Постанова 4824 № 757/14618/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/641/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 липня 2023 року місто Київ справа № 757/14618/20-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення суми депозиту, трьох відсотків річних та інфляційних втрат,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» найого користь: 300 000 грн. - суму депозиту; 75 402,74 грн. - 3% річних за період з 17 листопада 2011 року по 31 березня 2020 року; 486 304,99 грн. - суму інфляційних втрат за період з 17 листопада 2011 року по 31 березня 2020 року. В мотивування вимог посилався на те, що 17 листопада 2011 року між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір №SAMDN25000721468852 «Стандарт, 60 мес.» відповідно до умов якого він передав банку 300 000 грн. на строк 60 місяців по 17 листопада 2016 року включно, зі сплатою 18% річних, із автоматичним продовженням дії, якщо вкладник не заявив про відмову від продовження договору. Вказував, що19 березня 2020 року вінзвернувся до банку із заявою про видачу вкладу, проте вимога виконана не була. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у розмірі 300 000 грн., суму трьох відсотків річних за період з 23 березня 2020 року по 31 березня 2020 року у розмірі 211,31 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в дохід держави суму судового збору у розмірі 3002,11 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, щовнаслідок укладання між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ ФК «Фінілон» договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов`язанням банку щодо виплати коштів за спірним договором, який є предметом у даній справі, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 17 листопада 2014 року не несе зобов`язань за цим договором банківського вкладу, а ТОВ ФК «Фінілон» є новим боржником за таким договором. Вказував, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц щодо необхідності здійснення перевірки судами при розгляді справ належності відповідача та обгрунтованості позову та заявлених вимог щодо відповідача, якого визначив позивач, подаючи такий позов до суду. Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло. Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, 17 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено договір №SAMDN25000721468852 «Стандарт, 60 мес.», згідно умов якого вкладник передав, а банк прийняв грошові кошти у сумі 300 000 грн., на строк по 17 листопада 2016 року включно під 18% річних, для внесення суми вкладу банку відкрив клієнту особовий рахунок № НОМЕР_1 . 19 березня 2020 року представник вкладника ОСОБА_1 направила засобами поштового зв`язку до банку заяву про розірвання депозитного договору та про повернення грошових коштів, яка отримана банком 23 березня 2020 року, але вимоги якої банк так і не задовольнив. Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року №516 (у редакції, чинній на момент укладення договору банківського вкладу), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до пункту 2.1. вказаного Положення грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті. Пунктом 2.9 Положення передбачено, що укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів. Згідно пункту 3.3 Положення за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст.41 Конституції України. Таким чином, враховуючи те, що відповідач не виконав законну вимогу позивача про повернення належних йому коштів, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми депозиту у розмірі 300000 грн., оскільки відповідач, не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Протоколу №1, підписаного і ратифікованого Україною. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач також просив стягнути з відповідача 75 402,74 грн. - 3% річних та 486 304,99 грн. - суму інфляційних втрат за період з 17 листопада 2011 року по 31 березня 2020 року. Задовольняючи частково вказані вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вимогу вкладника про розірвання депозитного договору та про повернення грошових коштів від 19 березня 2020 року, отримав 23 березня 2020 року, а тому саме з цього часу позивач має право на відшкодування 3% річних та інфляційних втрат. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q- кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 221,31 грн. за період з 23 березня 2020 року по 31 березня 2020 року. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24 квітня 2019 року у справі №910/5625/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18. Суд першої інстанції встановивши, що інфляційні нарахування здійснюються на суму боргу, прострочення якого тривало менше повного місяця (з 23 березня (дата отримання заяви про повернення вкладу) по 31 березня 2020 року (дата подання позову)) і з застосуванням індексу інфляції такого місяця, вірно зазначив, що сума інфляційних втрат не може бути розрахована. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що внаслідок укладання між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ ФК «Фінілон» договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов`язанням банку щодо виплати коштів за спірним договором, який є предметом у даній справі, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 17 листопада 2014 року не несе зобов`язань за цим договором банківського вкладу, а ТОВ ФК «Фінілон» є новим боржником за таким договором, колегія суддів відхиляє, виходив з наступного. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. При цьому, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1 , що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. За таких обставин саме АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі №199/3152/20, постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №757/53371/20-ц. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц є необґрунтованими, оскільки в наведеній справі висновки викладені з урахуванням подання позову до неналежних відповідачів, у той час, як у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду до належного відповідача - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», про що також зазначено у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №729/887/19 та від 14 квітня 2021 року у справі №757/61159/19-ц. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: