове забезпечення, компенсація відпустки, грошова допомога при звільненні в загальній сумі 100819,65 грн, а також кошти виплачені на виконання інших судових рішень в сумі 107 558,01 грн (справи № 820/842/18,520/8257/19,520/6925/19, 520/969/20, 520/7427/20), що сумарно складають 72,33 % виплат, належних позивачу при звільненні, а також 79725,39 грн (сума індексації грошового забезпечення, яка своєчасно не виплачена), що складає 27,67 % від загальної суми належної позивачу при звільненні. Загальна сума, що належала до виплати при звільненні, становила 288103,05 грн (100%). Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, становить 481109,58 грн. Отже з врахуванням позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 133123,02 грн (27,67 % від 481109,58 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Проте, у справі що розглядається, розмір своєчасно невиплаченої позивачу при звільненні суми складає 79725,39 грн, тоді як середній заробіток за спірний період становить 481109,58 грн, що в п`ять разів більше, а в разі його зменшення у спосіб, зазначений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, складе 133123,02 грн, що є також неспівмірним, оскільки перевищуватиме суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення в два рази. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89). Колегія суддів вказує, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості При цьому колегія суддів акцентує увагу, що позивач звернувся до суду із вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення зі спливу чотирьох років з дня звільнення з військової служби, що призвело до штучного збільшення розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тому, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що розмір відшкодування має приблизно відповідати сумі недоплачених коштів, а тому суд вважає за необхідне вдвічі зменшити середній заробіток розрахований у спосіб, зазначений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, до суми 66561,51 грн. Таке зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є частково слушними та їх врахування має наслідком скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 23.12.2017 по 26.05.2021 за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 66561,51 грн. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та не враховано ст.116, 117 КЗпП України, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення вимог позову. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 по справі № 520/10337/21 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 23.12.2017 по 26.05.2021 за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 66561,51 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 12.07.2023.