Постанова 4813 № 521/14786/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/133/23 Справа № 521/14786/16-ц Головуючий у першій інстанції Целух А. П. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.06.2023 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 521/14786/16 Номер провадження: 22-ц/813/133/23 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання Власенко С.І., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідачі 1) ОСОБА_2 , 2) Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія», розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення матеріальної шкоди, за апеляційними скаргами адвоката Лукіна Олега Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , та Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Целуха А.П. 15 лютого 2019 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 246 068,90 грн., з яких: - 145 127,25 грн. фактична матеріальна шкода; - 96 031,80 грн. - інфляційні втрати; - 8 898,49 грн. - 3% річних; - 1 222,34 грн. - вартість проведення автотоварознавчого дослідження; 2) стягнути з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі ліміту 50 000 грн., пеню на суму страхової виплати у розмірі 52 10,96 грн. Також позивач просить стягнути з відповідачів пропорційно судові витрати. ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 15.08.2014 року відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Mazda 626», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед зміною напрямку руху не впевнився у безпеці руху на дорозі з двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «VolvoXC90», реєстраційний номер - НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок цієї ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Винність відповідача підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 21.04.2016 року у справі №521/4624/15, в якій вказано факт порушення ОСОБА_2 п.10.1, п. 11.3 ПДР України, в результаті чого сталась ДТП. ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. В результаті вищеописаної ДТП автомобіль ОСОБА_1 отримав чисельні технічні пошкодження, після яких відновленню не підлягає. Тобто, ОСОБА_1 була нанесена матеріальна шкода. Для оцінки нанесеного збитку автомобілю марки Volvo позивач звернувся до судового експерта - Косак А.П. для проведення експертного автотоварознавого дослідження з визначення вартості матеріальної шкоди, нанесеної автомобілю позивача, та отримав заключення №14/О-27 від 05 вересня 2014 року. Сума завданого збитку відповідно до зазначеного заключення складає -195 127, 23 грн.. Позивач зазначив, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» за полісом ОСЦВ № АС/8558743, який був дійсний до 16 листопада 2014 року. У зв`язку з вказаним він звернувся до страхової компанії із вимогою про виплату страхової компенсації. Проте страхова компанія ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на сьогоднішній день досі не виплатила страхове відшкодування. Оскільки, відповідно до страхового полісу АС № 8558743 сума франшизи становить - 0 (нуль) грн., то сума страхової виплати яка підлягає відшкодуванню ПрАТ «УТСК» на користь ОСОБА_1 , внаслідок ДТП та пошкодження його автомобіля, становить - 50 000 грн.. 3 урахуванням пені заборгованість відповідача - ПрАТ «УТСК» перед ОСОБА_1 складає 55 210,96 грн.. Крім того, позивач зазначив, що з моменту пригоди пройшло два роки, тому просив крім матеріального збитку стягнути також інфляційні втрати та 3 % річних (Т. 1, а. с. 2 - 5). Позиція сторін в суді першої інстанції У запереченнях на позов ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» (далі - ПрАТ «УТСК») просить у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «УТСК» відмовити. Представник страхової компанії зазначив, що ОСОБА_3 до ПрАт «УТСК» взагалі не звертався. Тобто про його вимогу щодо виплати страхового відшкодування ПрАТ «УТСК» стало відомо лише після отримання позовної заяви по даній справі. ОСОБА_3 не звертався до ПрАТ «УТСК» ані з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, ані з заявою про виплату страхового відшкодування. Щодо тверджень позивача про те, що після винесення постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року, він звертався до ПрАт «УТСК» з вимогою про виплату страхового відшкодування, представник страхової компанії зазначив, що позивач конкретно не вказує коли саме він звернувся з даною вимогою, крім того не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження його звернення до ПрАТ «УТСК». Згідно пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров?ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, представник відповідача зазначає, що перебіг даного строку підлягає обчисленню саме з моменту дорожньо-транспортної пригоди (у даному випадку - 15 серпня 2014 року), а не з моменту ухвалення постанови, яким встановлена вина особи, яка заподіяла шкоду. Зважаючи на викладені обставини, 03 листопада 2016 року ПрАТ «УТСК» було прийнято рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування на користь ОСОБА_3 у зв?язку із тим, що ним не було подано заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (Т. 1, а. с. 40 - 41, 56 - 57). Адвокат Ксенофонтова Г.І., діюча від імені ОСОБА_2 , у запереченнях на позовну заяву просить позовну заяву залишити без задоволення. Зазначає, що наданий позивачем висновок експерта не містить всіх необхідних даних, які були предметом дослідження. Позивачем не надано даних про вартість транспортного засобу після ДТП тобто в пошкодженому вигляді, тому не можливо встановити розмір матеріальної шкоди, який необхідно відшкодувати позивачу в тому випадку, коли він не заявляє вимог про визнання транспортного засобу фізично знищеним. Крім того, якщо вказана вимога не була заявлена, то не можливо відшкодувати різницю між вартістю транспортного засобу до ДТП та після ДТП. Відповідач заперечує щодо вимог про стягнення витрат за проведення експертизи, оскільки обов`язок щодо його відшкодування покладений на страховика. Стягнення штрафних санкцій не застосовується до відносин про відшкодування шкоди (Т. 1, а. с. 51 - 54, 123 - 186). Короткий зміст судових рішень у справі Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2019 року задоволено частково вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 .. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі ліміту 50 000 грн.. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті проведення експертизи у розмірі 1 222,34 грн.. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 пеню у звьязку з простроченням виплати страхового відшкодування у розмірі 5 210,96 грн.. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 85 813,14 грн.. Стягнуто з ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 858,13 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до висновку експертизи № 002-КОВ/18 від 30.10.2018 року матеріальна шкода нанесеного транспортного засобу «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на день ДТП 15.08.2014 року дорівнює її ринковій вартості та складає 192 653,73 грн.. Вартість утилізації автомобіля «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після ДТП становить 56 840,32 грн.. Вартість відновленого ремонту транспортного засобу марки «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , перевищує її ринкову вартість. Ринкова вартість транспортного засобу марки «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 15 серпня 2014 року, становить 56 840,32 грн.. Оскільки, позивач відмовляється передати відповідачу пошкоджений автомобіль після відшкодування збитків, то суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача суму відшкодування шкоди в розмірі 85 813,41 грн., що складає різницю між вартістю матеріальної шкоди в розмірі 192 653,73 грн. та ринкової вартості автомобіля VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 15 серпня 2014 року, в розмірі 56 840,32 грн. з урахуванням ліміту страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн. (192 653,73 грн. 56 840,32 грн. 50 000 грн. = 85 813,41 грн.). Позовні вимоги позивача про індексацію суми майнової шкоди та стягненню 3% річних не підлягають задоволенню оскільки ст. 625 ЦК Українина вказані правовідносини не поширюється. Ліміт страхового відшкодування від ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» становить 50 000 грн., який не був сплачений.Страхова компанія ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» повинна доплатити ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 50 000 (ліміт страхового відшкодування) + 5 210,96 (сума пені) + 1 222,34 (за проведення звіту) = 56 433,30 грн.. (Т. 2, а. с. 18 - 21). Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі адвокат Лукін Олег Олександрович, діючий від імені ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) судом не було враховано всіх обставин справи, а саме - не було досліджено всіх обставин, які спричинили ДТП, та порушення ПДР; 2) висновок експерта №002-КОВ/18 від 30.10.2018 року суперечить матеріалам справи (Т. 2, а. с. 24 - 29). Короткий зміст вимог апеляційної скарги ПрАТ «УТСК» В апеляційній скарзі ПрАТ «УТСК» просить скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «УТСК». Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що судом не було враховано, що згідно пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»підставою для відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров?ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, представник відповідача зазначає, що перебіг даного строку підлягає обчисленню саме з моменту дорожньо-транспортної пригоди (у даному випадку - 15 серпня 2014 року), а не з моменту ухвалення постанови, яким встановлена вина особи, яка заподіяла шкоду. Зважаючи на викладені обставини, 03 листопада 2016 року ПрАТ «УТСК» було прийнято рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування на користь ОСОБА_3 у зв?язку із тим, що ним не було подано заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Щодо тверджень позивача про те, що після винесення постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року він звертався до ПрАТ «УТСК» з вимогою про виплату страхового відшкодування, зазначив що позивач конкретно не вказує, коли саме він звернувся з даною вимогою до страхової компанії, крім того не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження його звернення до ПрАТ «УТСК» (Т. 2, а. с. 55 - 57). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.03.2019 року (головуючий суддя - Ващенко Л.Г.) матеріали цивільної справи повернуто до суду першої інстанції для належного оформлення (Т. 2, а. с. 43 - 44). Ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий суддя - Ващенко Л.Г.) від 22.04.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15.02.2019 року (Т. 2, а. с. 50 - 51). Ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий суддя - Ващенко Л.Г.) від 15.05.2019 року відкрито апеляційне за апеляційною скаргою ПрАТ «УТСК» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15.02.2019 року (Т. 2, а. с. 68 - 69). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.05.2019 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 76). Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 20.07.2021 року №1612/0/15-21 суддю ОСОБА_4 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку. На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказану справу було передано судді-доповідачу - Гірняк Л.А.. Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 21.02.2023 року №126/0/15-23 суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку. На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.03.2023 року прийнято до провадження вказану цивільну справу іншої колегії суддів. Призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 235 - 235 зворотна сторона). 22.05.2023 року від ПрАТ «УТСК» надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності. 22.06.2023 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з воєнним станом та його перебуванням за межами міста. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Щодо клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням ОСОБА_2 поза межами міста, колегія суддів зазначає наступне. На підтвердження вказаних обставин, які викладені у клопотанні про відкладення розгляду справи, ОСОБА_2 не надано жодного доказу. Відповідно до ч. 8 ст. 14 ЦПК України, особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний підпис», якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до ч. 8 ст. 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Варто зауважити, що зазначену заяву було направлено в електронному вигляді. При цьому вона не містить електронного цифрового підпису, у порушення норм ЦПК України та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення учасниками справи своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянти посилаються в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Лукіна О.О., діючого від імені ОСОБА_2 , підлягає задоволенню частково, апеляційна скарга ПрАТ «УТСК» підлягає задоволенню. Встановлені судами обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 15.08.2014 року водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Mazda 626», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед зміною напрямку руху, не впевнився у безпеці руху на дорозі з двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок цієї ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 21.04.2016 року ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, що передбачене ст. 124 КУпАП. В результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 15.08.2014 року, транспортний засіб марки «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 , отримав механічні ушкодження, які згідно до висновку судової автотоварознавської експертизи №002-КОВ/18, складеного 30.10.2018 року експертом Центру судової експертизи та експертних досліджень Державного підприємства «Інформаційні судові системи» Державної судової адміністрації Куліш Олександром Васильовичем, привели до фізичного знищення цього ТЗ. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» згідно полісу № АС/8558743. Ліміт страхового відшкодування від ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» за завдання майнової шкодистановить 50 000 грн.. На сторінці 19 висновку експертизи № 002-КОВ/18 від 30.10.2018 року зазначено, що матеріальна шкода, яка нанесена транспортному засобу «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на день ДТП 15.08.2014 року дорівнює її ринковій вартості та складає 192 653,73 грн.. Вартість утилізації автомобіля «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після ДТП становить 56 840,32 грн.. Ринкова вартість транспортного засобу марки «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 15 серпня 2014 року, становить 56 840,32 грн.. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог до ПрАТ «УТСК». Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційних скаргах Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Звертаючись до суду з позовом по даній справі, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі у розмірі 246 068,90 грн., з яких: - 145 127,25 грн. фактична матеріальна шкода; - 96 031,80 грн. - інфляційні втрати; - 8 898,49 грн. - 3% річних; - 1 222,34 грн. - вартість проведення автотоварознавчого дослідження. ЗПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» позивач просив стягнути страхове відшкодування у розмірі ліміту 50 000 грн., пеню на суму страхової виплати у розмірі 5 210,96 грн.. На підтвердження вартості завданих збитків в матеріалах справи міститься висновок експерта №002-КОВ/18 від 30.10.2018 року. Згідно із частинами другою, пятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003р.№ 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада2003р. за № 1074/8395 із змінами (далі Методика) - вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Пунктом 2.4. Методики зазначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ. Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. Отже, за змістом указаних положень законодавства вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків). Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості-це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ. Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості:1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті. У висновку про оцінку КТЗ може міститись інформація про причину фізичного зносу, який виникає в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту, а також про те, чи внаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду нараховано величину втрати товарної вартості (пункт 8.6 Методики), чи збігається величина втрати товарного вигляду з величиною втрати товарної вартості, що має значення для вирішення справи про відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою товарного вигляду (товарної вартості), і підлягає встановленню судом. У цьому випадку підлягають з`ясуванню також питання про необхідність фарбування окремих складників КТЗ у разі їх заміни та про те, чи погіршує зовнішній вигляд КТЗ така заміна (підпункт «е» пункту 8.6.2 Методики). Згідно з роз`ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № 6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку із заподіянням шкоди майну. Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Тобто вартість відновленого ремонту транспортного засобу марки «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , відповідно до висновку експерта перевищує її ринкову вартість. Ринкова вартість транспортного засобу марки «VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 15 серпня 2014 року, становить 56 840,32 грн.. Отже, показник передчасного товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу. Положення цивільного законодавства свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення. Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку). Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд. Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених зазначеним Законом випадках Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за вказаним Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Разом з тим принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Згідно зі статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18 (провадження № 61-17280св20), від 02 грудня 2021 року у справі № 753/17190/18 (провадження № 61-4879св21). Отже, порядок відшкодування завданої позивачу шкоди повинен відбуватися у порядку, визначеному статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Судом встановлено, що на час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «УТСК» за полісом №АС/8558743, ліміт страхового відшкодування становить 50 000 грн., франшиза 0 грн.. На підставі вказаного, частка відповідальності ОСОБА_2 становить різницю між фактичним розміром шкоди і лімітом страхового відшкодування. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача сума відшкодування шкоди в розмірі 85 813,41 грн., що складає різницю між вартістю матеріальної шкоди в розмірі 192 653,73 грн. та ринкової вартості автомобіля VolvoXC90», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 15 серпня 2014 року, в розмірі 56 840,32 грн. з урахуванням ліміту страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн. (192 653,73 грн. 56 840,32 грн. 50000 грн. = 85 813,41 грн.). Посилання ОСОБА_2 на те, що ним не було порушено ПДР, а тому і відсутній обов`язок з відшкодування шкоди спростовується встановленими у постанові Малиновського районного суду м. Одеси від 21.04.2016 року обставинам, відповідно до яких в діях ОСОБА_2 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за кваліфікуючою ознакою: - порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Щодо посилань ПрАТ «УТСК» про пропуск ОСОБА_1 річного строку на звернення до страховика про відшкодування матеріальної шкоди, колегія суддів виходить з наступного. За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону). Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Велика Палата Верховного Суду у постанові №147/66/17 від 14.12.2021 року звернула увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд . Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення. Відповідно до цього Закону та статті 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб учасників цих правовідносин. За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом. Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку). Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить про свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд. Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Наприклад, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає припинення поруки у зв`язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя. Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 ЦК України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 ЦК України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право. Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними.Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом. Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності. Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи. Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)). В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19). Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена. Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП. Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 в п. 133 зазначила «аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV)». Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку. Матеріалами справи встановлено, що позивачем не було надано доказів звернення до ПрАТ «УТСК» з вимогою про сплату страхового відшкодування. Крім того не доведено здійснення позивачем дій щодо отримання відшкодування за рахунок страховика, не спростовано пропуск строку на звернення від незалежних від потерпілої особи причин. Тому, вказані дії позивача щодо не звернення до страхової компанії протягом року для відшкодування шкоди не можуть бути розцінені як добросовісна поведінки позивача та спрямованість останнього на відновлення свого порушеного права. З огляду на вищезазначене, помилковими є висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог до ПрАТ «УТСК». Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної адвоката Лукіна Олега Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Доводи апеляційної ПрАТ «Українська транспортно страхова компанія» є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог до ПрАТ «Українська транспортно страхова компанія» не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення матеріальної шкоди підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні у вказаній частині за вищевказаного обґрунтування. Розподіл судових витрат Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. З урахуванням того, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 лютого 2019 року підлягає скасуванню в частині вимог до ПрАТ «УТСК», то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України підлягає зміні розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 визначив ціну позову в розмірі 301 279 грн., та сплатив судовий збір у розмірі 3 013 грн.. В позовній заяві просив стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі у розмірі 246 068,90 грн., та стягнути з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі ліміту 50 000 грн., пеню на суму страхової виплати у розмірі 5 210,96 грн.. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, лише в частині вимог до ОСОБА_2 , то судові витрати підлягають розподілу лише в частині задоволених вимог у розмірі 85 813,41 (тобто 34,87%). Тобто з ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у розмірі - 858,13 грн.. В частині вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «УТСК» було відмовлено. Тому, з огляду на вказане з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПрАТ «УТСК» документально підтверджений сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 519,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням №21646 від 02.04.2019 року (Т. 2, а. с. 59). Дата ухвалення постанови, порядок та строк касаційного оскарження За правилами, передбаченими ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Лукіна Олега Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , задовольнити частково. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» задовольнити. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 лютого 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» та розподілу судових витрат скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити. В решті рішення - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі - 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 13 коп.. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (Код ЄДРПОУ 22945712) сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 519 (чотири тисячі п`ятсот дев`ятнадцять) грн. 18 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 10 липня 2023 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк С. О. Погорєлова